Десятина: множення через ділення

Про те, чи тремтить рука, коли даєш десятину, — розмова з Кшиштофом Демчуком, керівником Спільноти Метаноя.

(Тут згадувалася нещодавно у зв’язку зі свідченням наверненого протестантського пастора Ульфа Екмана.)

— Коли ти вперше почув у серці голос: віддай усе, що маєш у гаманці?

— Таких моментів було кілька. Я був у спільноті, де тема десятини звучала дуже чітко. Нас вчили, що вона є благословенням. Я це слухав, але мав багато внутрішнього спротиву, знаходив купу відмовок: «не маю з чого», «почну давати, як матиму більше грошей», «коли буду конкретно заробляти». Класичні виправдання. Завжди сварився з Богом про це…

— Дехто каже: в мене ніколи не буде стільки грошей, щоб віддати десятину…

— І звідкіля ж я це знаю? (сміється) Це слабесенький аргумент. На десятину гроші маєш завжди! Завжди можна віддати одну десяту заробітку. Це чиста математика. Якщо заробляєш 10 тисяч, віддаєш Богові тисячу, як заробляєш тисячу — віддаєш сотню, коли маєш сотню — віддаєш десятку. Десятина — це матерія довіри. Богові й насправді твої гроші не потрібні. Він — суверенний Бог, Йому і так усе належить. Скільки ми повинні дати, щоб Його задовольнити? Але ж це абсурдне питання! У десятині йдеться про наше серце, а серце може бути замкнене довгі роки. Потім я довго навчав, що до десятини люди дозрівають. Сьогодні я вважаю, що це просто християнська абетка.

— Що тебе зламало?

— Багато подій. Пам’ятаю, якось був на конференції одного з пасторів. Я молився й відчув виразне натхнення: виверни свій гаманець!

— І не попросив про якесь інше натхнення?

— Просив, утікав від цієї думки, заперечував її. Сприймав її як метафору: напевно Богові йдеться про те, щоб я вивернув своє нутро, життя… Може, Він промовляє до мене через метафору? Що гірше, то був один із нечисленних моментів, коли я насправді мав гроші. Зазвичай мій гаманець порожній.

— І ти його розкрив?

— Так. Заохота була надзвичайно сильна. Я підійшов і віддав гроші. Відчув величезний мир. Перестав схлипувати в рукав, що це несправедливо, що це весь мій бюджет. Бог навчав мене через такі події. Коли постала Спільнота Метаноя, наш щомісячний дохід становив близько тисячі злотих, інколи бувало трохи більше. Бог зроджував в нас прагнення: мрії про Церкву, яка дихає, в якій пульсує повнота життя. Наші жертви були дрібненькі. Я відчував, що даю Богові «на відчепися». Тоді подумав: «Ну добре, Церква — це місце, куди зносять непотріб: старі дивани, лампи, стільці, непотрібні речі». Сильно зачепило мене слово з Книги Малахії, де Бог дорікає своєму людові, що Йому жертвують кривого, сліпого, кульгавого баранця, а люди швиденько біжать із ним до храму, коби не здох їм по дорозі. Все одно вони його втратять, ну то краще вже віддати Богові «відчіпного». Бог каже: це страшно! Я не бажаю таких жертв! Тоді ми разом з одинадцятьма лідерами спільноти сіли, й за цілий день бурхливих обговорень (сміється) проголосили, скільки кожен з нас буде жертвувати на потреби Церкви. То ще не була десятина, але вже якась конкретика. Ми сказали: «Господи, ми хочемо бути вірними». За рік ми побачили, що можемо інвестувати в Боже Царство, що маємо засів. І тоді я почув сильне заохочення: «Сій, хоч би де був посланий, і збиратимеш повсюди».

— Чому ти співвідніс це з грішми?

— Бо вони становлять конкретну дійсність! Завтра ми їдемо до Замостя, щоби служити тамтешній спільноті. 20 чоловік, устаткування, пальне для кількох автомобілів, і треба орендувати житло. Це чималі гроші. Люди питають: «Скільки це коштує?» Я відповідаю: «Ніскільки. Якщо бажаєте скласти пожертву, то слава Богу; а якщо ні, то не впадаймо в розпач».

— Нещодавно відбулися реколекції для 2,5 тис. кошалінських гімназистів. Кошти проведення (30 тис. злотих) переважною мірою покрили самі організатори. Гроші походили з десятини… Це насправді вражає.

— Гроші це засів, який має також і духовний вимір. Бачиш, ми у Католицькій Церкві трактуємо їх як щось недуховне, брудний простір, підозрілий.

— А діти в школі на запитання катехита: «Чи можна молитися про гроші?» згідно відповідають: нііііі!

— Ісус ніколи не казав, що гроші погані. Він казав, що поганою є жадібність, грошолюбство. У 16 із 38 притч Ісус навчає про гроші та ставлення до них! У Біблії загалом знайдемо близько 500 фрагментів стосовно віри, стільки само про молитву, й аж 2300 — на тему грошей. Бог щось намагається нам показати. Я почав давати десятину, бо для мене це було пов’язане з переміною серця. Бог показував мені: «Ти залежиш від Мене. Довірся Мені». Закон, що його Він дав Ізраїлю, мовить виразно: першоплоди належать Богові.

— Ризикуєш і даєш Йому першу овечку, не знаючи, чи буде наступна?

— Так. Усе, що перше, належить Господу. Ісус був таким першим агнцем. Первородним і єдиним. Умираючи на хресті, Він вимовив слово, яке можна перекласти з грецької не тільки як «звершилося», але і як «я заплатив». Сплатив борг. Коли священикові приносили баранця, той обдивлявся його зусібіч і казав: «Досконала жертва, без плями». Ісус був такою жертвою, Агнцем без пороку. Був принесений у жертву для того, щоби вивести нас із неволі гріха. Десятина становить форму вдячності за цю жертву. Я зважився на неї попри величезні борги, в яких заплутався. Впродовж 19 років я мав борги: кошти старого грішного життя, хвороби тата, який мав рака кості, борги років, коли допомагав мамі. Я тоді вліз у гігантські борги. Жахливий сором для мужика, чоловіка й батька. Попри це, ми з дружиною ухвалили рішення: не хочемо обманювати Бога. Прагнемо бути вірними. Це був процес. Бог давав нам читабельні знаки. Ми мали малесенький будиночок, дві кімнати, з них одна прохідна. Я старався взяти кредит на розбудову дому, але банки мені відмовляли. Я гарував від ранку до смерканку, мав повну ставку і купу умов-доручень, яких банк не бажав брати до уваги. Нічого не вдавалося зробити. Тоді я вирушив до Швеції, до спільноти Livets Ord, заснованої Ульфом Екманом. Під час однієї з молитов я почав волати: «Господи, я не розумію, що діється. Я служу Тобі стільки років, і ніяк не можу дати дім своїй сім’ї!» Тоді пастор, який провадив зустріч, сильно вигукнув: «Будуй Мій дім, а я збудую твій!»

— Те ж саме чула Тереза Велика: займися Мною, а я поклопочуся твоїми справами.

— Я капітулював. Розплакався. Сказав: «Господи, я хочу будувати Твій дім»… За півгодини отримав мейла, що банк надав мені кредит.

— Ти почуваєшся господарем своїх грошей?

— Ми легко вимовляємо слова: «Віддаю Тобі все, що маю; все належить Тобі». Але насправді то найчастіше гроші показують наше істинне ставлення до Бога.

— Гаманець зрештою навертається?

— Так. Це ситуація, конкретна до болю. Віддай десятину, вірячи, що то Його гроші, якими Він тебе благословив. Я не господар, я розпорядник. Бог мені їх дає і каже: розпоряджайся.

— «Хто радо дає, того Бог любить» — написано. Чи ти, натискаючи «Enter» на підтвердження переказу, не почуваєшся внутрішньо розбитим? Не робиш балансу здобутків і втрат? «Холера, якби я зібрав собі цю десятину, то міг би зараз засмагати у Тосканії»?

— Рука тремтить, особливо на початку. Це повністю нормально.

— Дехто підходить до десятини з калькулятором: дам, бо Бог обіцяв, що поверне з відсотками.

— Звісно, Він поєднав зі щедрим даванням чимало обітниць, але я дуже боюся такого підходу. Це не бартер.

— Однак ти маєш досвід, що Бог тобі благословляє, «повертає»…

— Так. Я вже не маю боргів. Це звучить неймовірно, але я більше не маю боргів! Бюджетне зростання нашої спільноти склало кількасот відсотків. Ми оновили будинок, який колись був стайнею для коней, аби там молитися. Можемо сіяти у щоразу нових просторах. Кошторис «Сфери Нуль», на яку ми цього року запрошуємо Ульфа Екмана, становить 60 тис. злотих. Хочемо провести цю зустріч найкраще, як лиш можемо. Хочемо, щоб наша Церква — як сказав Давид до Соломона — була «велична, славна і прекрасна». Підраховано, що Давид призначив на будівництво храму 21 млрд. доларів! Він дав роботу 4 тисячам повністю оплачуваних музикантів, які невпинно воздавали Богові хвалу. Ними керували 288 диригентів «на зарплаті». Хтось міг би подивитися на це і обуритися: це ж марнотратство! Чи не краще віддати бідним? Сіючи Царство, невпинно стикаєшся з такими докорами. Давид мислив в інших категоріях: віддав більше, ніж треба. Коли Соломон був помазаний на царя, він мав скласти у жертву одного бика. Він склав тисячу! Бог прийшов до нього уві сні й сказав: «Проси, чого тільки хочеш». Він понад міру щедрий і благословляє тих, які прагнуть наслідувати Його у щедрості. Його зворушує їхня жертовність. Коли я одразу після навернення йшов на навчання, дім, м’яко кажучи, не був повною чашею. Я їхав до Варшави, не маючи гроша за душею. Тато, хворий на рак, ще був настільки сильний, щоб відвезти мене з багажем. Я пішов на молебень, коли раптом до мене підійшла людина, яка сказала: «Господь Бог велів, щоб я тобі дала грошей». Мені подих перехопило. Вона дала мені конкретну суму. За мить підійшла ще одна людина, потім ще двоє. Мені вистачило на місяць оплати за житло та їжу. Бог вчив мене того, що Він вірний і потурбується. Бог каже: «Що сієш, те і збиратимеш». Не можеш «сіяти» яблука й очікувати, що виростуть буряки. Це закон природи. Бог каже, що дає хліборобові не тільки хліб, а й зерно для посіву. Тобто дає тобі й твоїй сім’ї поживу, але також і зерно для того, щоб ти сіяв. Сіяч не виходить у поле з глибокою депресією, бо мусить «втемну» вкидати своє зерно у землю. Він вірить, що воно не змарнується, а принесе плід. Розуміє, що як не посіє, то й не збере. Ось тільки ми, католики, маємо з цим велику проблему. (Сміється.) Сіймо й чекаймо на результати!

— Я довгі роки розповідав наліво й направо: я тільки сію, не збираю плодів, збере хтось інший. Може, 2097 року. «Я не бачу плодів, бо як сіяч я не повинен їх бачити» — це безпечна відмовка, яка прекрасно затушовує невіру.

— Селянин очікує зібрати те, що посіє. Ісус прокляв дерево, яке не мало плодів, попри те, що був «не час на плоди». Бог каже: треба зрізати дерево, яке не приносить плодів. Він очікує, що ми принесемо плоди, і що наш плід триватиме. Ми з дружиною вирішили, що першим рахунком, який ми сплачуватимемо щомісяця, буде десятина. Бог важливіший від банків. То не банки нас утримують, не вони дають нам життя. Я не маю боргів, почуваюся благословленим. Я не мультимільйонер, але бачу щодня, що Він про мене піклується.

— Я чув закид, що десятина це реальність Старого Завіту…

— Неправда. Ісус сказав чітко: «Біда вам, учені в Писанні і фарисеї, облудники! Бо даєте десятину з м’яти, рути і кмину, а проминаєте те, що найважливіше в Законі: справедливість, милосердя й віру. Це належало чинити, і того не оминати».

— Ти часто кажеш: Бог помножить тільки ті гроші, якими ти ділишся. Звідки ти маєш таку певність?

— Апостоли мусили віддати свою вечерю, аби Ісус помножив її для 5 тисяч чоловіків (а загалом там могло бути і 20 тисяч людей). Вони вважали, що Ісус помножить їжу і скаже: «Ну, панове, роздайте це натовпові». А Він, на їхнє здивування, сказав: «Ви дайте їм їсти». Якою мала бути їхня реакція? Вони пожертвувати хліби і три рибини, яких, може, хотіли мирно з’їсти на завершення тяжкого дня. Мріяли, щоб Ісус «віддалив натовп». А Він сказав: поділіться! Вони поділилися — і побачили чудо. Почали ламати, ділитися, а Бог став це все помножувати.

Мартін Якимович, Gość Niedzielny

Кшиштоф Демчук — за освітою педагог, психотерапевт, фахівець із психології узалежнень, сертифікований тренер, кризовий помічник. Від 2000 року працює в Центрі кризової допомоги. Співзасновник Тренерської групи при Фундації Апліка. Навчає психологів, терапевтів вчить психологічної допомоги. Найбільше йому подобається проведення тренінгів з особистісного розвитку. Провадить Школу лідерів — 12‑місячний цикл для тих, хто хоче розвивати свої лідерські навички (лідерів християнських організацій, спільнот і Церков). Закінчив Європейську школу тренерів (сертифікат 5 ступеню), вдосконалює свій фах на зустрічах із терапевтами, їздить до Франції, Іспанії, Англії у рамках навчального проекту «Демократія міст і наркотики». Закінчив спеціальні курси в галузі терапії та реабілітації наркотичної залежності. Кільканадцять років як пов’язаний із харизматичними спільнотами. Учасник євангелізаційних заходів. Проповідував у багатьох спільнотах у Польщі, побував також і в Україні. Чоловік і батько. З улюблених цитат: «Керівники не повинні очікувати від інших нічого більше від того, до чого вони самі готові. Якщо не можеш сказати своїм прихильникам: наслідуй мене — то в тебе проблеми. Причому серйозні» (Білл Гібельс).