Рано вранці 5 жовтня я виїжджав з Ассизі. Місто було повністю безлюдне й тихе, лише кілька осіб стояли при зачинених дверях базиліки св. Франциска. Дивовижне місто! Коли я сів в автобус на площі Йоана Павла ІІ, люди, які там сиділи, почали молитися. То були паломники, які полишали це затишне умбрійське місто.
Ассизі просочений святим Франциском. У кожній крамничці, в кожному закутку є щось, що нагадує про святого уродженця цих місць. Про сувеніри й говорити не варто. Втім, зазначу, що місто ним живе, але не наживається. У ці перші дні жовтня, коли кількість паломників утричі з лишком перевищила кількість населення міста, мешканці його були добродушні та гостинні. В урочистість св. Франциска, 4 жовтня, автобуси курсували безплатно, на вуличках усім потребуючим роздавали воду… З добросердечністю та усмішками городян я стикався на кожному кроці.
Цього року день спомину небесного покровителя Італії в Ассизі був особливим. Місто чекало на Папу Франциска. Прапори Ватикану, плакати, кольорові кульки, транспаранти із зображенням глави Католицької Церкви були повсюди. Діти парафії св. Петра, розташованої при в’їзді до міста, прикрасили огорожу храму долоньками, вирізаними з паперу, де вони написали свої побажання Понтифікові. Хтось, вивісивши плакат, запрошував Папу, який вже прославився своєю безпосередністю, до себе на чашечку еспресо. Хтось вивісив свій номер телефону. Але найбільше було транспарантів зі словами вдячності та добрими побажаннями. Усе це створювало атмосферу очікування на сімейне свято. Підкреслю слово «сімейне».
Францисканці починають святкувати урочистість Франциска напередодні увечері. День спомину святого, як завжди у Церкві, вибраний не випадково. 4 жовтня Франциск помер, або — як справедливо вважають віруючі — народився для Неба. Згідно з житіями, відбулося це увечері 3 жовтня. Тому саме цього дня по францисканських храмах звершується особливе богослужіння — Transitus, спомин переходу Франциска від земного життя до небесного.
Мені хотілося пережити цей день в особливому дусі, і це вдалося. Я петербуржець, а в наших краях початок жовтня — то холодна дощова пора. Темний вечір — і богослужіння, що звершується в сутінках. А тут Ассизі купався в сонячних променях, і було тепло, як у нас у липні. Сам Transitus звершувався у повністю освітленому храмі (у нас зазвичай лише при свічках). Тут же було справжнє свято. І по-новому для мене пролунали слова Франциска про «сестру Смерть». У них не відчувалося смутку, в них лунала радість!
Головні урочистості розпочалися 4 жовтня. Програма папського візиту була насиченою. Це було не просто паломництво місцями св. Франциска. До програми увійшли численні зустрічі. Одна з перших відбулася в медичному закладі, який опікується дітьми з обмеженими можливостями. При вході на Франциска накинувся малюк і радісно обійняв його, як тата, що повернувся додому після розлуки. У залі, куди запросили Папу, постійно галасували діти. Медсестра, яка Папу вітала, ледь не плакала, так її переповнювали почуття. Папа уважно слухав. Здавалося, що не було ніякої програми, розписаної по хвилинах. Він був зі своїми дітьми. І вони були найважливішим, що його в ту хвилину цікавило. Він благословляв, обнімав їх. Він дарував їм себе, свою любов і тепло. Можливо, це звучить трохи пафосно, але повірте — було саме так.
Одним із головних пунктів паломництва стала Меса, відслужена у дворі базиліки св. Франциска. Папа примудрився створити дивовижну атмосферу. Попри те, що на площі зібралося кілька десятків тисяч осіб, створювалося враження, що богослужіння звершується у маленькій каплиці, для нечисленного грона близьких друзів.
Свою проповідь Франциск промовляв тихо, читаючи з папірця. Навіть трохи бубонівши собі попід носом. Але час від часу він відривався від наперед записаного тексту, очі його спалахували, і Папа емоційно та імпровізовано розвивав те, що перед цим виклав на папері.
Святішого Отця кілька разів переривали аплодисментами. Нічого дивного, це така місцева традиція вираження схвалень. Текст проповіді вже давно перекладений та опублікований. Я не переповідатиму. Після Меси Папа попрямував далі. Містом він пересувався на невеликому чорному фіаті, помахуючи рукою у відчинене вікно до всіх, хто його вітав.
Одним з останніх пунктів візиту в Ассизі стала Порціункула. Над площею перед базилікою Папа Франциск планував зустрітися з молоддю. Юні італійці вже зранку почали тут збиратися. Перед зустріччю з Папою вони молилися та співали пісень. Будь-який пастор із найбільш радикальної харизматичної спільноти позаздрив би тому запалові, з яким прославляли Бога юнаки та дівчата, керовані францисканцями. Коли до базиліки прибув Папа, площа просто вибухнула. Франциск, приїхавши папамобілем, неквапно вітав зібраних. Благословляв малюків і хворих. Поміряв білу піуску, кимось подаровану. Під’їхавши до храму, вийшов з автомобіля і, на жах усієї охорони, пішов не до храму, а до людей. Розмовляв, слухав, з деякими про щось молився. Це був передостанній пункт програми, і Папа явно не поспішав.
Мене вразило, що коли Франциск нарешті увійшов у Порціункулу помолитися, — багатотисячна площа, яка щойно ревіла, раптом стихла і в повній тиші молилася разом із Папою. А коли він вийшов із храму, молодь знову почала співати і скандувати.
Темніло по-італійському стрімко. Папа сидів у кріслі при вході до базиліки і звертався до молоді. Десь на середині промови він зовсім перестав дивитися у наперед підготовлений текст. Він провадив живий діалог, жартував, запитував, чекав на відповідь. Ділився життєвим досвідом, як це робить дідусь зі своїми онуками у невимушеній розмові. Було видно, що присутні небайдужі йому. Молодь відповідала взаємністю.
Чи думав коли-небудь св. Франциск, що колись на місці лісу біля крихітної каплички виросте величезне місто? Він навіть не гадав, що колись на площі біля Порціункули зберуться тисячі людей, аби спілкуватися з Папою, який візьме ім’я на його честь.
Завершивши бесіду, Папа відвідав один із перших францисканських монастирів у Ріворто, і відправився до Рима. А на площі біля базиліки Богородиці Ангельської ще довго сиділа молодь, молилася й співала пісень. Їх ніхто не тримав, вони могли спокійно розійтися по своїх справах, до своїх комп’ютерів, телевізорів, кав’ярень і барів. Але — ні. Вони, як колись перші Брати Менші, сиділи біля Порціункули і прославляли Бога.
Можливо, це не просто ентузіазм, що залишився після зустрічі з Франциском, а щось більше?
Михайло Фатєєв, К-портал
фінансово.
Щиро дякуємо!
