На фото: отець Василь Вороновський дає шлюб у час підпілля УГКЦ
У Катехизмі сьомою із Святих тайн є Тайна подружжя. Без Божого благословення не можна жити. Ця переконаність приводила молоді пари до складання присяги перед Богом.
Взяти шлюб, для традиційно віруючих, в часи тоталітарного режиму означало – або йти до офіційно дозволеної церкви, або шукати можливості взяти шлюб у підпільних греко-католицьких священиків.
Радянська влада прагнула тримати під контролем діяльність Православної Церкви і забороненої УГКЦ.
Парафіяльні священики православних церков щомісячно писали звіт про проведені заходи в храмі. Зокрема в звіті зазначалось хто та які Таїнства отримав. Особлива увага приділялася хрещенню дітей і вінчанню молодих пар. Отже прізвища тих, хто прийняв цей обряд передавалися контролюючим органам. Звідти інформація надходила на місце праці молодих. 80% молоді були формальними членами ВЛКСМ, а будь-яка участь комсомольців в житті церкви (що суперечило Статутові ВЛКСМ) була категорично заборонена. Засобами впливу на непокірних були збори колективу (на яких бажано було «покаятися») або перенесення відпустки у менш сприятливий час, також – позбавлення грошових премій та інших пільг. А коли особа була особливо впертою в своїй «нерозкаяності», то її переводили на менш оплачувану чи непрестижну працю. Були випадки звільнення з керуючої посади. Це відлякувало молодих від церкви і поповнювало ряди тих, хто вибирав життя без шлюбу взагалі, щоб не переживати приниження, морального і матеріального.
Випадок із п. Надею Кузицькою зі Львова. У 1971 році п. Надія, котра працювала на заводі телеграфної апаратури, взяла шлюб з своїм чоловіком в церкві Св. Юрія. Церква була недалеко від дому. Шлюб брали в час відпустки та в будний день. Коли ж п. Надя повернулась на роботу, її викликали на розмову з секретарем комсомольської організації цеху (Надя була секретарем комсомолу на своїй дільниці). Пізніше були комсомольські збори, на яких всі «осудили» її вчинок, а також – переведення на іншу дільницю.
Молодь, котра дотримувалась греко-католицького обряду і відвідувала підпільні Богослуження, вирішувала питання із шлюбом через довірених осіб пов’язаних із підпільними священиками. Ці особи: монахині чи монахи, активісти підпільної УГКЦ, намагалися підготувати молодих до Таїнства шлюбу. Обов’язковими були знання катехизму та Сповідь. У визначений день приїжджав священик.
От, як згадує про це єп. Филимон Курчаба:
«Щоб не наражати священика тим, що він часто приходить і багато людей збираються – сестри монахині приготовляли до шлюбу. Катехизували, що то Сповідь, Причастя, та Правди віри, – оті основні речі без котрих саме шлюбування було б не важливе.»
Ніяких оповідей при приготуванні до шлюбу в часі перебування УГКЦ в підпіллі не було. Про порядність пари поручалася особа, котра запрошувала отця, або ті, хто готував пару до шлюбу.
Отець перед сповіддю екзаменував молодих і проводив з ними науку. Після Таїни сповіді відбувалася Свята Літургія, і тільки тоді обряд вінчання. Залежно від часу і місця молоді могли бути одягнені в традиційну шлюбну одежу, або в цивільну. Перстені були обов’язковими. Також, мусили бути свідки, найчастіше це була найближча рідня молодих.
Бували випадки коли священик писав протокол шлюбу, але це була формальність: після написання урочистого протоколу і підпису молодих – його спалювали, або розривали, щоб він не потрапив у чужі руки.
Згадує п. Когут Марта зі Львова: «Моїй доньці Оксані шлюб давав отець Роман Чолій в Зимній Воді. Пізно вночі зібралася найближча родина. Спочатку була Сповідь, (до якої ми всі приступили) а потім отець став писати протокол, випитуючи дані у молодих. Всі настрашилися, бо якби цей протокол потрапив в чужі руки, то Оксана мала б неприємності в інституті. Та отець, закінчивши протокол, наказав молодим підписатися під ним. Він казав всі формальності повинні бути належно виконані. А після Служби Божої спалив ті папери».
Священик також нагадував про необхідність офіційно зареєструвати державний шлюб, який Церква вважала важливим, а також наголошував про нерозривність шлюбу в Греко-Католицькій Церкві.
Згадує п.Катерина Радкевич зі Львова.
«Наші діти були виховані по-релігійному, то знали, що беруть шлюб і присягають, і мають жити до смерті: чи буде ліпше, чи буде гірше. Вони мусили розуміти, що таке родинне гніздо. Що вони будуть мати дітей, будуть їх виховувати і що їм не вільно розходитися. Вони то мусили пам’ятати складаючи присягу вірності аж до смерти. В нас не вільно розводитися. Церква розводу не давала ніколи, і розводитись не можна. І добре знали, що Бог поблагословить, і вони з молитвою все витривають в добрім…»
У випадку, коли шлюб брали молоді різних конфесій, отець Смаль ставив обов’язкову умову переходу на одну віру. Зміна конфесії мусіла бути підтверджена згодою батьків.
У 1974 році брали шлюб п. Михайло К. і п. Ольга І. Ольга була з Хмельниччини, православна. Тільки після згоди її матері, що донька стає греко-католичкою – отець Смаль дав молодим шлюб.
Також важливим було питання, чи охрещені. Були випадки, коли приїжджали родини з Казахстану чи з Сибіру, деколи навіть із Східної України. Тоді хрестили не тільки тих, хто одружувався, а часто і їхніх дітей.
У випадку, як не було можливості знайти священика, щоб взяти шлюб, молоді давали собі взаємну присягу в присутності батьків перед образом. Коли ж все-таки була нагода зустрітися з греко-католицьким священиком, навіть через кілька років, – брали шлюб.
Ірина Коломиєць, єп. Филимон Курчаба , 2.maidan.org.ua
фінансово.
Щиро дякуємо!
