Про будову та освячення нового храму, проголошення санктуарію, символіку святині, а також про труднощі, втому, мрії, чудеса та найкращого в світі спонсора у розмові з CREDO розповів о. Юрій Молевський TChr, настоятель парафії Пресвятого Серця Ісуса у Кам’янці‑Подільському.
Отець не приховує втоми, однак вираз обличчя і тон бесіди одразу змінюються після запитання про мрії та плани на майбутнє. А ще священик із власного досвіду може сказати: Ісус — «найщедріший спонсор».
— Отче, чи Ви знали, починаючи розбудову храму, що будуєте санктуарій Ісусового Серця?
— Тішимося, що парафія розвивається. Щоразу більше вірян беруть участь у діяльності різноманітних груп; сьогодні їх при парафії уже 46. Ми вважаємо, що це майбутнє Церкви, майбутнє нашої парафії. Як сказав св. Йоан Павло ІІ, ХХІ століття — століття рухів та спільнот. Ми радіємо, що наша парафія розвивається саме у дусі, визначеному святим. Спільноти й люди, які до них входять, будують Церкву. Останніми роками кількість вірних у нашій парафії збільшилась удвічі, й ми стали дедалі гостріше відчувати брак місця. У невеликій цвинтарній каплиці, яку колись розбудував о. Роман Тваруґ, ми просто «не вміщалися». Влітку люди стояли назовні, взимку не приходили, тому що не могли ввійти до храму.
Ми розпочали з будови Центру св. Йоана Павла ІІ. У будинку ми «запланували» велику залу, де мали намір відправляти Службу під час майбутньої розбудови храму. Щоправда, вона згодом виявилася не такою вже й великою (сміється). Ми також вибрали літній період для основних робіт, коли Євхаристію можна було служити назовні. Коли будувалася нова частина, у старому пресвітерії ми відправляли Месу. Слід зазначити, що саме стара святиня «визначила» розміри нового храму. На три місяці парафія переїхала до зали в Центрі. Від травня до грудня нам вдалося звести стіни, вкласти вікна та спорудити дах. Через півроку від початку реконструкції ми почали служити уже в новому храмі. Не було тинькування на стінах, але храм уже опалювався.
Єпископ Леон часто приїжджав і спостерігав за працями ззовні, приїжджав і благословляв… Коли він уперше увійшов до щойно побудованої святині, коли побачив усе вже « середини», сказав: «Це буде санктуарій!» Отакі його перші слова у новому храмі. Щиро кажучи, я був шокований. Від тих радощів, ноги мені підкосилися! «Дай Боже, щоб Ви, отче, були пророком», — відповів я йому. Але єпископ постійно це повторював, був вірний своїм словам. Я мовчав, до цього не повертався, а він тримався цієї думки. Приїжджав також настоятель нашого згромадження [христусовців. — Ред.], єпископ про це його теж інформував. А минулого року владика під час відпустових урочистостей сам оголосив парафіянам, що за рік відкриваємо тут санктуарій. Віримо, що усе почалося саме з його пророчої думки. Для нас це була велика мобілізація. Єпископ сказав тоді, що це буде духовна лікарня. Лікарня душ і тіл, він дуже впевнено про це говорив. Це пролунало як пророцтво. Я дивився тоді на нього великими очима, як і мої парафіяни!
— Отче, нещодавно на оголошеннях Ви сказали, що на парафію чекає «новий спосіб існування». Що Ви мали на увазі?
— Уже від суботи ми розпочинаємо реалізовувати нашу мрію: у храмі триватиме постійна адорація Пресвятих Дарів. Ми йшли до цього роками. Спочатку впровадили щоденну годинну адорацію перед вечірньою Службою Божою; наступний крок — адорація Пресвятих Дарів протягом усього дня щоп’ятниці. Сьогодні наша парафіяльна спільнота готова до того, аби прийняти на себе зобов’язання щоденно тривати на молитві перед Ісусом у Пресвятій Євхаристій. Це збігається з відкриттям санктуарію.
Ісус говорив до св. Маргарити Марії Алакок, що Він часто покинутий на самоті у Дарохранительниці. Ми мало отримуємо, оскільки мало просимо, присвячуємо мало часу Богові. Ісус запрошує нас! Наш храм — під особливим покровительством Найсвятішого Серця Господа, ми хочемо розвивати духовність Ісусового Серця та роздумувати над словами Христа, відповідаючи на Його запрошення до перебування з Ним. Храм буде постійно відчинений; хочемо також, щоб тут люди завжди мали змону приступити до сповіді. Хочемо, щоб це був храм, у якому Ісус постійно чекає. Учасники різних парафіяльних спільнот уже приготували обітниці, де висловили прагнення й готовність присвятити свій час Богові, їх урочисто складуть біля вівтаря під час Євхаристії у п’ятницю.
— Отче, санктуарій — святе місце, де Бог діє особливо, де відбуваються чудеса, якісь дива… Чи діються чудеса у вашому храмі? Поділіться також Вашими планами розвитку санктуарію, про що Ви мрієте…
— Ми маємо намір уже восени відкрити «євангелізаційну» кав’ярню. При добрій каві хочемо створити нагоду для розмови про Божі справи. У різні дні тижня там будуть відбуватися різні заходи: перегляд доброго кіно, бесіди, зустрічі, дискусії, а навіть дискотеки… Інша велика мрія — католицький ліцей. Над цим ми ще працюємо…
— Тобто найважливіше чудо, якого ви очікуєте, — це євангелізація?
— Мета одна — спасіння душ. Хочемо робити все, що можемо, аби цьому сприяти. Насправді я ніколи не думав у таких категоріях. Справжнє диво одне: Христос на вівтарі приходить до нас. Звичайний хліб стає Його Тілом, а вино — Кров’ю, всі інші чудеса гаснуть у порівнянні з цим дивом. Поки не бачу тут видимих чудес і див, натомість бачу багато «диваків», які хочуть щось робити для Господа (сміється).
— Напевно виникало багато труднощів протягом цього часу. Для Вас особисто це був важкий період, Ви пережили аварію…
— Наприклад, лише підготовка документації, яку планувалося завершити за шість місяців, тривала два з половиною роки… Згадую слова нашого єпископа, який колись сказав мені: «Якщо без проблем побудуєш храм, можеш одразу його розбирати».Труднощі завжди будуть, нема чого їх боятися. Це лише доказ того, що ми робимо Божу справу.
— Храм сповнений символіки, кожен елемент тут щось означає. Розкажіть, будь ласка, про це детальніше.
— Сподіваємося, що окремі елементи оздоби храму допоможуть відчути святість цього місця. Багато людей кажуть, що храм дуже гарний, я з ними цілком погоджуюсь (сміється). Ми дуже хотіли, щоб наш храм був особливим місцем, де кожен зміг би глибоко пережити зустріч із Господом. Маємо надію, що цьому сприятимуть усі ці символи. Скажімо, багато знаків бачимо уже на вхідних дверях. Головний символ — хрест, у центрі хреста знаходиться серце, адже саме через хрест, відкриваючи наше серце, ми входимо до Неба. Грецькі літери альфа і омега нагадують нам, що Ісус Христос — це наш початок та кінець. Двері — особливий знак, що відкриває для нас іншу, Христову дійсність.
Мозаїка на фасаді храму виконана із 340 тис. елементів. Бачимо Пресвяту Трійцю, Отця, Сина та Святого Духа. У центрі знаходиться вітраж, оточений обабіч Ангелами, з образом Ісусового Серця. Він також нагадує нам гостію, яку священик підносить під час Євхаристії.
Симетрія стелі святині має пригадувати нам гармонію, красу та лад, які панують у Божому Царстві, Небесному Єрусалимі. Згори на нас споглядають 12 апостолів, які заступаються за нас перед Богом та підтримують у нашій земній мандрівці. Зі старого храму ми перенесли скульптури нашого Господа, Пресвятої Діви Марії та дерев’яний різьблений головний вівтар. Вірні рятували та оберігали їх ще за комуністичних часів; перед ними молилося багато поколінь.
На колонах, що підтримують святиню, знаходяться реліквії святих. У храмі маємо велику кількість реліквій: Святого Хреста, Ясел, св. Петра, св. Юрія, св. Терези від Дитятка Ісус, св. Йоана Марії Віаннея, св. Катерини Лабуре, св. Отця Піо, св. Йоана Павла ІІ, св. Урсули Лєдуховської. Це символізує присутність небесних заступників та покровителів у нашій сірій буденності. Ми не самі, святі постійно супроводжують нас! Є тут і «Місце для тебе», «порожнє» місце на одній із колон, яке нагадуватиме про наше покликання до святості. Це теж завдання санктуарію — провадити до святості.
Особливе враження справляє реконструкція гробу Господнього, що на подвір᾽ї храму. Її мета — нагадувати фундамент нашої віри, Воскресіння Ісуса. Надзвичайно важливо усвідомити, що Він справді воскрес! З боку вулиці ми бачимо Голгофу та хрест, входимо на подвір᾽я і бачимо гріб, споруджений на зразок гробу Господнього у Єрусалимі. Порожній гріб… Увійшовши, тобто перебуваючи у спільноті Церкви, можемо подивитися на цю Голгофу інакше: бачимо Христа Воскреслого. З‑під Його ніг витікає джерело як знак нового життя. Усе Пасхальне Тридення, історію нашого спасіння бачимо у цьому гроті. Ці та інші елементи запрошують нас замислитися над своєю дорогою, над своїм життям.
— Дякуємо за розмову!
Фото Олени Коротнюк
фінансово.
Щиро дякуємо!
