«Я щодня відмовляю розарій і ще там різні «обов’язки»: коронку до Божого милосердя, коронку за душі в чистилищі і до семи страждань Пресвятої Діви Марії, літанію до св. Антонія Падуанського, до св. Ріти і до св. Юди Тадея – покровителя у справах складних і безнадійних. А ще я належу до Товариства доброї смерті, Третього закону святого Франциска й до Братства святого скапулярія», – зізналась мені якось сусідка. «А Біблію ви читаєте?» – запитую. «Біблію? Біблію – ні, – дещо здивовано відповідає, – На це у мене немає часу».
Думаю, в образі цієї побожної жіночки віднайде себе багато традиційних християн, котрим здається, що чим більше молитов вони відмовлять, тим ближче вони до Бога. Такі люди зазвичай накладають на себе тягарі, яких самі не в змозі рушити з місця, та й іншим впевнено радять робити так само. Молитва стає для них не «дружньою розмовою з Тим, про Кого знаємо, що Він нас любить» (св. Тереза Авільська) і не «зосередженням на Бозі» (св. Йоан Златоустий), а нудним обов’язком, який треба виконати, щоб не стягнути на себе кару Господню і не мати докорів сумління. У таких людей, здебільшого, все йде шкереберть: сімейне життя не складається, подружки на роботі та сусіди – якісь не такі, а в серці немає спокою. Чи не про таких нехристиянських християн Ісус одного разу сказав: «Не кожен, хто до Мене говорить: Господи, Господи!, увійде в Царство Небесне, але той, хто чинить волю Отця мого, що на Небі» (Мт. 7, 21)?
Християнська молитва, перед усім, повинна бути актом любові. Не виникати з примусу чи обов’язку, але – з особистого бажання і рішення. А ціль молитви – це зовсім не егоїстичне заспокоювання наших потреб, лише уважне слухання голосу Бога й виконання Його волі у нашому життя. По-справжньому молитися – це стояти на сторожі свого серця, а водночас, не прагнути нічого, окрім глибшого пізнання Ісуса Христа. Для цього Господь нам дав Святе Письмо, яке – після Євхаристії – є найважливішим місцем зустрічі з живим Богом. «Адже кожен, хто слухає оці слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, що збудував свій дім на скелі» (Мт. 7, 24). Отці Церкви говорили, що так, як під видом хліба криється живий Христос, так на сторінках Біблії приховується Святий Дух. Конфронтація нашого життя з Божим Словом, допомагає зрозуміти те, чого очікує від нас Господь, навчає по-справжньому любити, помічати власні гріхи і недосконалості, а у інших людях вбачати тільки добро. «Твоє слово – це світильник для ніг моїх і світло на моїй стежці» – вигукує псалмоспівець. (Пс. 119, 105).
«Я Святе Письмо не читаю. Я його тільки цілую», – зізналась мені якось ще одна знайома. Але ж саме вірність Божому Слову допомогла християнам не зректися віри у період переслідування і гонінь. Сьогодні, незважаючи на скрутні часи й усі випробовування долі, ця вірність може стати й для нас гарантом нового життя, повного миру і гармонії. Адже виключно наша особиста зустріч з Воскреслим Господом визначає нашу приналежність до християн. Без цього, усі інші релігійні практики – це тільки фольклор.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
