На сторінці «Charisma News» (християнського часопису, скерованого до релігійних спільнот п’ятидесятницького руху) з’явилася інформація, що Американська асоціація психологів визнала педофілію сексуальною орієнтацією, подібно як у 1970-х зробила це з гомосексуалізмом.
Як можна здогадатися, це викликало широке обурення. Проблема в тому, що цієї інформації немає ніде, крім цього порталу. Втім, джерело для оцінок дає підручник для діагностування психічних хвороб «Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders». Саме в нього Асоціація внесла згадану зміну.
Після останнього уточнення тексту, в цьому підручнику можна прочитати, що педофілія є формою «парафілії», тобто сильного статевого потягу, скерованого до нетипового об’єкту (в цьому разі — дитини до настання періоду її статевого дозрівання). Цим визначенням описується педофілія, якщо потяг до дітей є рівнозначним або більшим, ніж до осіб дорослих (без розрізнення статі). Якщо, крім цього, пацієнт скаржиться на те, що цей сексуальний потяг викликає психосуспільні труднощі у його житті, то педофілію визначають як хворобу.
Проте якщо така особа не відчуває провини, сорому або занепокоєння з огляду на свої сексуальні вподобання, якщо вони не викликають обмежень у способі її функціонування, і з її власних розповідей та юридичної історії випливає, що вона цих схильностей не реалізувала, тоді йдеться про педофільську сексуальну орієнтацію, а не про хворобу.
Здається, що алярм, здійнятий «Charisma News», є передчасним, якщо особою педофільської орієнтації визначають когось, хто не реалізує своїх схильностей. Однак приводи до занепокоєння є.
Перший з них стосується історії ставлення до гомосексуалізму. Його теж спершу визначали як сексуальну орієнтацію, а не парафілію чи хворобу. Нині гомосексуальне лобі в багатьох країнах примушує до більше ніж толерантності щодо цього типу сексуальної поведінки.
Стандартним прикладом може бути Велика Британія — і доведення ситуації до ліквідування католицьких центрів усиновлення з огляду на те, що їх примушують віддавати дітей на всиновлення гомосексуальним парам. Багато що вказує на те, що подібний сценарій може стосуватись і педофілії: з’являються або поновлюються (у Голландії вже була зареєстрована партія педофілії) лобі-рухи, і хтозна, чи за кількадесят років не розпочнеться промоція педофільських «родин». В ім’я любові, ясна справа.
Це зовсім не неможливий сценарій: минулого року двоє психологів у Канаді надали висновок до суду, що звинувачені у педофілії неспроможні змінити своєї поведінки, бо ж то їхня орієнтація, яка не піддається лікуванню. В тому випадку висновок служив обґрунтуванню кари довічного ув’язнення (ішлося про відділення злочинців від потенційних жертв). Однак з часом це може стати підставою для ствердження, що оскільки педофілія не піддається терапії, то приймімо цих людей такими, якими вони є. Зрештою, кожен має право на кохання.
Непокоїть також те, як багато в цьому розрізненні між хворобливим станом і орієнтацією залежить від відчуттів пацієнта, точніше кажучи, від того, чи його сексуальні преференції становлять для нього емоційну проблему. Також чи є це суспільною проблемою.
В Індії та Пакистані заміж віддають навіть 8-річних, і для багатьох із них шлюбна ніч закінчується смертю. Але ні чоловік, ні тамтешнє суспільство в цьому не бачать проблеми — така культура. Чоловік такої дружини-дівчинки — хворий чи ні? А точніше: його поведінка нормальна чи ні? Й насамперед: чи хочемо ми, щоби і в нашому суспільстві стали зобов’язувальними норми, що допускають такі ситуації?
Запис щодо діагностування педофілії на цей момент виглядає невинним. Однак він розширює підхід до проблеми, й існує серйозна загроза, що включиться механізм сніжної кулі, й за кілька років ми матимемо справу з великою суспільною проблемою. Особливо з огляду на те, що зміну в тексті підручника впроваджено тихцем, без розголосу. Може, тому, що медіальний шум ще настане, хоч і в іншому контексті.
Ельжбета Вятер, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
