Зречення Папи: думки, що залишилися поза ефіром

 

^{17 лютого 2013. Папа проводить молитву на площі святого Петра у Ватикані. У свою передостанню неділю перед зреченням Бенедикт XVI просить вірян молитися за нього і за наступного Папу / Фото Рейтер}

 

 

Треба віддати належне Савіку Шустеру за те, що він чи не єдиний в середовищі українських телевізійників підняв тему зречення Папи Бенедикта XVI від престолу у своїй суспільно-політичній програмі. Це свідчить про бачення повної картини світу, якого часто бракує нашим медійникам. Інше питання — як він це зробив. Після спецвипуску «Шустер LIVE» від 15 лютого, що був присвячений рішенню Папи, у людей, які розбираються в темі, не могло не виникнути запитань. «День» надає їм можливість висловитися.

 

11 лютого християнський світ завмер від несподіваної новини: Папа Бенедикт XVI зрікся Святого Престолу. Вже 28 лютого 2013 року, о 20.00, Римський Престол залишатиметься вакантним, а 23 березня скликаний конклав обиратиме нового Верховного понтифіка. Рішення про зречення Папи Римського в українських ЗМІ коментували по-різному: здебільшого вісім років понтифікату Бенедикта XVI представили як вісім років відповідей на якісь сенсаційні виклики для Ватикану — педофільство, крадіжку таємних архівів, персональних нападів на Папу. Звісно, що ці події мали окреме місце в житті Церкви. Але не тільки вони… Проте медіа в Україні посіли підсвідомо антицерковну позицію: мовляв, Папа — політично-сенсаційна персоналія. Тільки чомусь майже ніхто не згадав про його високий освітньо-духовний рівень, про те, що на сьогодні — це один із найсильніших богословів-науковців. Перше, що вразило в українському інформаційному просторі щодо висвітлення цієї події, — відсутність балансу думок. На жаль, ще одним підтвердженням цієї тези став ефір «Шустер LIVE» від 15 лютого 2013 року.

 

У студії дискутували президент Інституту проблем регіональної політики і сучасної політології Дмитро Корчинський, екс-депутат від Партії Регіонів Тарас Чорновіл (аргумент присутності — греко-католик), директор Інституту близькосхідних досліджень Ігор Семиволос, нардеп від ВО «Свобода» Олексій Кайда (аргумент — у травні 2011-го мав особисту аудієнцію у Папи Бенедикта XVI), а також політолог Вадим Карасьов. Чому не було жодного представника від духовенства? Можливо, задумуючи говорити про католиків, варто запитати хоча би побіжну думку в них самих? А то розмова виглядає у стилі дитячих інтриг позаочі.

 

У студії Савіка Шустера лунали звинувачення на адресу Церкви у тому, що вона не вміє промовляти до світу сучасною йому мовою. До речі, католики обох обрядів уже давно виробили стратегію зовнішніх відносин з медіа, створивши Департамент інформації УГКЦ і Католицький медіа-центр у Римо-католицькій церкві відповідно. Однак зараз це не дуже й згодилося.

 

Другий важливий момент — опитування у студії. Чи доречно було, зважаючи на особливості українського суспільства, його специфіку й ментальність, ставити запитання типу: «Ви вірите у Бога?», «До якої конфесії належите?». Звісно, ні для нікого не буде таємницею, що Україна — православна держава, де християнська віра з давніх княжих часів передавалася з молоком матері. Тому постановка таких запитань для журналіста, який працює на українському медіа-ринку, — апріорі недоречна. Ще одне доволі далеке від професіоналізму запитання: «А Папа Римський є для вас духовним авторитетом?». Відповідь «ні» — прогнозована через наявність у студії православного середовища. Проте через таку постановку питання журналіст забуває про значний відсоток у цій державі греко-католиків та римо-католиків, для яких Папа Римський так чи інакше залишається головним первосвящеником, таким чином залишаючи на маргінесах частину того ж таки українського суспільства.

 

Найбільше обурення викликає богословська неосвіченість гостей. З іншого боку, можна й зрозуміти: кому потрібні теологічні дискурси на світському телебаченні? Проте відсутність богословської освіти не заважала вести теологічну дискусію в стилі Середньовіччя: про диявола, чи вірить він у Бога і чи зможе спастися. Безглуздо і шокуюче чути від журналіста, який прагне компетентно побудувати дискусію, запитання: «чи може бути «голубий» кардинал Папою?», «чи можуть гомосексуалісти вірити в Бога?». Якось пронацистськи звучали думки Дмитра Корчинського типу: «біла Європа — локомотив цивілізації», «тільки консерватизм, хрестовий похід — те, що має залишитись у Церкві». І звісно, завершальним акордом усієї псевдодискусії виявилося фінальне запитання Шустера до Тараса Чорновола: «То якби ви були Данте, ви помістили б Папу Бенедикта XVI у рай?»

 

Дивлячись подібні ефіри, мимоволі ставиш собі запитання — чи здатен сучасний український медіа-простір бути відповідальним? Тут пригадуються відносно свіжі події в сусідній Польщі, коли двоє діджеїв у прямому ефірі поглузували з українських жінок, а потім привселюдно вибачились і звільнились із роботи, бо про це всі писали й говорили. На цьому прикладі можна було спостерігати взаємну відповідальність — журналістів як працівників медіа-ринку, які боролися за те, аби не понижувалися планки професіональних стандартів, і працівників локальної радіостанції, які визнали свою фахову непридатність. Після програми Савіка Шустера в українському медіа-світі запала мовчанка, лише в мережевому просторі Фейсбука певні «тусовки» окремо обговорювали ефір. Хоча дивно, що не тільки журналісти, а й духовенство не відреагувало на належному публічному рівні.

 

— Цими днями я спостерігав за тим, як на українському ТБ відбувалося суцільне ігнорування церковного погляду. Гадаю, такий дилетантський підхід — запросити перших зустрічних політиків та експертів — був би цілком неможливий в США чи Німеччині. На Заході канал, який поважає себе і глядача, має ціле досьє знайомих теологів, релігіє- та ватиканознавців, бо все, що стосується Папи, — це завжди мегановина, яка вимагає оперативності та якісного тлумачення.

 

На мою думку, такий ефір Шустера ображає багатьох людей, тому протестувати мають насамперед католики. Однак чи бачили ви дискусії, інтерв’ю дійсно високого інтелектуального і духовного рівня з богословами, істориками, релігієзнавцями, зроблені самими католиками? Нічого такого насправді нема. Катастрофічно, але саме в цій ситуації проявилася певна партійність католиків, невміння цікаво розповісти про Папу та цілковите нерозуміння його теології. Католицька церква перебуває в кризі (починаючи з 1848 р.) і не була вилікувана ІІ Ватиканським собором. І ця криза є набагато глибшою, ніж ті окремі виклики, на які Церква змушена відповідати з появою нових скандалів. Але це не є кризою тільки Католицької церкви чи навіть у ширшому контексті — християнства. Це криза цілого світу. Якщо отці ІІ Ватиканського собору запропонували постійно оновлювати Церкву, то навіть сьогодні ставляться певні межі цій різності. Наприклад, про жонате священство досі бояться говорити.

 

Можливо, скоро католицизм переживе нове оновлення. Як колись із його допомогою була повалена комуністична система, так сьогодні він може стати рушієм змін у сучасній Європі, де панує диктат тупості, сірості й безвольності.

 

— По-перше, я не вважаю Савіка Шустера складовою української журналістики. Це зарубіжний, вихований за західними стандартами журналіст. Його програма виявилась яскравим свідченням того, що він працює в умовах заниженої планки вимог щодо якості продукту.

 

Головною проблемою цієї програми виявилася відсутність компетентних спікерів. У студії сиділи люди, які не лише не експерти в цій сфері, а й взагалі не мають жодного стосунку до теми. Рішення Папи передусім стосується тих українців, котрі належать до Церков, очолюваних Папою. Відповідно, ці люди хочуть чути позицію, думку представників цих конфесій, яких якраз і не було.

 

Яке місце посідає Церква в інфопросторі? Є конфесії, які швидко опановують сучасні комунікаційні практики (дехто навіть трохи ними зловживає), інші підходять до них консервативно й залишаються на рівні попереднього століття. Якщо спробувати узагальнити, то Церква не від того, щоб грати на комунікаційному полі, але хоче робити це за своїми, вигідними для неї правилами. Вона неспроможна оцінити адекватно своє місце в інформаційному просторі, позаяк приписує собі певні виняткові прерогативи (наприклад, що нею мають цікавитися, бо її устами промовляє Господь). Вона не готова ініціювати комунікацію, створювати конкурентоспроможний контент (зрештою, сама ідея конкуренції зі світськими виданнями чи ньюс-мейкерами для неї неприйнятна), відбивати інформаційні атаки. Вона посідає таку позицію: того, кого треба пропускати вперед, не можна оцінювати критично. Хоч насправді Церква мала би, беручи повноцінну участь у медійному процесі, вигідно відрізнятися від інших його учасників, передусім високими моральними принципами, яких бракує світським ЗМІ та ньюс-мейкерам.

 

Хорошим прикладом є виступи кардинала Гузара в медіа: він своїм словом намагається відповідати на ті питання, що є в суспільстві. І суспільство на це позитивно і вдячно реагує. Але кардинал говорить при цьому мовою суспільства, а більшість релігійних діячів намагається промовляти мовою Церкви, забуваючи, що надто багато людей у нас хоч і звуть себе християнами, але насправді мало знають про релігію та Церкву. Треба починати із загальнолюдських азів.

 

 

— Мені складно сказати, чи згадуваний ефір є результатом безграмотності журналістів, чи навпаки, таке висвітлення образу католиків було цілеспрямованим. Проте дуже важко повірити в те, що такий досвідчений журналіст, як Савік Шустер міг несвідомо припуститися такої фатальної помилки: не запросити на ефір, де обговорюється зречення Папи, жодного експерта в питаннях релігії, жодного богослова чи релігійного журналіста. Якщо політик-мирянин, греко-католик за віросповіданням виявився найкращим експертом із католицизму, то це свідчить про те, що ефір був швидше політичним, ніж професійним. Однак варто не відкидати й такої можливості, що редактори «Шустер LIVE» зверталися до католицьких прес-служб із проханням взяти участь у програмі або надіслати своїх експертів, а останні виявилися неготовими до цього.

 

Звичайно, у здоровому суспільстві має бути публічний протест. І колег-журналістів, які борються за професійні стандарти, і телеглядачів, яких просто ошукали і продали зіпсований товар, і Католицької церкви в Україні, яку проігнорували. Я думаю, якщо дитячі письменники виступили б експертами у програмі про футбол, сам Савік Шустер першим би висловив своє обурення такою непрофесійністю. Тут відбулося майже те саме.

 

Навряд чи можливо говорити про якусь кризу в Церкві, окрім як хіба комунікаційної. Церква не завжди усвідомлює, чого від неї чекає інформаційне суспільство. Принаймні, в Україні ми з такою проблемою стикаємося не лише у разі відставки Папи. Церковні прес-служби не достатньо розвинені й структуровані, а отже, не так оперативно працюють, як хотілось би журналістам.

 

— Українські та світові ЗМІ не змогли проігнорувати таку важливу подію в найбільшій Церкві світу, як тему зречення з престолу Папи Бенедикта ХVІ. Але питання в тому, як це було зроблено. Дивно було б вимагати від світських ЗМІ такого ж самого подання інформації, як би це зробили католицькі медіа. Але незалежно від того, чи конкретний засіб масової інформації є конфесійним, чи позаконфесійним — його зобов’язують загальножурналістські принципи неупередженості, повноти, достовірності інформації. Цих якостей у спецвипуску «Шустер LIVE» від 15 лютого цього року не було. Чому програма з найбільшими всеукраїнськими рейтингами була знята настільки не фахово? Чому обговорювати таку тему запросили непричетних до церкви людей? Учасники ефіру «Шустер LIVE» не розуміли контексту події, яка відбулася у Ватикані, тому обговорення велося непрофесійно і без розуміння теми. Серед учасників обговорення не було релігійних експертів, зокрема не були присутні вірні-католики. Найспокійніше було би думати, що передача готувалася з поспіхом, адже ця новина приголомшила навіть дуже близьких до Папи людей. Але зречення Папи було у понеділок, а ефір «Шустер LIVE» — у п’ятницю. Часу для підготовки теми та запрошення експертів було достатньо. Натомість інформація прозвучала з точки зору так званого «русского мира».

 

Софія Кочмар, Юліана Лавриш, випускниці Літньої школи журналістики «Дня»

«День» №33, (2013)