Святенництво (святенність) — показне благочестя, удавана релігійність; різновид лицемірства, що проявляється в строго педантичному і показному слідуванні зовнішньому боку релігійної моралі чи віровчення, наприклад – строгим виконанням обрядів чи приписів, при явній або прихованій невірності тому, що повідується.
Часто пов’язане з моралізаторством, намаганням повчати інших, бажанням виставити себе кращим від інших. Однією з причин такої поведінки може бути невіра в те, що Бог любить людину такою, як вона є, і що кожна людина виправдовується Жертвою Ісуса Христа, і це породжує бажання виправдати самого себе.
У Старому Завіті святенництво критикували пророки.
Ісус Христос картав показну побожність і лицемірство (Мт 6, 1-7; 23, 1-10. 23-29; Лк 12, 1 та ін.).