Інтерв’ю

«Я зустрів Ісуса 27 січня о 19.00…»

12 Квітня 2016, 13:32 13101
Яцек Шульц

«Бог витягнув мене з in vitro. 27‑го січня 2012 року о 19.00 я зустрів Ісуса. Потім покинув in vitro», — каже Яцек Шульц, донедавна — лікар однієї з найбільших у Польщі клінік in vitro.

Пропонуємо розмову з ним, яку провела Йоанна Бонткевич-Брожек.

— З’явився другий доктор Василевський! Ви його знаєте?

— Звісно! Уперше ми зустрілися 2003 року, коли доктор Василевський ще був у програмі in vitro як учень професора Шаматовича, «батька» першої польської «дитини з пробірки». Ми з дружиною були його пацієнтами. А потім Господь Бог достукався до нього, і професор із шумом покинув програму in vitro. Отже, я другий з черги. Ми зустрілися з ним знову, коли я вже провадив клініку НаПроТехнології. Він сказав мені: «Ти на правильному шляху!»

Свого часу мене дивувало, чому на НаПроТехнологію так сильно нападають, якщо гінекологи кажуть, що в ній немає нічого нового. Логіка каже, що просто ця технологія дієва, але не приносить таких грошей, як in vitro.

У мене була крихітна зарплата, а я мав дружину й дитину. Після майже 10 років роботи лікарем доробився до «вдвоє більшої» зарплати, тобто двічі по краплі. І ніхто у це не вірив! Я добирав оплату нічними чергуваннями… А тут — за кілька років роботи моя зарплата перевищила національну ставку. Я вийшов на інший рівень життя. Ну а крім того, до мене приходили нещасливі люди, а я мав для них рецепт щастя: інсемінація, in vitro.

— Як довго Ви працювали у програмі?

— Сім років. Був певен, що роблю добро. Закінчуючи навчання, знав, що займатимуся безпліддям. А в нашому навчанні схема одна: засобом від безпліддя є in vitro. Це вбивається в голову студента на шостому році навчання. З цим він іде на спеціалізацію з гінекології. Отож коли до мене подзвонив шеф однієї з найбільших клінік in vitro з питанням, чи не хотів би я у них працювати — я не вагався, я мріяв про це «лікування» безпліддя!

— А до церкви ви ходили?

— Цілою сім’єю.

— Ну й ви напевно чули, що Церква каже про in vitro. Вам це не заважало?

— А хіба коли ти в гаражі, то це означає, що ти автомобіль? Я собі пояснював, що Церква не може надто добре розумітися на медицині, вона тримається середньовічних принципів, і колись почне це усвідомлювати. Ну бо ж результат моєї праці — це нове життя і щастя батьківства. І про що ж тоді йдеться?

— Однак із цим «щастям» варто бути обережним. Зрештою, in vitro не таке вже ефективне…

— Це правда. Зрештою, даними можна сильно маніпулювати. Це просто. Можна подавати статистику за кількістю підсадок або за кількістю запліднених яйцеклітин. Тоді можна навіть сказати, що маємо 40-50% результативності. Але якщо рахувати за числом народжень, то може виявитися, наскільки це слабка програма. Наприклад, 2014 року, за офіційними даними Міністерства охорони здоров’я, 8685 подружніх пар пройшли процедуру in vitro. Якщо кожна з цих пар мала по шість запліднених зародків — а такою є вимога програми, — то ми отримуємо 43 тисячі зародків. Із цього всього постало 2599 вагітностей.

А що сталося із рештою — 40 000? Де вони?

Ну й погляньмо на кінцевий ефект: народилося тільки 214 дітей. Тобто у 2385 жінок були викидні, а 40 тисяч дітей загинули на ранньому етапі. Й це тільки офіційні дані за півроку.

— А неофіційні?

— Були би ще гірші. У мене є також інші дані, з нью-йоркської біржі. Фірма, яка виробляє ліки, потрібні у програмі in vitro, за квартал має зиску на понад 11 млрд доларів. Це тільки з ліків для стимуляції яєчників! Є також фірми, які мають деталізований план: спочатку продають молодим дівчатам контрацептиви, тобто щось, що нищить плідність, а потім — ліки для стимуляції яєчників для in vitro. Вони знають, що після 35 років ті самі жінки, які купували гормональні контрацептиви, працюватимуть на їхні доходи у клініках in vitro.

— Вражаюче. Ви як гінеколог підтверджуєте при нагоді, що контрацепція нищить плідність.

— 90 відсотків жінок, які приходять до мого кабінету з проблемою безпліддя, мають за собою коротший чи довший етап уживання контрацептивів.

— І ми про це мовчимо.

— Так само як на тему ускладнень для здоров’я у програмі in vitro, про наслідки для здоров’я дітей і жінок.

— Як відреагував Ваш начальник, коли Ви покинули in vitro?

— Заявив, що мені напевно десь в іншому місці дали заробити більше. Але я йому чітко сказав: не можу стояти на моральному роздоріжжі, в суперечності з тим, що мені каже Бог. А Він мені каже: «Не вбивай».

Почалося все з того, що в моєї двоюрідної сестри діагностували рак шлунку. Сповнена життя дівчина, а тут раптовий вирок: три місяці життя. Моя дружина підняла всю сім’ю на молитву. Вона — людина сильної католицької традиції, у мене вдома було інакше, я, власне, навіть не думав у цьому напрямку. Хтось мені розповів про харизматичні реколекції в Слупську: «Їдьте туди, моліться про зцілення для сестри!» То був 2012 рік, до Польщі приїхав о. Башобора. Ми поїхали: жінка як учасник, я як водій, і син — підкуплений сотнею злотих, людина близька до віровідступництва, його приятелі були з сатаністських кіл. Але ми поїхали. І я можу сказати, коли точно зустрів Ісуса: 27 січня 2012 року о 19.00.

— Скажу: вау! І як ця зустріч відбулася?

— Я побачив зовсім нове обличчя Церкви. Люди говорять якимись мовами, падають на землю, хоча ніхто їх не торкався… моя дружина теж упала. Але ж вона раціональна жінка! Я подумав: що відбувається? Чашу переповнила 16‑річна дівчина, яка стояла за мною. Раптом вона стала ричати низьким чоловічим голосом. То був прояв сатани. Мене дрож прошив. Я поглянув на виставлені Пресвяті Дари: «Ісусе, Ти тут є!» — сказав Йому. Й тут мене залила потужна хвиля любові. Ніколи раніше я такого не переживав. З усіх сторін, крізь усі мої клітини в мене вливалася любов…

Я плакав, як дитина. Мав проблиск свідомості, Бог говорив до мене: «Я приймаю тебе таким, як ти є. Ти наробив багато різного, але Я за тебе помер, аби ти міг бути зі Мною всю вічність». Я зиркнув убік — там у конфесіоналі сидів священик. Я побіг! І говорив багато такого, про що раніше би ні за що не сказав. Перед очима мав навіть певні сцени з дитинства. Дух Святий почав у мені діяти! Стан очищення тривав два місяці.

— А що син?

— Спочатку демонстрував, що він не такий. Втупився у телефон. Коли всі клякали, він вставав, і так далі. Але після цієї молитви, коли ми вийшли з приміщення, у машині я сказав до жінки: «Я радий, що ми тут». А син випалив: «Я теж радий!» Ми остовпіли. З нього полився потік слів. Як сильно він прагне закласти сім’ю, мати п’ятьох дітей — а до того казав, що ніколи! На вівтарі він залишив інтенцію: про добру дружину. За кілька місяців зустрів дівчину, тепер вони — щасливе подружжя. У моєму житті все змінилося на 180 градусів. Раціонально цього пояснити неможливо. У нашій сім’ї та серед знайомих навернулося 120 осіб!

— А як із роботою?

— У понеділок вранці я сів за свій стіл із бурею в серці. Ця буря тривала цілих 10 місяців. Були моменти, коли я все хотів покинути. Мене стримувала дружина, бо ми мали кредити, юридичні зобов’язання. Я почав відмовлятися від окремих процедур, від інсемінації, від перенесення зародків у матку. Я хотів зрозуміти, чому Церква каже, що in vitro це погано. Отож став шукати. Але жоден священик не міг мені цього пояснити.

— А що вони казали?

— Що дітей убивають. Я тоді відповідав: не вбивають, вони просто відмирають. Я прошерстив католицькі портали, дістався навіть ватиканських сторінок. Прочитав енцикліку Йоана Павла ІІ «Evangelium vitae», інструкції Конгрегації віровчення «Dignitas personae». Мене вразило, що Церква вважає моральним злом саму по собі участь у програмі in vitro.

in vitro

— Бо порушується Перша заповідь.

— Власне. А потім до мене дійшло, що і П’ята також. Господь Бог показував мені це поступово. Так немовби висвітлював моменти, у яких існує велика ймовірність, що ми знищуємо життя. Я ніколи не був прихильником абортів, ані внутріматкових спіралей, ані ранньоабортивної контрацепції. Контрацептиви виписував, бо це «медицина ХХІ століття». Але завдяки світлу, яке прийшло, я набув переконання, що більше не зроблю нічого, що би якось зашкодило навіть найменшій людині.

— Ви кажете «людині». Раніше було «зародок».

— Бо у цьому суть, у термінології. Лікар поринає в рутину. Більше зосереджується на людях, які входять до кабінету, ніж на тих, яких бачить під мікроскопом.

— Я колись спитала лікарку-ембріолога, «що» вона носить у собі. Вона була вагітна, робила запліднення in vitro, говорила про зародки та їх «розведення». Не вжила слова «дитина». На моє запитання відказала, що «дитина буде, як народиться».

— Так, це мислення у кілінках in vitro. Неусвідомлений механізм захисту.

— Чи тільки очима віри можна побачити правду про in vitro?

— Тільки через зустріч із Богом, Богом Живим. Тоді Він починає знімати заслону з очей, і показує, що саме в який момент діється. Від селекції клітин до запліднення. Я дивився на людей, які мали прекрасні аналізи, а попри це були вже по п’ятому чи двадцятому заплідненні, й без жодних наслідків. Чому? Раптом я побачив, що це не залежить від людини, від наших зусиль.

— Захисники in vitro кажуть, що якби Бог був проти in vitro, Він не дозволяв би клітинам запліднюватися.

— Бог вірний своєму слову. Якщо сперматозоїд поєднується з яйцеклітиною, навіть під мікроскопом, то життя постає. Такий механізм заклав сам Творець. Але коли ми починаємо це робити власноруч, то — перепрошую за слово — ми Його ґвалтуємо. Раніше я цього не усвідомлював. Тільки очима віри можна розпізнати цілу череду драм у in vitro…

— Яких саме?

— Заморожування людини. Це процес фізичний, він нищить людську істоту. Наше тіло на 70% складається з води, а зародок містить її понад 90%. Я багато разів бачив розморожені зародки. Вони не були спроможні жити далі, я бачив, як вони помирали. Бо зазнали брутального втручання людини. Медики кажуть, що мають прекрасні методи заморожування і розморожування, тобто кріоконсервації. Але ж якщо за одну секунду людський зародок занурюють у середовище мінус 196 градусів, то чи може бути добре?

Люди приходять до клініки in vitro з однією думкою: ми хочемо завагітніти. Тільки ось що далі? Вони не замислюються, з чим це пов’язано.

— А, наприклад, про ризик убити дитину під час перещеплювання в матку лікарі говорять?

— Це далекий етап від входження до клініки. Сьогодні я бачу, як небезпечно лікар стоїть над прірвою, коли перещеплює «вирощений» зародок у матку. Він робить це спеціальним катетером. І трапляється, що зародок приклеюється до кінчика катетера, яким лікар має дістатися глибоко в матку. І він цим катетером або виймає дитину назад, або пізніше знаходить зародок десь у шийці матки чи в піхві.

— Мертвим.

— Так, мертвим.

— Як реагують пацієнтки — матері?

— «Пробуємо далі; наступний». Буває і плач. Ніхто не говорить прямо, що жінка втратила дитину, що нам тут узагалі йдеться про дитину. Нікому не вигідна сентиментальність у медицині, це було би надто важко. Я був свідком ситуації, коли жінці пропонували поновну стимуляцію яєчників, попри те, що з попередньої стимуляції було отримано кілька зародків і піддано їх кріоконсервації. Ми робимо висновок, що якщо у цієї пари не відбулося зачаття, то це означає, що попередня серія зародків була слабка. Отже, «робимо нових». А що з тими, які вже є? Тільки зараз мене мучить це питання…

В нашій культурі панує модель «два плюс один», ну або плюс два, щонайбільше три. А пари, які зголошуються до клінік in vitro, мусять погодитися на зачаття щонайменше шістьох дітей. П’ятьох заморожують. Часто, коли вагітність виникає, до тих п’ятьох уже не повертаються.

Трапляється, що люди й розлучаються в ході самої процедури. Й тоді маємо «вінегрет». Ну бо батько повинен виразити (юридично) згоду, аби мати прийняла наступний зародок або віддала його на підсадку комусь іншому. Людські трагедії — величезні! А найбільша проблема та, що ми їх часто не бачимо. Наприклад, ми у клініках in vitro не бачимо, що ризик вроджених вад становить більше 20%. Всесвітня організація ESHRE, яка збирає інформацію про in vitro, наводить дані, що у жінок після in vitro у чотири рази вищий ризик відмирання плоду всередині матки, ніж при натуральному заплідненні, удвічі вища смертність новонароджених, значно підвищений ризик передчасних пологів, удвічі вищий ризик низької маси тіла народженої дитини. І ще дуже багато викиднів. Це доказ того, що у процедурі in vitro ми часто «виробляємо» слабкі й хворі зародки. Навіть неправильно розвинуті яйцеклітини і сперматозоїди можуть брати участь у штучному заплідненні. Й хоча сигнал, який вони одне одному переказують, викликає до існування нове життя, однак з погляду морфології створений таким чином зародок для життя не годиться.

— Але ж зародки можна перевірити завчасно і не перещеплювати їх…

— Це називається передімплантаційним дослідженням. Прямо кажучи, перевіряється якість зародка. Тобто з посталої нової людської істоти беруть клітину, перевіряють її геном і оцінюють, чи вона годиться, чи ні… Тут безсумнівна асоціація з селекцією. У США клініки, зрештою, прямо так себе й рекламують: зробимо тобі дівчинку з золотим волоссям і блакитними очима. Загалом беручи, все сама настанова на те, що ми хочемо тільки хлопчика або тільки дівчинку, волає про помсту до неба! Колись дитину сприймали як дар. Тепер ми наблизилися до межі, коли вона стала «предметом» конкретного замовлення батьків.

— Багато хто каже, що це прогрес медицини.

— Безсумнівно. Але не людини. Тут є маса процедур, які принижують людську гідність, і механізмів, які це створюють. Візьмімо, наприклад, «невинну» процедуру стимуляції яєчників. Відомо, що жінці дають таку кількість гормонів, аби в результаті отримати не одну, як це природно, але щонайменше кілька (або й кільканадцять) яйцеклітин. А коли вони вже «вироблені», їх забирають з організму. Однак це, на жаль, не очищує його від наслідків цієї гормональної бомби. Гормони продовжують діяти на порожні, позбавлені яйцеклітин міхурці. Це викликає порушення у водній та білковій діяльності організму, тобто маємо ускладнення, які називаються синдромом гіперстимуляції. У крайніх випадках це навіть призводить до смерті. Однак помічено, що коли жінка матиме викидня, стан організму повертається до норми. Ви розумієте, що я хочу сказати?

— Жінці пропонують аборт?

— Саме так! По роках старань, після витрачення шалених грошей, коли жінка вже пройшла тест на вагітність, настає ейфорія. А тут раптом лікар приходить і каже: мусимо зробити аборт, аби врятувати вам життя. Мусимо вбити вашу дитину. Це «тільки» два відсотки випадків, але це вже «на два забагато».

Але й це не кінець. Наступні драми стаються при багатоплідних вагітностях. У Польщі зараз хвиля близнюків — це очевидний наслідок стимульованого народження. Але ще є трійні та четвірні. Вони мусять закінчуватися на 32-33 тижні вагітності, тобто на сім тижнів раніше природного терміну виношування. При четвірні треба закінчувати вагітність на 27 тижні. Тоді виникає проблема недоношеності. Неонатологія вже добре з цим дає раду, але попри це дитина розвивається поза натуральним середовищем, в інкубаторах.

Ну а щоб не було цих клопотів, існує один простий метод…

— Я боюся запитати, який.

— Редукція вагітності. З четвірні до одноплідної. Убиваємо трьох зачатих дітей. Уже закріплених у матці. Їм вколюють отруту. Одному за другим, під контролем УЗД. У матку вводиться відповідне знаряддя зі шприцом. Це називається селективна термінація. Таке робили в Аушвіці. Така правда: це євгеніка. Я знаю такі випадки, інакше би не розповідав. Мав пацієнтку, в якої прижилося п’ять зародків. Чотирьом ввели «ліки», а п’ятий у цьому оточенні смерті сам не витримав і теж помер… Драма була невимовна.

Яцек Шульц

НаПроТехнологія краща за штучне втручання в людський організм 

— Пане лікарю, перепрошую, але великий тягар відповідальності тут лежить на медиках. Як хтось із дипломом може таке робити?

— Зрозумійте, люди зроблять усе, що лікар скаже. Це питання авторитету. Багато разів переді мною сиділи люди, які з розпачем казали, що віра не дозволяє їм робити in vitro, але їхня біологічна потреба бути батьками пересилювала це. Сьогодні, після навернення, я вважаю, що таким людям треба крок за кроком показати, уживаючи правдивих термінів і говорячи про ризик, усю процедуру. А вони вже нехай приймають рішення згідно зі своєю совістю. Ми з дружиною самі зачепилися об край in vitro… Знаю, через що проходить пара під час процедури, які крайні емоції це супроводжують, і як це все впливає на стосунки у зв’язку. Для нас то був украй тяжкий час. Я пішов до храму. Запитав: «Боже, що маю робити?» І почув у літургії: «Хто прийме одне з цих дітей, Мене прийме».

— Ось тільки людям невіруючим Бог цього не пояснить!

— Тому вся відповідальність лежить на нас, на Церкві, аби допомогти людям зустріти Бога. Бо якби Бог не вклав цього світла у моє серце, якби я не зустрів Його як Особу, то не прозрів би.

— А як те, що робиться у клініках in vitro, узгоджується з клятвою Гіппократа? Зрештою, заповідь лікаря — «не зашкодь».

— Це відповідає нашим часам. Ми хочемо мати все одразу. Маємо гроші, отож можемо все купити. Мало того, маємо повноту влади над іншими — бо в лабораторії можемо зробити що завгодно з беззахисним людським життям. І вважаємо, що маємо на це право! Не всі керуються поганими намірами. Частина людей, як і колись, переконані, що приносять добро. Тому ще раз скажу: тільки зустріч із Живим Богом може витягнути людину з такої схеми мислення. Тільки після такої зустрічі до мене дійшло з силою, що означає «любитимеш Господа, Бога твого, всім твоїм серцем», а «ближнього свого як себе самого». Бог повернув мені зір, і я побачив у зародках в лабораторії моїх ближніх. Найбільш беззахисних.

Йоанна Бонткевич-Брожек, Gość Niedzielny  

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
11278грн
67817грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
10днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: