Завтра велика кількість населення нашої Батьківщини України, не зважаючи на всі цинічні намагання горе-політиків та урядовців переписати та викривити нашу історію, все ж таки готова вшанувати історичну пам'ять свого народу і, особливо, всіх тих, кого історія записала на своїх чорних сторінках.
Хтось планує взяти участь в Богослужіннях та різних моліннях за душі померлих під час Голодомору 32-33-х років, хтось бажає взяти участь в різних заходах, приурочених річниці злочину проти мільйонів невинних життів, а хтось просто хоче долучитись до мовчазного вшанування та вияву солідарності, поставивши свічку на вікні свого помешкання, яка мовчазливо виявлятиме наше співчуття та біль.
Вшанувати свою історію – ніщо інше, як, з однієї сторони вшанувати пам'ять невинно-убієнних, молячись за їхні душі, а з іншої – просити в Милосердного Бога, щоб дав нам свою ласку та силу молитись про прощення гріхів для немилосердних катів; тому що лише таким чином Всемилостивий Господь допоможе нам очистити нашу історичну пам'ять від злоби, страху, недовіри, ненависті та лукавства. Сама думка про геноцид 32-33-х років кидає в холодний піт та викликає у нас певну ненависть, чисто по-людськи виправдану, по відношенню до безбожного комуністичного режиму і всіх тих, хто працював на нього.
Як би це банально не звучало, але з цієї трагедії усім нам слід взяти певний життєвий урок. Неодноразово про це говорилось на найвищому міжнародному рівні, з метою, щоб світові лідери та міжнародна спільнота зробили все для того, щоб подібні злочини проти людства більше ніколи не повторились. Але чи справді «великі світу» цього зробили відповідні висновки?! Чи може просто так «модно» говорити, засуджуючи минуле, якого вже ніхто змінити не в силі, втікаючи таким чином від відповідальності за долю інших в теперішньому часі, яка, якщо вони не візьмуть її на себе, неодмінно віднесе людство на маргінес історії.
Роздумуючи над цієї трагедією з минулого та спостерігаючи водночас за тим, що відбувається в сучасному світі, внутрішньо відчувається якась настороженість та тривога за долю не лише народу, з якого вийшов, для якого живу та працюю, але також і за долю всіх співмешканців спільного Дому, яким для усіх нас є Земля. Це відчуття не є небезпідставним, а викликаним людською твердолобістю, впертістю, самовпевненістю та зарозумілістю. Тому що чи то в минулому радянський режим, чи в теперішньому – споживацьке суспільство, яке по своїй суті мало чим відрізняється від безбожної ідеології, ніяк не хоче зрозуміти одну дуже просту річ: Господь доручив нам весь створений Ним світ і все, що у ньому, щоб ми користувались собі на поживу і користь та на добро інших, але не привласнюючи собі все те, що по праву належить цілій Людській сім’ї.
Між часом Голодомору і часом, в якому усі ми з Вами живемо, можна провести певну паралель і знайти деякі точки дотику: якщо в час геноциду, когорта безбожників цинічно винищувала «інакомислячих», позбавляючи їх заслужених та необхідних засобів для існування, то в час, який позначений тавром несправедливого розподілення природних ресурсів, окремі клани, в рамках певної території, чи розвинуті країни на загал, використовують «спільне благо» виключно з метою власного збагачення та володіння, приносячи в жертву життя та здоров’я більшої частини населення.
Так, геноцид нації забрав мільйони невинних життів і цього вже ніяк змінити не можна! Але можна все ж таки змінити та попередити те, щоб найближчим часом усі живучі не стали свідками назріваючих конфліктів та воєн не лише за природні ресурси, такі як нафта, газ, а й за безцінний, життєво-необхідний ресурс, яким для усіх і кожного являється вода.
І хоча дата Голодомору є трагічною датою, проте вона є гарною нагодою для переосмислення нашого буття та способу існування. Справедливий Господь сам розбереться в тому, хто винний і відповідальний за зморення голодом мільйонів, тому не берімо на себе сміливості когось судити! Залишімо це на Його суд та Милосердя! Але для того, щоб не стати співучасниками та відповідальними за долі інших, живих та ще ненароджених та щоб уникнути справедливого осуду зі сторони Творця, Який судитиме нас по наших вчинках, усі ми маємо цей унікальний шанс, здійснити заповідь Любові до Бога та ближнього, яка включає в себе також бережливе ставлення до нашого природного довкілля.
Якщо зробимо відповідні висновки з трагічного минулого, то в теперішньому, реальному часі, з певним оптимізмом та надією подивимось у майбутнє, яке буде можливим лише тоді, коли усі ми ставитимемось один до одного і до всього, що нас оточує по-Божому!
Володимир Містерман, ecoburougcc.org.ua
фінансово.
Щиро дякуємо!
