Кардинал Долан уперше був учасником конклаву. Ось як він сам говорить про свої враження і про новообраного Святішого Отця:
Я слухав декого з бувальців, кардиналів, які вже брали участь у минулому конклаві. І вони сказали мені… Знаєте, я вважав себе таким крутим, проте вони сказали: щойно ти увійдеш туди, то відчуєш ніжний подих Святого Духа і побачиш на практиці Божу благодать.
Не те щоб там були громи з блискавками. Просто тебе охоплює чудове почуття смирення й керованості, коли бачиш, як точаться справи. І це тривало увесь час. Від моменту, коли ми увійшли на конклав і розпочали Службу в базиліці св.Петра за обрання Папи.
Надзвичайно емоційний момент (цим я вас не здивую) – коли кандидатура майбутнього Папи Римського набирає 77 голосів. Оскільки кожен зазвичай це відстежує… І щойно хтось набирає 77, як ви розумієте, що все закінчилося; і настає чудова мить аплодисментів, вираження любові, пошани та вірності. А голосування, до речі, має продовжуватися. Воно не завершиться, доки всього не буде виконано: існує достатньо скрупульозний протокол, якому вже сотні років. Отже, процес продовжується, і зачитується оця конкретна остання перевірка правильності підрахунку голосів. І знову з’являються сильні емоційні переживання… Це дуже складно пояснити. Ти ж знав нового Папу Римського як свого співбрата-кардинала, але раптом раз – і зовсім інша іпостась. Так, та сама людина, що сьогодні зранку ще розмовляла зі мною, по-приятельськи поклавши мені руку на плече… і раптом ти відступаєш, замираєш, цілуєш її перстень, обіймаєш, обіцяєш свою любов, відданість, вірність і молитви. Це приголомшлива мить. Він такий простий, смиренний, щирий і сяючий. Тепер він уже інша особистість, бо тепер біля нього Ісус і перший Папа – Симон Петро. Це мені здається надзвичайно зворушливим.
Так, він одразу сказав нам, що вибрав ім’я на честь Франциска Ассізького. Оскільки він єзуїт, дехто міг подумати, що це на честь Франциска Ксаверія, тому Папа одразу прояснив це. Такий вибір не дивує: ви ж знаєте, як він оточений вдячністю завдяки своїй прекрасній турботі й любові до бідних в Буенос-Айресі. (Щодо відмови Папи їхати лімузином.) Під’їжджає до Дому св.Марти останній автобус – і здогадайтеся, хто виходить із нього? Папа Франциск. Гадаю, він сказав до водія: «Все нормально. Я просто проїдуся з хлопцями на автобусі». (усміхається) Він чудова проста людина.
Я не знав його досить добре до цих чудових подій. Вочевидь така організація справ має на меті краще пізнання один одного – саме тому зараз в мене таке відчуття, ніби я його знаю. Я знав про нього, але не знав його самого. Оце змінилося.
Перший день конгрегації перед конклавом… Мене завжди вчили: заходиш до приміщення – підходь до людей, розмовляй. Отже, я підходив до братів-кардиналів і вітався. Ось раптом з‘являється цей чоловік і каже: «Мене звати Хорхе Маріо Бергольйо, я з Буенос-Айреса». – «О, радий знайомству, мене звати Тімоті Долан». – «А я знаю, ви з Нью-Йорка». І мені сподобалося, що він мене знає. Я про це розповів як приклад його привітності. Ви ж чули його. Він коли підходить, такий тихий і стриманий, його голос схиляє до розмови. У нього ніколи не був грубий голос, проте він – людина впевнена і врівноважена. Але також у ньому через край прекрасної щирості та простоти.
CBS New York
Переклад: Анастасія Александрова, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
