Від 18 до 21 листопада 2015 р. в Римі тривав Всесвітній конгрес католицької освіти «Виховувати сьогодні й завтра — відновлення запалу».
Про його перебіг, зустрічі, цікаві думки та місце католицьких шкіл у світі розповідає с. Георгія Припутницька, генеральний директор Школи святої Софії, делегат України від Львівської архиєпархії УГКЦ.
— Сестро, розкажіть про мету цього конгресу. Хто представляв Україну на світовому рівні?
— Організатором участі у форумі католицької освіти виступила Комісія освіти й виховання УГКЦ в особі с. Христофори Буштин. У складі нашої групи — директор гімназії ім. Шептицьких о. Петро Майба, п. Оксана Кочерган — голова батьківської асоціації «Алетея», о. Роман Завійський — декан філософсько-богословського факультету УКУ, п. Володимир Ковтунець — представник Міністерства освіти і науки України.
Пан Володимир брав участь у секції, де розглядалися концепції та основи, на яких творяться освітні закони у світі. Ця секція для нас цікава, бо в Україні зараз пишеться новий закон «Про освіту». Міністерство проводить багато консультацій, працює з Європейською асоціацією католицьких шкіл, аби грамотно скласти цей закон.
— Які питання розглядалися на конгресі?
— У робочих сесіях брали участь викладачі університетів, учителі, які працюють у католицьких школах, засновники шкіл; вони ділилися своїм досвідом. Обговорення відбувалося в трьох секціях: університетська, шкільна та юридична.
На початку роботи форуму питання, які порушувалося під час обговорення, були поділенні на блоки: перший — ідентичність католицької освіти, другий — хто є суб’єктом католицького виховання: вчитель, батьки, діти. Говорили про те, як мають працювати окремі групи.
Наступного дня обговорювалися дві також важливі теми: формація викладачів і педагогів освітніх закладів та виклики сьогодення. Виявляється, що багато проблем, притаманних нашому шкільництву, турбують школи та університети на міжнародному рівні. Цікавим був досвід творення програм для формації вчителів на базі католицьких університетів. На жаль, львівський Католицький університет не долучений до такої праці. Однак, можливо, ми робитимемо більше програм на рівні університету, щоб учителі могли отримати сертифікати не просто прослуханих курсів, але сертифікати-дипломи, які видає університет після дво-трирічного курсу.
— Які виклики на сьогодні стоять перед католицькими школами?
— На сьогодні католицькі школи турбує те, як зберегти свою ідентичність в умовах сучасного світу, з його викликами.
До прикладу, католицька школа у Пакистані, незважаючи на те, що більшість населення там мусульмани, все ж має нести світові, в тому середовищі, де вони є, вчення Церкви. А це непросто.
У Франції половина учнів у католицьких школах — мусульмани, атеїсти, юдеї. Теж стоїть питання: як усіх об’єднати?
Питання — хто ми є, як маємо працювати, розвиватися — стосуються не лише нашої Школи, яка щойно починає будувати свій стиль, зростає, має труднощі. Це питання, яке обговорюється на світовому рівні, і кожен у свій спосіб стикається з проблемою ідентичності католицької школи.
— Як в умовах війни розвивати католицьке шкільництво?
На конгресі пролунала теза, що ми живемо в часи Третьої світової війни, роздробленої на локальні вогнища. І хоча речі не називають своїми іменами — говорять, начебто це війна в Сирії, на Донбасі, — але саме там пролунало вголос, що ми живемо в часи Третьої світової війни, яка триває.
Як католицькі школи мають розвиватися в такий тривожний час? Як розвиватися, якщо свою місію дуже важко нести світові? Потрібно говорити не про проблеми, а про виклики; тоді кожен виклик стає поштовхом до розвитку. Сприймати всі виклики як те, над чим треба думати, над чим працювати і потім робити конкретні кроки, щоб це подолати.
— Що стало кульмінацією зустрічі?
— Це, однозначно, була зустріч у Ватикані з Папою Франциском, який прибув на асамблею в останній день спільної праці. У залі Павла VI було близько семи тисяч осіб. Запрошено учнів, учителів, студентів і викладачів італійських католицьких шкіл та університетів.
Незабутні враження залишилися від зустрічі з Папою. Коли він промовляв, то за короткий час створив у залі атмосферу родини, єдності, зробив це дуже простими речами: своєю безпосередністю, доступністю. Папа згадав конкретних людей, з ким спілкувався; пам’ятає те добро, яке для нього зробили.
— Про що говорив Папа Франциск?
— Найперше він сказав «Дякую». Оце «дякую» від Папи я привезла вам і хочу сказати вам, нашим учителям: дякую. Цим словом Папа розпочав і закінчив зустріч. Він подякував за нелегку працю, за яку переважно мало платиться. Проте люди, на переконання Понтифіка, працюють у католицьких школах за покликом серця, з духовним прагненням і запалом нести добро у світ.
Папа дуже заохочував до того, щоб продовжувати далі працювати, не зупинятися, на боятися труднощів. Франциск навів дуже гарний приклад: коли тато і мама хочуть навчити дитину ходити, вони її провокують, відпускають на ризик, бо як навчити ходити, якщо не залишити дитину і не сказати: «Іди». Зі слів Папи Франциска: «Спершу ступай однією ногою вперед; коли ти нею вже добре стоїш, тоді піднось другу — відтак іди. Навіть якщо ти будеш ковзатися, чи твої кроки будуть не дуже рівними, ти неодмінно навчишся ходити.
«Так само і в нашому житті: стали в зону ризику, і коли чуєтеся, що це стає для вас знаним, добрим, ви впевнені, — не залишайтеся в тому, не залишайтеся в стабільності, бо не буде руху. Ви стоятимете на місці, а це закриває внутрішні сили. Коли відчуваєте впевненість — підносьте ногу і знову ступайте в зону ризику. Так рухаємося вперед, до зростання, задля власного розвитку. Проте не перебувайте завжди в зоні ризику, бо можете зруйнувати все досягнуте і себе самих».
Такі приклади допомагають нам найперше налаштувати себе на те, що нам робити, як навчати дітей. Завжди треба мати отой внутрішній мир, аби могти його передати тим, хто навколо нас, щоб обдаровувати миром цілий світ.
— Які думки Папа озвучив щодо війни?
— Коли його запитали про війну, то відповідь Папи для мене була великим викликом. Війна, за його словами, передусім будує мури. Людина хоче почуватися захищеною, і тому в небезпеці зачиняє двері, будує мури. Папа закликав ніколи не будувати мурів, особливо тепер, тому що це закриття, придушення енергії зростання й розвитку. І той розвиток, який людина і дитина має отримати, — його ніколи не здобуде, якщо буде в мурах. Не будувати мурів, на його думку, важко, і з таким прагненням треба боротися найперше в собі. Треба вчитись уміти приймати і бути відкритим для всіх.
— Якою Папа Франциск бачить діяльність католицьких шкіл?
— Він наголосив, що католицька школа ніколи не може бути призначена тільки для вибраних, не може бути елітною. Він закликав робити все для того, щоб можна було прийняти до школи якнайбільше дітей, різних дітей. Як висловився Папа, ми ніколи не знаємо, де ті люди, які можуть змінити світ. Нам здається, що це діти надзвичайні, дуже навчені; але часом людина, що змінює світ, приходить із периферії. Важливо з усіма, кого до нас Бог посилає, працювати і нести те, що ми можемо нести. Всього не зробимо, але те, що можемо виконати, Бог може помножити — вже через сам добрий намір віддати серце дітям, сказав Папа Франциск.
— Чи були у Вас зустрічі та спілкування у самих католицьких школах Італії?
Ми були в Салезіянській школі у Мольяно-Венето, яка налічує 1200 учнів і має столітню історію. Школа трирівнева: початкова, гімназія та ліцей, який має п’ять профілів. При школі працює центр професійної орієнтації.
Позаяк ми приїхали після обіду, то поспілкуватися з учнями й учителями не вдалося, лише мали екскурсію у школі. Бачили оформлення класів, кілька двоповерхових автобусів, які розвозили дітей додому.
— Яке фінансування мають католицькі школи в Європі?
— Школи переважно фінансуються коштом батьків. Позаяк разом із невеликими фінансовими дотаціями держава накладає на школи великі обмеження, то більшість шкіл обирають шлях самофінансування. Це також дає змогу додавати до державної програми те, що кожна школа хоче донести і батькам, і дітям. Для мене було відкриттям, що ні в Італії, ні в Америці школи не мають державного фінансування. У Франції, наприклад, школа не може бути навіть зареєстрована як католицька, заснована релігійною організацією. Є лише асоціації, громадські організації, тому що там дуже секуляризована державна політика.
Однією з небагатьох європейських країн, де школи дістають непогану підтримку, є Німеччина. Вона має церковний податок і завдяки цьому створюються можливості для шкіл. Загалом у світі небагато сприяння католицьким школам. Переважно християнська школа будується за участі Церкви, ініціативи батьків і жертовної праці вчителів. Виявляється, що багато наших проблем не є суто нашими. Це загальний стан католицького шкільництва у світі. Ми десь на переламі добра і того, що бореться проти добра.
— Який загальний настрій панував на конгресі?
— Було дуже оптимістино, позаяк усі були свідомими того, що роблять і що хочуть донести до дітей та світу. Була велика можливість спілкування, знайомств. Багато натхненних світлих мудрих людей, що працюють у католицькій освіті, — це потужний потенціал. Християнське виховання — правильний напрям, і католицька освіта розвиватиметься, бо неможливо, щоб на такому фундаменті не виросло щось гарне і тривке, що витримає усі бурі. Атмосфера була чудова.
— Які завдання конгрес запропонував для розгляду?
— На взірець Європейської асоціації вчителів-католиків, яка об’єднує локальні асоціації у кожній країні, ми плануємо створити Асоціацію вчителів-християн, або, іншими словами, вчителів-католиків. До цієї асоціації можуть входити не тільки представники католицьких шкіл, але також і всі вчителі, які себе позиціонують християнами. Завдання таких асоціацій — обмін досвідом, зустрічі, відпочинкові спільні заходи, поїздки на прощі.
Іванна Рижан,
прес-служба Школи святої Софії
фінансово.
Щиро дякуємо!
