На Асамблеї богопосвячених осіб під час конференції мова пішла про слова Ісуса Христа: «Відчаліть на глибінь».
Це був виступ відомого читачам сайту CREDO о. Романа Лаби OSPPE, керівника Біблійного курсу «Дабар» і автора коментарів до Євангелій дня. Отож ми вирішили поспілкуватися.
— Отче, зацікавлені можуть послухати запис Вашого виступу, а я запитаю коротко: розкажіть, про що йшлося.
— Провідною думкою цієї доповіді було «виплинь на глибінь». Це певне запрошення для нас, богопосвячених осіб, — виплисти на глибінь правди про себе, про власні слабкості, гріховність, і в цій правді про себе пізнати Боже милосердя. А біблійною іконою для нас буде св. апостол Петро, який, з одного боку, побачив дно своєї життєвої ситуації — що в темряві без Ісуса зробити нічого не може; а з іншого — отримав досвід, що навіть коли він досяг свого особистого дна, Бог не забирає від нього своєї руки, отієї вибраності, й завжди йому пробачає. І тому, коли сам Петро, вже ставши апостолом, проповідує, — у Діяннях апостольських читаємо, що він переконливий, достовірний, бо має цей досвід правди. І тому ті, хто його слухають, також навертаються.
— Як Ви, богопосвячена особа Римо-Католицької Церкви, сприймаєте тему Асамблеї — про єдність східного та західного обрядів? Оці «два човни», що вони таке, на Вашу думку.
— «Два човни» цьогорічної зустрічі чернецтва обох обрядів — це перегук із тим, що казав Папа Римський Йоан Павло ІІ, нині святий, про дві легені, якими дихає Церква: Схід і Захід. Я вважаю, що це чудовий початок доброї співпраці. Суто церковна єдність між нами є: ми належимо до єдиної Вселенської Церкви. Натомість обряди належать до духовної, культурної, історичної спадщини, і вони абсолютно не ділять, а тільки збагачують Церкву. Тому мені важко говорити, що це були «напрямки» до єдності, до спільної співпраці, до сопричастя. Це ствердження реальності. Суть Асамблеї — нарешті зібралося так багато ченців, монахинь, які просто зустрілися й поспілкувалися, помолилися разом. Завжди там, де єдність, там є велика сила євангелізації.
— Отче, я знаю, що Ви не були учасником Асамблеї, а прочитали свою доповідь, приїхавши просто з АТО, і зараз, власне, туди ж повертаєтеся…
— Так, я за кермом і прямую на Схід.
— Ви ж там, напевно, також працюєте з капеланами греко-католиками?
— Більше з протестантськими капеланами маю працю, ніж із католиками, тому що співпрацюю з міжконфесійним батальйоном воєнних капеланів. Звичайно, я маю зв’язки із греко-католиками, і для поліпшення нашої співпраці зустрічався з ними не раз.
— Як Ви вважаєте: оця ситуація з війною, вона хоч з усіх сторін безумовно тяжка, — але чи вона допомагає Україні, народові та Церквам, ожити і з’єднатися?
— Безумовно, війна є трагедією і народу, і людини зокрема; але, за словами св. апостола Павла: «Бог, із тими, хто Його любить, в усьому співдіє на добро». І також у цій важкій ситуації Господь Бог все використовує для добра, для блага, для спасіння людини.
Приблизно два тижні тому я повернувся з Донбасу, і один із капеланів, коли ми з ним розмовляли, сказав: «Коли був ще такий час, щоб достукатися до чоловіків?» І справді, якщо ми придивимося до багатьох наших спільнот, до парафій, — то переважно вони складаються з прекрасної половини людства… Натомість чоловіки займають пасивну позицію. І цей час, хоча і важкий, є таким моментом, коли можна достукатися до сердець чоловіків, коли вони відкриваються більше на розмову, на молитву, на Слово Боже. Стають більш рішучими.
— Дякую за розмову. Доброї дороги і служіння!
Фото Ірини Воловицької
фінансово.
Щиро дякуємо!
