Архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті, який служив Апостольським Нунцієм у Білорусі, готується до від’їзду в Україну.
Нагадаємо, 13 листопада 2015 р. у Ватикані повідомлено, що Папа Франциск призначив Високопреосвященнішого архиєпископа Клаудіо Ґуджеротті Апостольським Нунцієм в Україні. До цього часу він очолював представництво Святого Престолу в Білорусі.
12 грудня в мінському кафедральному соборі відбудеться богослужіння з нагоди завершення апостольської праці в Білорусі архиєпископа Клаудіо Гуджеротті.
У своєму прощальному інтерв'ю Catholic.by архиєпископ розповів про свою роботу в Білорусі, особливість білоруських католиків і поділився своїми очікуваннями від роботи в Україні.
— Ваше Високопреосвященство, незабаром Ви попрощаєтеся з Білоруссю, щоб розпочати роботу в братній Україні. З якими думками Ви їдете?
— Виїжджаючи, я відчуваю передусім великий біль від розлуки з народом, який так сильно люблю. Я прожив ці роки з великим бажанням допомагати білоруському народу зростати в надії та спокійно дивитися у свій завтрашній день.
Минуле — святе; але не можна потрапити в полон страху. Щодня необхідно будувати завтрашній день. За ці роки я пройшов саме такий шлях, показуючи, що Папа вірить у білоруський народ, у його майбутнє, у здійснення його мрій. Це був прекрасний досвід і напружена робота.
Тепер я отримав покликання спільно працювати і молитися разом з українським народом, який я теж сильно люблю і знаю вже багато років. Буду робити це з усіх моїх сил, але їхати — це по-людськи завжди дуже важко.
— Чим запам'ятається Вам Церква в Білорусі та білоруські католики?
— Я пам'ятатиму віру моїх тутешніх братів-католиків. Передусім віру простих людей, які вміють схилити коліна перед Богом і, як каже Святе Письмо, «вилити» перед Ним своє серце. Літургійна молитва, глибока зосередженість, емоційність молитви, краса храмів і співу: все це залишило в моїй душі глибокий слід.
А ще мені запали в душу розповіді про страждання, перенесені заради того, щоб підтримувати віру тоді, коли на цих землях намагалися знищити все, що тільки нагадувало про релігію. Кожен зробив свій більший або менший внесок у цю справу.
Боротися за віру означає боротися за свободу. Тому що Бог звільняє. Він єдиний Господь, єдиний Всемогутній. Його влада — це любов. Він такий могутній, що прийняв смерть свого Сина заради блага людства. Я віддаю належне служінню, яке католики разом зі своїми православними братами присвятили свободі, захищаючи свою віру і непорушність своєї совісті.
— Які події з життя Церкви в Білорусі залишаться у Вашій пам'яті?
— У пам'яті залишаться насамперед усмішки молоді у національних костюмах, яка привітала мене хлібом-сіллю, коли я щойно приїхав; радісна схвильованість людей, які бачили представника Папи, їхнього спільного батька; квіти, які вони дарували так просто і так сердечно, непідробна радість і невимушеність дітей; священики, монахи і монахині, деякі з яких прожили насправді героїчне життя; мої брати єпископи, з якими ми справді пройшли цей шлях разом, у міцному братерстві та з великим ентузіазмом, аби Церква могла дати відповіді на найглибші питання білоруського народу.
— Що було непростим під час роботи в Білорусі?
— Так, були й непрості моменти: труднощі всередині Церкви, а також ситуації, в яких було необхідно розмовляти, дискутувати і вести пошук позитивних рішень із державними властями. Але хочу сказати, що я щоразу зустрічав у всіх готовність слухати. Навіть коли на порядку денному стояли складні питання, від цього наша взаємоповага ніколи не ставала меншою.
Що відвертіше ми говоримо, навіть якщо це не всім подобається, але разом із тим завжди показуємо справжню повагу до співрозмовника, не ставлячи себе вище за нього і не засуджуючи, — то швидше знаходяться рішення, які стаються з доброї волі.
Я намагався дати приклад також моїм колегам-дипломатам, що таким чином можна прийти до порозуміння.
— Наскільки Білорусь відрізняється від інших країн, де Вам доводилося працювати як представникові Папи?
— Білорусь і білоруси дуже сильно відрізняються від народів Кавказу, де я працював, а також від безлічі представників інших народів, з якими мені доводилося зустрічатися в ході моєї попередньої роботи у Ватикані. Але насамперед це стосується відмінності у відносинах, що випливає з різних культур: представники південних народів зазвичай говіркі, вибухові, не приховують своїх почуттів та емоцій; білоруси ж добродушні, скромні, дуже ніжні в проявах своєї реакції.
Мені довелося навчитися слухати не тільки те, що говориться вголос, але й те, що можна почути тільки в тиші, аби дозволити людині донести щось таке, що неможливо висловити словами. Це і є та найбільша відмінність, яку я відчув.
— Які побажання Ви могли б залишити католицькій молоді Білорусі?
— О, білоруська молодь — це величезний потенціал! Вони мають просте серце і велику здатність слухати. Я бажаю їм шукати свій завтрашній день без страху, не думаючи про те, що майбутнє буде таким само важким, як і минуле. Бажаю їм мріяти на повну силу, не боятися ризикувати, намагатися робити те, що може не виходити. Якщо не намагатися, тоді нічого не зміниться.
Якщо не намагатися, витратиш тисячі шансів. Це схоже на аборт: коли вбивають життя —, убивають нескінченні можливості; так можна вбити майбутнього генія. Ми створені для життя, а життя — це ризик. Від усього серця бажаю їм не стати рабами грошей, завжди тримати голову високо піднесеною, не дозволяти собі розчаровуватися.
Бажаю знайомитися з молоддю з інших країн, не приховувати своєї тотожності і пишатися нею, ніколи не вважати себе гіршими за когось і нікому не дозволяти ставитися до себе як до людей нижчого сорту. Бажаю їм шукати Бога, який є любов'ю, що не має меж; хочу переконатися на власному досвіді, що в Бозі неможливе стає можливим, а також навчитися радіти в Ньому. А Бога я молю, щоб Він зробив їх щасливими.
— З яким настроєм Ви збираєтеся в Україну і якою бачите свою місію там?
— З певною стурбованістю, але і з готовністю дати від себе все, що тільки можливо, українському народові. Цей народ нині переживає жахливі випробування, триває безглузда і кривава війна.
Я намагатимуся разом із ними шукати Божу любов і свідчити про те, як сильно Папа любить також і їх. Я сприймаю цю нову місію як продовження моєї місії в Білорусі: тут, у Мінську, різні сторони українського конфлікту шукають шляхів примирення. Неможливо, не можна допустити, щоб ці страждання перекинулися також на інші країни.
Працювати в Україні означає працювати також для Білорусі та на благо всіх тих, хто бажає миру і жадає того, щоб були збережені і захищені права всіх людей.
Ілья Лапато, кс. Юрый Марціновіч, Catholic.by
фінансово.
Щиро дякуємо!
