Давид

Давид — один з біблійних персонажів, другий цар давнього Ізраїлю, правнук Боаза та Рут, наймолодший (з восьми) син  Єссея.  Народився у місті Віфлеємі біля 1085 року до Р. Х. Увійшов в історію як цар, автор псалмів та пророк.

Старий  Завіт подає дві версії того, як Давид потрапив на царський двір:   чи завдяки тому, що його спів та гра на лірі захопили Саула, першого ізраїльського царя (1 Сам 16, 14-23), чи завдяки  великій особистій мужності – адже  він не побоявся вступити в поєдинок з філістимлянським велетнем Голіафом і переміг його, вбивши  каменем із пращі (1 Сам 17). Але безперечно, що Давид був обраний Богом: адже ще за царювання Саула пророк Самуїл, виконуючи Божий наказ, помазав його на царя (1 Сам 16, 1-13) замість Саула, котрий втратив Боже благовоління.

В наступні роки через конфлікт із Саулом, котрий побачив у Давиді загрозу для своєї влади, йому довелось  зазнати безпідставних переслідувань, залишати свою країну, переховуватись .  Кілька разів мав можливість вбити Саула, але не скористася з цих можливостей, оскільки вважав неприпустимим підносити руку на «Господнього помазаника»  (пор. 1 Сам 24, 7; 1 Сам 26, 9-11).

Давид став царем в Хевроні після смерті Саула (правив з 1012 до приблизно 972 р. до Р. Х.). Він об'єднав розпорошені племена Ізраїлю, за його царювання  столицею  став  Єрусалим.  За цей час він приніс з Юдеї Ковчег Завіту і мав намір побудувати великий храм на честь Ягве, однак, Бог через пророка Натана об’явив Давидові: « … як сповняться твої дні й ти спочинеш з твоїми батьками, Я поставлю по тобі твоє потомство, що вийде з твого лона, й утверджу його царство. Він збудує дім імені моєму» (2 Сам  7, 12-13). Будівництво храму розпочав син і наступник Давида на царському престолі – Соломон.

За часів свого царювання  Давид  допустив і ганебний вчинок:  закохавшись у Ветсавію, жінку Урія хеттита, що служив у його війську, він не зміг перебороти спокусу,  а коли Ветсавія завагітніла, Давид викликав Урію, сподіваючись, що він прийде до своєї жінки і потім думатиме, що це його дитина. Але так не сталось – Урія не пішов додому, а ліг спати біля входу в царський палац говорячи: «Мій пан Йоав і слуги мого пана таборяться в чистім полі, а я мав би йти додому, щоб їсти й пити та коло жінки спати? Як жив Господь і як ти сам живий, того я не зроблю!» (2 Сам 11, 11). Тоді Давид, коли Урія повернувся до війська,  наказав поставити його в бою найнебезпечнішому місці, а потім відступити від нього, залишивши на неминучу загибель. І Урія загинув.  «Довідавшись жінка Урії, що її чоловік Урія поліг, заходилась оплакувати свого мужа. А як пройшла жалоба, Давид послав за нею й узяв до свого дому, й вона стала йому за жінку й вродила йому сина. Та вчинок, якого допустився Давид, не сподобався Господеві» (2 Сам 11, 26-27). Вислухавши докори пророка Натана (2 Сам 12, 1-12), Давид щиро розкаявся у тому, що вчинив і без нарікання прийняв смерть дитини, що її народила Версавія. Потім в них народився Соломон, котрий і успадкував царський престол.

Бог  простив Давидові, але той не уникнув заповіданих Господом нещасть:  «тепер меч навіки не відійде від дому твого за те, що ти мене зневажив і взяв жінку Урії хеттита, щоб була тобі за жінку. …  З твого ж власного дому нашлю лихо на тебе»(2 Сам 12, 10-11). Один з його синів – Авесалом – розпочав проти нього повстання (2 Сам 15, 1-12) і Давид змушений був тікати з Єрусалима (2 Сам 15, 13-37).  Хоча після багатьох змагань Давидові вдалось придушити повстання і повернути собі владу,  він тяжко переживав  смерть  Авесалома, вбитого всупереч його наказу (2 Сам 19, 1-5).

Перед смертю Давид залишив заповіт своєму синові і спадкоємцеві Соломону (1 Цар 2,  1-9). Давид був найулюбленішим слугою Господнім. Світ до сьогодні захоплюється поетичністю Псалмів, авторство яких Церква приписує Давидові.