20 лютого 2014 р. у Ватикані, під час скликаного Папою Франциском консисторію, розпочалося приготування до надзвичайного Синоду єпископів, присвяченого сім’ї.
Інавгураційну промову (яка тривала майже дві години) підготував і представив кардинал Вальтер Каспер. Текст промови, тоді ще почутий тільки учасниками консисторію, був кардиналами прийнятий прохолодно.
1 березня італійське щоденне видання «Il Foglio» опублікувало промову німецького кардинала із критичним коментарем Роберто де Маттеї, автора книжки «ІІ Ватиканський Собор. Історія, досі не розказана». Отже, таким чином текст, початково підготовлений виключно для вузького грона ієрархів Церкви, дістався громадської думки.
Читання цього виступу спонукає до роздумів. З огляду на те, що Синод-2014 має бути присвячений сім’ї, весь виступ німецького ієрарха присвячений ситуації подружжя і родини. Кардинал Каспер зосереджується насамперед на розходженні, яке існує поміж офіційним ученням Церкви та практикою подружнього життя більшості католиків.
У цьому контексті багато уваги доповідач присвятив ситуації розлучених, які мають повторний цивільний зв’язок. Автор пропонує, аби ці люди могли приймати святе Причастя, виконавши п’ять умов. Першою є жаль за розпад першого подружжя. Другою умовою є неможливість повернення до першого подружжя і визначення можливих обов’язків, які випливають із першого зв’язку (здається, авторові йдеться про аліменти). Третя умова — неможливість відмовитися від другого зв’язку без стягання на себе чергових провин. Четверта умова складається із зусиль жити у новому зв’язку якнайкраще і по-християнському виховувати дітей. І по-п’яте, людина, яка живе у повторному зв’язку, повинна мати живе прагнення святих таїнств, сприйняття їх як джерела сили у ситуації, що склалася. Після сповнення всіх цих умов і процесу покути (пов’язаного з таїнством покаяння і примирення) такі люди, на думку отця-кардинала, могли би знову приймати святе Причастя.
Невідомо, якою була реакція інших кардиналів, зібраних на консисторії. Роберто де Маттеї не залишив каменя на камені з виступу німецького ієрарха. Досить процитувати один із підзаголовків: «Каспер не може викинути історію і доктрину в ім’я культурної революції і практики життя». Однак я б не хотів надміру зосереджуватися на полеміці італійського публіциста з тезами німецького ієрарха. Мене самого у цьому виступі зачепили дві речі.
По-перше, я маю враження, що кардинал Каспер ідеалізує стан духовності людей, які живуть у несакраментальних зв’язках. Більшість із них — це особи (повторюю: більшість, тобто не всі), які покинули будь-яке духовне і релігійне життя. Вони не ходять до храму (хоча раз на рік з’являються по свячену ковбаску). Ті, хто виховує дітей по-християнському, хто молиться і вбачає у таїнствах істинну присутність Господа Бога, становлять безумовну меншість. Це зауваження суттєве тому, що кардинал Каспер дуже виразно зазначає: вихідною точкою його роздумів є не тільки Традиція Церкви, а й реальність життя Церкви та її вірних. Тому я доповнюю, що в оцінці людей, які живуть у несакраментальних зв’язках, кардинал піддався мріянням.
По-друге, на мій погляд, є певним зловживанням, щоб не сказати маніпуляцією (незрозумілою з боку теолога такого рангу), ствердження, що Отці Церкви і первісна Церква мали набагато ліберальніший підхід до повторного шлюбу християн, аніж Церква потридентська. Це правда, що ми знаходимо висловлювання деяких, нечисленних Отців Церкви, серед них також і одного Папи, про допущення можливості причащання у ситуації другого зв’язку. Але між цими думками та усталеним ученням Церкви немає жодної симетрії. Це дуже добре показав французький єзуїт, о. Анрі Крузель, у своїй майже енциклопедичній праці про ставлення первісної Церкви до розлучень (опублікована 1971 року, а отже, кардинал Каспер мав би її знати).
Для мене безсумнівно, що криза подружжя і родини є чимось реальним у сучасному світі. Також для мене не підлягає жодним сумнівам, що ситуація наших братів і сестер, справжніх учнів Христа, тобто тих, хто ідентифікується з Ним і Його Церквою, які живуть у несакраментальних зв’язках, вимагає переосмислення і душпастирських пропозицій з боку Церкви. Чи може бути такою пропозицією те, що каже кардинал Каспер? Не знаю. Боюся, що прийняття його поглядів призведе до розламу в римо-католицькій спільноті.
о. Адам Блищ CR, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
