Питання: Яким критеріям має відповідати війна, щоб її можна було назвати справедливою? Якщо представник Церкви висловлюється з приводу того чи іншого конфлікту, чи можна його думку назвати учительством Церкви?
Відповідь: Теоретично критерії «праведної» війни визначити відносно просто — для цього досить поглянути у відповідний розділ Катехизму Католицької Церкви, в якому йдеться про право на самооборону. Але коли мова йде про конкретні конфлікти, то дуже і дуже важко назвати справедливою будь-яку війну.
Сучасне Учительство Церкви дотримується тези, що в наш час війна ніколи не є праведною — в силу методів, що використовуються, масштабів руйнувань, а також спровокованих реакцій і безлічі інших проблем, породжених війною.
Так, у 1982 році Йоан Павло II з нагоди Фолклендської війни заявив, що «війна завжди абсурдна і неправедна», і звернувся до світу в проханням «забути назавжди про те, щоб вдаватися до війни». 22 травня того ж року святий Папа Войтила сказав: «Як не відступити в жаху перед обличчям перспективи знищення і смерті, яку несе в собі сьогодні будь-яка війна, — навіть якщо вона ведеться із застосуванням дозволеної зброї, яку тим не менш сучасна технологія обладнала смертоносними можливостями руйнування і спустошення?». «Масштаб і жахливість сучасної війни, — сказав далі Йоан Павло II, — чи то вона ядерна, чи звичайна, роблять цю війну (Папа посилається тут на війну на Мальвінських островах) цілком неприйнятною як засіб для вирішення суперечок і розбіжностей між націями. Війна повинна залишитися в трагічному минулому, в історії. Їй немає місця в планах людини на майбутнє».
У промові на Різдво 1990 року, кажучи про війну в Персидській затоці, святий Йоан Павло II наголосив: «Нехай можновладці усвідомлюють, що війна — це авантюра без повернення». Звертаючись роком пізніше до дипломатичного корпусу, Папа Войтила сказав: «Мир, отриманий за допомогою зброї, не приведе ні до чого іншого, крім як до підготовки нового насильства». «Не треба будувати собі ілюзію, ніби використання зброї, особливо настільки витонченої, як сьогодні, не приведе, крім страждань і руйнувань, до нових і, можливо, ще гірших форм несправедливості».
«У ці хвилюючі години я хочу з силою повторити: війна не може бути підходящим засобом для остаточного вирішення проблем, що існують між націями. Вона ніколи не була таким засобом і ніколи не буде, — заявив Папа Войтила. — Досвід учить все людство, що війна не тільки породжує безліч жертв, а й створює ситуації важкої несправедливості, які в свою чергу ведуть до сильної спокуси подальшого застосування насильства».
Енцикліка «Centesimus annus» говорить, що «над світом нависла загроза атомної війни, здатної винищити все людство. (…) Але війна може закінчитися без переможців і без переможених самогубством людства, і тому необхідно відкидати логіку, що веде до неї, ідею, нібито боротьба за знищення противника, протистояння і війна є чинниками прогресу і поступу історії вперед»(18).
У Посланні на Всесвітній день миру 1999 Папа пише: «Війна руйнує, а не творить». (…) Війна — це крах будь-якого справжнього гуманізму».
Ідея «самогубства» людства пов'язує учительство Йоана Павла II і одного з його попередників — Бенедикта XV, бо свідчить про спадкоємність церковного вчення про війну і її жорстокої марноти.
Незадовго до війни в Іраку Папа Войтила заявив, що «віруючі, до якої б релігії вони не належали, зобов'язані звіщати, що не можна бути щасливими один проти одного; ніколи, ніколи майбутнє людства не зможе бути забезпечене тероризмом і логікою війни».
Що стосується окремих військових конфліктів, оцінка тих чи інших конкретних критеріїв не входить в компетенцію Церкви. Ця задача відноситься до політичних і судових інститутів.
Коли Апостольський Престіл (в особі представників Римської Курії чи ватиканських установ) висловлюється з приводу тих чи інших ситуацій, то це не відноситься до вчительства Церкви, хоча найчастіше на ньому ґрунтується. Оцінка ними конкретних конфліктів може стосуватися області особистих переконань.
Переклад: Католицький Оглядач
На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
