Міхал Боні, колишній польський міністр, а нині європосол у Європарламенті, блиснув на політичному небосхилі, кинувши горду фразу: «Сьогодні моє цілодобове ротаційне голодування у боротьбі послів ЄС за свободу Надії Савченко».
«Жертва» Боні викликала регіт усього інтернету. Саме поняття «ротаційного голодування» досі функціонувало виключно в анекдотах про «героїв», які вдають, що голодують. Твіттер вибухнув принагідними анекдотами. «Голодую в перерві між сніданком, обідом і вечерею!», «Оголошую голодування між прийомами їжі», «Ротаційне голодування — прекрасна ідея. Але не їсти цілий день? Це ж нелюдське!»
Але Боні за цієї нагоди просто показав, яким є спосіб мислення політиків Європарламенту, що беруть грубі гроші за роблення політики, а натомість роблять тільки порожні жести. Порожні — бо таке голодування, навіть якби не було «ротаційним», не має жодної цінності, зате оголює безсилля «демонстрантів». Це так, якби грошовите керівництво фірми демонстративно вийшло на вулиці, аби протестувати проти низьких заробітків своїх працівників. Мужик, у тебе є можливості, — ну то дій, а не показуй, який ти «співчутливий». Можна тільки уявити, що за регіт стояв у Кремлі, коли вони почули, які страшні чергові «санкції» проти Росії вигадали європосли.
Ця справа стала гучною напередодні Великого Посту і становить цікавий контраст між мисленням «світу» і духовними цінностями. Бо хоча зовні «ротаційне голодування» трошки нагадує піст, то до справжнього посту воно має такий само стосунок, як «тримання кулачків» за хворого — до забезпечення йому добрих ліків. Піст — це ліки дієві, причому такою мірою, що — згідно з гарантіями Ісуса — у поєднанні з молитвою він приводить до примусового виселення навіть упертих злих духів. Певно, тому багатьом людям так важко розпочати піст: «хтось» їм дуже сильно заважає. Промовистий факт: скільки є тих, хто без проблем голодує заради гарної фігури, доброго самопочуття, покращення здоров’я, — але не може здобутися на піст. А ще є мільйони вегетаріанців та інших поклонників тварин, які відмовляють собі у м’ясі, дехто навіть магазинського знежиреного молока не вип’є, — а про піст серед них і мови немає.
Мій знайомий, який часто постить на хлібі й воді (це якийсь надзвичайний дар і особистий виклик для цієї людини), сказав якось: «Я не розумію посту, але помітив, що коли пощу, то не виходить забути про Бога».
Певно, тільки у майбутньому житті ми повністю зрозуміємо, про що насправді йшлося у цих постах. А тут нам має вистачити вже того, що піст нам дав сам Бог і заохочує до нього у Святому Письмі. Чимало людей можуть підтвердити, що коли вони брали піст у конкретному намірі (наприклад, за своїх дітей, які заблукали в житті), то наслідки були дивовижні.
Світ сьогодні відкидає піст більше, ніж будь-коли, бо постить християнин радикальний, а радикальність визнано синонімом фанатизму. Людина, яка постить, — це поганий клієнт, ну а навіщо світові такий тип, він же не купує, як усі. Світ воліє мати нагодовану індиферентність, він любить споживачів, які купуються на кожну рекламу і купують кожний мотлох. Але це тим більше показує, яку велику цінність становить піст. Легше у шлунку, ясніше в серці. І в голові.
А християни, які не бажають посту, це «пост-християни».
Францішек Кухарчак, Gość Niedzielny
Фото: palitra-pitania
фінансово.
Щиро дякуємо!
