Аргентинський теолог, єзуїт Хуан Карлос Сканноне, у минулому — один із семінарійних форматорів нинішнього Папи Римського, сказав: Франциск прагне до того, щоб Церква була «менш пірамідальною».
В розмові з журналістом аргентинського видання «El Diario del Centro del Pais» він розповів про так звану народну теологію; про період, коли молодий Хорхе Берґольйо готувався до священства; порушив такі часто обговорювані питання, як целібат священиків і статус розлучених, що увійшли в нові подружні зв’язки.
Редакція представляє о. Сканноне як одного з тих, хто справив найсильніший вплив на пізнішого кардинала і папу. Саме він також був одним із творців так званої теології народу — зродженої в Аргентині течії мислення у рамках «теології визволення», однак теологія народу відкидає наявні в «теології визволення» ідеї класової боротьби та посилання на марксизм. Теологію народу творили люди, які не вважали себе ні лібералами, ні марксистами.
Отець Сканноне пояснив, що теологія визволення виходить із потреби блага для вбогих, а отже, із того, що здавна було присутнє у церковному вченні. Наприклад, Йоан ХХІІІ говорив про Церкву вбогих. Інша риса цієї теології — посилання на суспільні науки. «До цього місця ми всі згідні; але деякі найрадикальніші течії теології визволення для розуміння історії та суспільства будуються на марксистському аналізі дійсності, зокрема на класовій боротьбі», — пояснює о. Сканноне. Він зазначив, що теологія народу ставить на перше місце народ (люд), а не клас, і не посилається на класову боротьбу як принцип інтерпретації суспільства; також вона ніколи не будувалася на марксизмі при поясненні суспільних процесів.
Далі цей єзуїт згадує, що з семінаристом Хорхе Маріо Берґольйо він познайомився ще перш ніж той був висвячений. Майбутній папа був тоді так званим «маестрільйо» — «підучитель», як називали тих, хто закінчив вивчення філософії та готувався до теологічної формації. Саме тоді молодий Берґольйо потрапив до о. Сканноне, який навчав його грецької мови. «Він не був найкращим у групі, але належав до найкращих», — так визначив свого колишнього учня його тодішній семінарійний вихователь.
Пізніше, після висвячення Берґольйо, вони обоє понад 10 років провадили душпастирську та інтелектуальну працю в Буенос-Айресі. А коли о. Берґольйо став кардиналом і виконував найвищу владу в аргентинській Церкві, о. Сканноне поїхав до Рима, де співпрацював з редакцією відомого єзуїтського часопису «La Civiltà Cattolica», тексти для якого узгоджуються в найближчому оточенні Папи Римського. Тепер же, повернувшись до Аргентини, о. Сканноне читає лекції та пише книжки, найновіша з яких називається «Теологія народу: теологічні корені Папи Франциска».
Говорячи про головні зміни, які нинішній Святіший Отець старається впроваджувати у Церкві в світлі цієї теології, його колишній форматор зазначив, що синодальність, про яку нині (знову) багато говориться, дослівно означає «мандрування з…» Отже, йдеться про те, щоби пірамідальне розуміння Церкви, за якого Папа і єпископи перебувають на вершині, а потім єпископ зі своїми священиками, а в самому низу священик та вірні, — замінити на більш синодальне, у якому ми всі «йдемо з» іншими, йдемо разом. «Це дуже допоможе, якщо вдасться, діалогові з православними Церквами, які мають синодальне керівництво, а також із Церквою Англії», — переконаний аргентинський єзуїт. Він уточнює, що такий підхід змінює не концепцію влади у Церкві, а «спосіб її здійснення».
Також співрозмовник видання зазначив, що тривають консультації у справі відкритості до розлучених, які уклали нові подружні зв’язки. На його думку, в цьому напрямку вже зроблено великий крок, а в своєму повчанні «Amoris laetitia» Папа заопікувався цією групою людей і заохотив, щоб їх супроводжував священик або й навіть вірний мирянин.
Отець Сканноне торкнувся також питання обов’язкового целібату священиків. Він зазначив, що треба відрізняти дієцезіальне духовенство від орденського. У спільнотах богопосвячених осіб суттєве значення має обітниця чистоти, як стосовно чоловіків, так і стосовно жінок, як стосовно священиків, так і стосовно братів та сестер. У минулому целібат не завжди був обов’язковим і були одружені священики, і в східних Церквах висвячення жонатих чоловіків не змінилося й досі, — нагадав аргентинський єзуїт.
фінансово.
Щиро дякуємо!
