Бенедикт XVI входить до числа меценатів, які фінансують розпочату рік тому реставрацію базиліки св.Августина в Аннабі, що на північному сході Алжиру.
Старовинний храм височіє над руїнами Гіппони – міста єпископської кафедри св.Августина. Церкву було освячено на початку Х століття. Її архітектуру вирізняють арабо-мавританский і римсько-візантійський стилі, які гармоніюють між собою, стаючи символом універсальності знаменитого Отця Церкви, великого гуманіста і людини діалогу. Взяти участь у реставрації базиліки запрагнули численні алжірські та французькі органи влади, організації, чернечі ордени, дієцезії та чимало приватних благодійників. Радіо Ватикан поспілкувалося з єпископом Константіни–Гіппони монсеньйором Полем Дефоржем про цінність базиліки св.Августина і про те, як саме Папа Римський сприяє її реставрації.
«Святіший Отець зробив свій особистий внесок, – сказав єпископ Поль. – Дещо ми отримали від американської благодійної організації «Папський фонд» (Papal Foundation), однак пожертву для цієї реставрації надіслав особисто Папа. Відомо, який дорогий св.Августин серцю нашого Святішого Отця. Базиліка ця – не тільки місце культу. В храмі на пагорбі Гіппони отці-августинці несуть пастирське служіння, неподалік монахині – Малі Сестри Бідних провадять притулок для престарілих. Усе це становить символ людського й духовного багатства. Завдяки особистості св.Августиина це місце стоїть над культами і релігійним віруваннями, бо цей святий переказує свій гуманізм, віру й культуру кожній людині. Реставрація базиліки – це відновлення символічного місця співіснування й братства між двома узбережжями Середземного моря, між християнами й мусульманами, між Заходом та ісламом, між усіма людьми, які шукають істину і сенс».
Маленькі християнські спільноти Алжіру нагадують Церкву перших століть, яка несла християнське свідчення туди, де мешкали сповідники інших релігій.
«Ми не претендуємо на те, щоб служити комусь прикладом, – сказав нинішній єпископ Гіппони. – Ми – маленька скромна Церква, ми намагаємося просто існувати. Я вірю, що покликання нашої Церкви є покликанням усієї Церкви. А воно полягає в тому, що Бог хоче бути серед своїх. Тобто хто приймає тебе – приймає і мене, а хто приймає мене – приймає Того, Хто мене послав. Тут ми почуваємося прийнятими. Звичайно, трапляються труднощі, але вони можливі для подолання. Інколи складність стосується дотримання свободи совісті християн. Це непросто, і наш шлях не позбавлений тернів. Церква є знаком любові Отця, Який приходить у своєму Сині Ісусі, Котрий облаштовує собі житло серед своїх. Але це житло – не тільки там, де приймають Ісуса: ми добре знаємо, що Дух діє у серці кожної людини, і завжди вражені цими духовними зустрічами».
На запитання про сьогоднішню релігійну атмосферу в Алжирі, особливо ж після звинувачення з боку протестантів у прозелітизмі, ієрарх відповів:
«Якщо говорити про офіційний рівень, то нещодавно міністр релігійних справ заявив, що існує певна кількість Церков, які звершують своє служіння в іще не визнаних місцях культу. Проте я вірю, що це питання уже взяте на рівень перемовин. На особистому рівні ми перебуваємо у добрих стосунках із протестантською методистською церковною спільнотою з Константіни. Інколи труднощі постають через некоректні висловлювання з боку деяких євангелічних груп стосовно Католицької Церкви. Я дуже шкодую про це, бо виникають суперечки і проблеми. Проте на інституційному рівні справи посуваються в бік прояснення і покращення, наскільки мені відомо».
За матеріалами: Радио Ватикана
фінансово.
Щиро дякуємо!
