Взимку всі очікують на сніг… Напевне, не менше, ніж на Різдво. Дорослі, скоріше, зі звички, тому що без снігу і Різдво, і Новий Рік, і ялинка якісь несправжні. Діти радіють зимі щиро і безпосередньо, незалежно від подарунків і канікул.
Мені теж хочеться снігу. Багато-багато. Щоб вдень він іскрився від сонця і морозного дня, а вночі набував казкових рис, химерно переливаючись темно-синіми блискітками під зоряним і місячним сяйвом. Саме в одну з таких ночей, намагаючись розгледіти Ту Зірку, вперше відчула Твою таємничу і незриму присутність. І ще не розумом, але вже серцем зрозуміла: Ти – поряд…
Моє знайомство з Тобою з першої зустрічі викликало в мені вибух такого радісного стану на межі любові і захоплення, що я навіть боялася зізнатися в цьому собі самій, і довго ще прислухалася до нових відчуттів, дивуючись і все ще не довіряючи… Пробач мені за це.
Потім я ніколи не жалкувала про те, що Ти увійшов в моє життя. І впустила Тебе у нього так далеко, що вже не уявляю його без Тебе… Навіть тоді, коли зраджувала Тобі. Багато разів…
Я все ще не навчилася кохати Тебе по-справжньому так – як Ти, але дуже прагну цього! Насправді! Саме тому чергові невдачі чи біди знову й знову викликають в мені вибух невдоволення, біль та відчай вселенського масштабу, іноді – навіть опір і бунт…Знову йду геть, іноді втікаю від Тебе. Вкотре приятелюю не з Тобою. Щось шукаю. І ніби-то, навіть знаю – що саме. Насправді – шукаю тільки Твоєї любові. В інших. А вони ж не можуть Її мені дати, бо самі постійно Її шукають, часто навіть не здогадуючись про це.
Моє серце завжди прагнуло до Тебе, але біль і непрощення у своїй сліпоті і гордині часто ущент випалювали мою душу і затьмарювали розум.
А Ти, незважаючи ні на що, завжди є готовий подати мені Свою руку і підняти з пороху, вислухати і зрозуміти. Ти знову прощаєш і приймаєш мене такою, якою я є.
І Твоя милосердна любов знову відроджує мене з попелу відчаю і зневіри.
Ніхто не зможе замінити Тебе для мене. Хтось мудрий у Твоєму Дусі колись зауважив: «Якщо у людини забрати Бога і Його любов, це вже буде не людина».
Ти приходиш знову й знову, з року в рік, як Тоді – вперше, коли «настала повнота часів»…
Ти прийшов не для того, щоб порухом чарівної палички вирішити усі наші проблеми. Але щоби кожна людина досягла такого стану, за якого могла б зустрічатися з ними обличчям-в-обличчя – і не боятися. Адже Ти звертаєшся до свободи кожного, хто Тебе зустрів. І робиш нас справді вільними.
З таємниці Тієї ночі виникло нове життя для людства, тому що Бог увійшов в нашу історію як людина,ставши одним з нас.
«Народження Цього Немовляти пропонує себе серцю і і свободі людини, як компанію по плоті, яку можна побачити, відчути і почути, – як колись сказав Йоан Павло ІІ, – компанію, яка нагадує про сенс існування і закликає знову відкрити серед перипетій нашої особистої історії незнищенну гідність дітей, а не рабів».
Світ в очах тих, хто бачив Тебе тоді, чи «впізнає» Твій Лик лише сьогодні, не може більше залишатися таким, як раніше. Мусить і прагне змінитися.
…Світ завмер в очікуванні ДИВА…
Подивіться на зірки: їхнє світло йде до Землі мільйони років, і ми бачимо їхнє світло тоді, коли їх вже давно не існує…Але ТИ – моя Невгасима Зірка і я буду чекати на Тебе стільки, скільки буде потрібно!
Не можу не дочекатися…
Христос ся рождає! Славімо Його!
фінансово.
Щиро дякуємо!
