Кардинал Кароль Войтила колись сказав про бенедиктинця о.Леона Кнабіта: «Коли я дивлюсь на Леона, то бачу визначення монаха. Купа костей, загорнутих у чорну матерію».
Сам о.Леон із цим веселим визначенням цілком погоджується.
— Отче, а Ви багато їсте?
— Радше мало, але часто. Бо як я забагато наїмся, то, як кажуть горяни, «мене бучить».
— Ви їсте пончики у Масний Четвер?
— Я вже їв. Мені не треба Масного Четверга. Я їх їм починаючи від Трьох Царів, коли тільки дають, бо це — час карнавалу.
— Як не впасти у гріх обжерства? Дотриматися міри у їжі?
— Багато залежить від тілесної будови людини. Є такі, хто їсть дуже багато і їм не допомагає, коли говорити про товстішання. Я можу чимало з’їсти — і по моєму тілі не видно, щоб я став грубший. Деякі пані (а також пани) мають претензію, що хоч би що з’їли — тістечко, чи щось молочне — їх одразу повсюди «забагато».
— То Ви можете з’їсти багато пончиків!
— Забагато не їм, цього року чотири рази. Одного пончика мені досить. Натомість я люблю, коли начинка добра, трояндова. З вишенькою теж люблю. Пончик пончику нерівня! Тісто загалом подібне, але кожна кондитерська, кожна хазяйка печуть трошки інакше. Це як із бульйоном. Ніби такий самий, але ж скільки смаків можна створити!
— Ви їсте хворост?
— У нас це називали хруст. Свого часу, вдома, він був частіше за пончики. У час карнавалу бувало і те, і друге. Пончики купувалося у добрій цукерні, а хруст мама робила сама. Пам’ятаю, як розкачувала тісто, потім різала його на смужки і вивертала.
— Ви не допомагали мамі?
— Мамуся нас не дуже пускала до кухні. Вона була чудовою людиною і хорошою вихователькою. Але коли йшлося про кухню — казала: йди, грайся, або вчися, а я це зроблю краще і швидше. Не хотіла, щоб їй допомагали.
— Жінки нарікають, що все на їхніх плечах, а воліють робити самі… бути незамінними.
— Тому я не одружився (сміється). Підріс, вступив до харцерства, це допомогло мені у самостійності. А в ордені я відбув «кухонну формацію». З нею був клопіт, бо треба було мити цвітну капусту. І там віднаходилася не тільки флора, але й фауна… Отож я перебирав і чистив цвітну капусту. Лягав спати і весь час бачив, як із неї хробачки вилазять…
— Що то за «кухонна формація» у бенедиктинців?
— Ідеться про те, щоби кожен, більш-менш, мірою своїх можливостей, під час постулату і новіціату працював у різних місцях: город, кухня, одвірня, бібліотека. Я водив відвідувачів, прибирав і т.д. Треба понюхати всього. Настоятелі придивляються. Вони мусять знати, в якому напрямку кого поставити, аби людина забагато не страждала, роблячи те, чого не любить або абсолютно не вміє.
— Тобто капусту Ви більше не мили, як я здогадуюся?
— Не було нагоди. Я вже мав чуття. Колись у сестер-сакраменток у Варшаві подали капусту, велику, масельцем облиту. Я спитав сестру-настоятельку через ґрати, чи тут є фауна. Вона так глянула: отче, у нас??? Я розрізав навпіл — а там отакий хробачок… Сестра: ОООО! (сміється)
— Ми об’їдаємося пончиками перед Великим Постом. Дозволяємо собі трохи «попустити», бо у піст і так все «вирівняється»?
— Щоб це звучало належним чином — до тих, хто «святкує Масний Четвер», треба звернутися з закликом: віриш у Бога чи ні, але серйозно сприйми Попільну Середу. Це католицький звичай, веління посту. Можуть долучитися всі. Аскети у Масний Четвер з’їдять щось солодке, будуть веселитися до півночі.
Так само ми просимо невіруючих: ушануйте Попільну Середу. Не влаштовуйте в цей день розваг. Якось у Велику П’ятницю я був у Варшаві, місцевий оркестрик смалив тільки так. Аж я вийшов на вулицю…
Рівновага потрібна, з одного боку, через релігійні причини, а з другого — через людські. Нерозсудливе умертвлення може призвести до завчасної, непотрібної смерті. Подібно як і завелике жертя!
— Як зберегти поміркованість на щодень?
— Монахи — коли йдеться про їжу — завжди були дуже ощадливі. Власне, їли один раз на день. Теоретично там щось на вечерю, виділений з обіду шматок хліба. Сніданку не було. Давніше життя було згідніше з природою. Монахи не мали видавництв, катехизацій, надзвичайних подорожей. Коли добре входиш у цей ритм — достатньо з’їсти добрий обід і підвечірок. У рамках постанов на піст можна, з дозволу настоятеля, відмовитися від одного прийому їжі. Колись я пробував (тепер уже ні) залишитися без сніданку. Пішло без проблем. Це означає, що завжди можна їсти менше; але відмова від повного сніданку чи вечері це вже вихід за орденську норму.
— Складно себе мотивувати до дотримання міри, якщо хтось їсть добряче і залишається худим… Звідки брати внутрішню самодисципліну?
— Коли я переїдаю, шлунок реагує. У мене не видно переїдання в кількості жиру або м’язової маси. Однак перетруджений шлунок за якийсь час не витримує. Ми маємо їсти, щоб жити, чи жити, щоб їсти? Поміркованість корисна для здоров’я.
Відчуття ситості набувається за півгодини після їжі. Якщо я трошки не доїм, то за півгодини почуватимуся акурат ситим. А якщо напхаюся, як пітон боа, то лежу й не дихаю…
Людина відчуває, коли з’їла достатньо. Треба їсти досита, але не жерти. Бути у справі їди «твариною розумною».
— А в Тиньці [тобто в Тинецькому бенедиктинському абатстві] пончики на десерт будуть?
— Не знаю, побачимо. Масний Четвер буває так рідко, що я вже й не пам’ятаю. Між одним і другим минає 364 дні (сміється). І яка їжа, які люди, які події між тим бувають!
Переклад CREDO за: Малґожата Більска, Aleteia