Історія, як відомо, не має умовних нахилів. Як історія всесвітня, так і історія окремих держав і народів. І це тим більше стосується історії Церкви. Адже справжнім Творцем історії є Бог. І саме Він творить її руками людей: як широко відомих історичних осіб, так мільйонів нікому, крім їх найближчого оточення, не відомих простих людей.
Втім, нерідко доводиться стикатися з такими твердженнями, коли причини подій, часто — доленосних, подій, що змінювали напрямок ходу історії, пояснюються випадковістю або ланцюжками випадковостей. Сам я, особисто, у випадковості не вірю, оскільки переконаний, що все, що відбувається в історії — як історії життя кожної окремої людини, так і в історії країн і усього світу, — відбувається з волі або допущення Всевишнього.
Прикладом пояснення історії випадковостями можна назвати опублікований 12 березня на ТСН відеоматеріал Юрія Гудименка «Как шорох занавески сделал Ватикан католической столицей мира». У ньому будь-який віруючий читач, не обов’язково католик, може помітити речі, м’яко кажучи, незрозумілі. Скажу зразу, що в мене немає і найменшого бажання полемізувати з автором ані критикувати його, тим більше, що з деякими його поглядами, висловленими в інших публікаціях, я багато в чому погоджуюсь. Але звернути увагу на те, з чим не погоджуюсь, вважаю потрібним.
Отже, як розповідає пан Юрій, відразу після вдалого замаху на римського імператора Калігулу, коли змовники думали, що робити далі і хто далі правитиме імперією, один із римських вояків побачив, що одна завіса якось по-дивному ворушиться і витягнув з-за неї… дядька вбитого імператора Клавдія, і змовники тут же проголосили його новим імператором. Той пізніше одружився з сестрою вбитого Калігули і всиновив її сина, котрий і успадкував імператорський престол, увійшовши в історію під іменем Нерон. Так, ідеться про того самого Нерона, який, згідно з переданням, підпалив Рим і звинуватив у цьому християн, що призвело до масових гонінь і жорстоких убивств. Серед християн, убитих під час цих гонінь, був і апостол Петро, який, за словами пана Юрія, «вважається засновником усієї Католицької Церкви і першим папою римським». А оскільки страчений Апостол Петро був похований на Ватиканському пагорбі — в той час не заселеній частині Рима, «саме тому Ватикан з часом став центром найбільшої у світі релігії».
«І хто знає, — робить висновок автор, — як виглядало б нині християнство, чи була б інквізиція, підкорення Америки, Темні віки та релігійні війни, якби один римський солдат не пробіг повз завісу в ніч убивства Калігули і його родини, чи Римською імперією став би правити хтось інший — а не дядько імператора Клавдій».
Почнемо з того, що Католицька Церква св. Петра своїм засновником ніколи не вважала. Господь Ісус сказав Петрові:«Я тобі заявляю, що ти — Петро (скеля), і що Я на цій скелі збудую Мою Церкву»(Мт 16, 18). Не сказав: «Ти збудуєш твою Церкву». Засновник Церкви — Ісус Христос. Єдиної Католицької, тобто — Вселенської, Церкви, яка розділилась внаслідок розколу 1054 року. Ми, звісно, не можемо знати, яким би шляхом пішло християнство, якби не було переслідування за часів Нерона. Так, Ватикан справді став резиденцією наступників Святого Престолу. Але якщо вбачати в цьому причину створення інквізиції, то потрібно визнати, що наслідки випередили причину. Коли інквізиція була створена — резиденцією римських пап була Латеранська базиліка. Справжні ж причини, якими було обумовлено створення інквізиції, не мали нічого спільного ні з Неронівськими гоніннями, ні з мученицькою смертю св. Петра, ні тим більше з похованням його тіла на Ватикані: всупереч заяложеному стереотипу, метою інквізиції була не боротьба проти єресей, і тим більше — не страти і катування єретиків, а розслідування звинувачень у єресі з метою не допустити покарання неповинних. Такими ж далекими від усіх названих подій є і причини релігійних війн, головна з яких — як, до речі, і будь яких війн і будь-якої ворожнечі — людський гріх, що робить людину нездатною любити інших людей як себе саму, віддаляє людину від людини і, тримаючи людину в страху за своє життя, примушує дивитись на іншого як на того, хто це життя хоче в нього відібрати.
Ще більш незрозуміло, яким чином пов’язане з Ватиканом підкорення Америки? Так, Католицька Церква проголошувала Євангеліє корінним мешканцям Нового Світу, але ж ніколи не завойовувала. Завойовували держави — Іспанія і Португалія. Який їх стосунок до Ватиканського пагорба — незрозуміло. Католицька Церква відіграла іншу роль. Адже саме католицькі священики, такі як св. Турибій з Монгровехо та інші, першими стали на захист прав південноамериканських індіанців; саме завдяки католицькому духовенству індіанці в іспанських колоніях були вільними васалами іспанського короля, а не стали рабами. Не без участі католицького духовенства було засновано і перший на американському континенті університет у Лімі (Перу), завдяки чому індіанці мали доступ до сучасної освіти.
Далі автор відеоматеріалу згадує про Темні віки. Що за Темні віки — він не каже, але що має на увазі — неважко здогадатись. І пожалкувати, що журналіст і блогер, який в інших своїх публікаціях талановито розкриває правду про Радянський Союз і породжену ним совкову ментальність, сам же повторює те, що писалось у совкових підручниках з історії. Адже в них «темним» називали Середньовіччя. А чи таким уже воно було «темним»? Адже це був час, коли сформувались і затвердились справжні європейські християнські цінності, яким Європа зобов’язана своїми найкращими надбаннями і яких нині, на жаль, так сильно бажає позбутися. Нагадаємо, що саме тоді, в «темному» Середньовіччі, було зроблено справді революційні наукові відкриття, засновано перші університети, зародилась парламентська демократія (сейм у Польщі і Великому Литовському князівстві, кортеси в Іспанії тощо) і місцеве самоврядування (Магдебурзьке право). І багато чого іншого позитивного.
Невідомо також, чому пан Юрій вважає, ніби Ватикан за часів Нерона був незаселеним районом Рима? З історії відомо, що ця частина Вічного Міста була заселена переважно євреями. Не знаю, чи бував пан Юрій у Римі (якщо не бував — раджу), але не тільки будь-який екскурсовод, а й будь-яка людина, яка знає Рим і його історію навіть поверхово, скаже, що на Ватиканському пагорбі знаходився сумнозвісний цирк Нерона, який став місцем мучеництва багатьох християн. Нині саме на цьому місці, де і було поховано тіло св. Петра, стоїть собор, освячений в його ім’я.
Повернемось тепер до самого початку — до завіси, за якою, за словами пана Юрія, стояв дядько Калігули Клавдій. Невже, якби римський солдат не звернув на нього увагу і не витяг його звідти, він не міг би стати імператором в інший спосіб? Тим більше, що інших спадкоємців, як каже сам Юрій Гудименко, не було. Адже важко уявити, що заколотники, готуючись убити Калігулу, робили це тільки заради того, щоб його вбити, а не для того, щоб привести до влади когось, кого вони самі хотіли. І чи не був цим «кимось» саме Клавдій? Така версія мені здається більш вірогідною.
На завершення, як колега, хотів би побажати пану Юрію нових творчих успіхів, а для того, щоб їх досягнути, — глибше знайомитися з темою, яку висвітлюватиме, і головне — не розмінювати свій дар на пошук сенсаційних «випадковостей», які начебто визначили хід історії.
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
