«Боже царство закрите від тих, хто поспішає». Подружжя Купчинських, які створили музичну групу Fisheclectic, розповідає про свій досвід.
«Fish» означає рибу, стародавній християнський символ, каже Лукаш Купчиньскі. А чому «еклектик»? Бо навіть саме подружжя не знало, до якого жанру зарахувати свою музику. Отже, вийшла «суміш».
Музика, уточнює Йоанна Купчинська, сама по собі дуже різнорідна і має величезний потенціал виражає прерізні емоції, переказувати різні істини. Отож, не обмежуючись одним стилем, обдароване подружжя показує, яким «різним» є сам Бог.
— Ваші записи сповнені глибокого уповання на Божу любов. Чому ви такі впевнені, бо Бог насправді добрий і любить насправді кожного?
Лукаш:
— Цю впевненість я знаходжу в самій особі Ісуса. Коли читаю Євангеліє і бачу Його, як Він ставиться до дітей, як розмовляє з жінками, як зцілює і звільняє, — пізнаю серце мого Отця, чиїм досконалим образом є Ісус. Досвід саме такого Бога я і маю в своєму житті. Він насправді такий, як каже Євангеліє: сповнений любові, любить усіх людей.
Йоанна:
— Така певність береться також зі стосунків. Ми можемо прочитати про когось, а попри це постійно запитувати себе: чи це правда, чи це буде правдою також і в моєму житті? Тим, завдяки чому ми насправді пізнаємо іншого, є стосунки. Якщо ми перебуваємо з кимсь довго, то знаємо його характер, серце, знаємо, що він відчуває. Так само в стосунках із Богом: вони дають нам певність, що Бог добрий. І навпаки. Якщо ми віддаляємося від Бога, замикаємося перед Ним і перестаємо з Ним щиро розмовляти, то починаємо сумніватися.
— Більшість людей радше не переймаються, чи вони близько Бога, чи ні. Як наблизитися до Ісуса, коли світ так часто намагається нас від Нього відволікти?
Лукаш:
— Щоб бути з кимось близько, ми маємо цього хотіти, маємо зробити певні зусилля, як і в кожних інших стосунках. Ми не можемо забувати, що Бог є Особою. З Ним можна розмовляти і слухати Його. Бог ніколи не минає того, хто звертається до Нього щирим серцем.
— Тобто рецептом для близькості з Богом є сама близькість?
Лукаш:
— Близькість і щира розмова. Бог не ображається, коли хтось на Нього кричить, виливає перед Ним свій жаль, біль або сумнів — усе це є частиною розмови, молитвою. Він не боїться тяжких питань.
— Як на стосунки з Богом впливає музика?
Йоанна:
— Музика напевно допомагає в молитві, творить простір, у якому ми легше відкриваємося. Коли молитва супроводжується музикою, сама молитва має більший потенціал, стає витривалішою і приємнішою, відкриває в нас простір, якого ми навіть не усвідомлюємо. Й тоді ми пізнаємо Бога, маємо «досвід Бога». Ми молимося не тільки розумом. Залучені також і наші емоції.
— Ти це пізнала?
Йоанна:
— Так, цей досвід мав безпосередній вплив на моє навернення й на те, що я взагалі повірила в Бога. Бо я виховувалася серед невіруючих людей і сама була невіруюча. Як я була підлітком, хтось дав мені касету з піснями прослави. Я відкрила в них те, чого раніше не знала. Не знаю, чи це було свідчення людей, які співали, чи, може, я відчувала у цій музиці присутність когось, кого раніше не знала; але я виразно відчувала чиюсь присутність. Я тоді пізнала реальність Бога уперше, і пізнаю її постійно.
— Тобто християнську музику можуть слухати невіруючі?
— Беззаперечно. Для нас важливо, щоб наша музика діставалася людей невіруючих. Ми радіємо, коли її слухають люди в Церкві, але також і коли ті, що далекі від Бога. Коли ми граємо концерти, до нас часто приходять люди, які не мають нічого спільного з Церквою і кажуть, що в музиці є щось, що їх сильно зворушує; вони не до кінця знають, що це таке, але відчувають, що наближаються до Бога. Це хороший початок. Те, що ми переказуємо, допомагає людям думати про духовну реальність.
— Хто пише вам тексти?
Лукаш:
— Більшість творів компонує Ася. Я дістаю від неї слова зі співом і супроводом на піаніно.
— І ти їх аранжуєш. А чим надихаєшся?
— Мій тато був музикант, їздив світом і привозив різні платівки. Завдяки ньому, ще дитиною, я слухав дуже різнорідну музику. Сьогодні знаю, що в тому, що я роблю, присутні звуки, образи та відчуття з дитинства. Коли Ася наспівує мені, я крім піаніно чую інші інструменти, які можуть з’явитися в цьому творі.
— Ваш новий альбом називається «Ще не зникай».
Йоанна:
— Це слова, сказані до того, хто вже хотів би піти, а ми ще дуже хочемо провести з ним час. І це слова, які я інколи чую в своєму серці, коли молюся й коли хочу «завчасно» закінчити свою зустріч із Богом.
— Тобто це не «слова, які я кажу Богові», а те, що Він каже мені?
Йоанна:
— Так. Тому що Бог ніколи не зникає з нашого життя. То ми зникаємо. Наша людська риса — робити все хутко, швидко, зустрічатися «на ходу», вирішувати кілька справ одночасно, навіть і з Господом Богом — хвилинку почитати Святе Письмо, помолитися про це і те, а потім повернутися до своїх справ. Я теж інколи так роблю, і тоді чую: «А чому ти вже хочеш піти?» Тоді знаю, що ще не все. Відчуваю, що Бог ще щось має для мене і хоче, щоб я побула з Ним довше.
Замало відбарабанити кілька молитов, ніби як сказати «привіт, я Тебе люблю», і піти собі. Бог хоче поділитися зі мною своїм серцем, дати пізнати Його ближче, порозмовляти, почути, що у мене діється, про що я думаю, чого прагну, — просто побути зі мною.
— На вашому сайті я прочитав фразу: «Справжнє пізнання Бога як Бога можливе тільки на шляху тиші».
Лукаш:
— Це величезний виклик для нинішньої людини. Як казала Ася, ми живемо надто швидко. Люди починають нудитися, коли їм доводиться чекати на щось 20 хвилин. Це правда: треба втихомиритися, зупинитися, зробити паузу, аби почути голос Бога. Ми маємо в собі пустку, яку може виповнити лише Бог. Проблема полягає в тому, що ми такі забігані, аж не маємо часу на заповнення цієї пустки. У нас навушники у вухах, очі в інтернеті на телефоні, нам нема коли помітити Бога. Аби до Нього наблизитися, треба все відкласти, відключити, розгорнути Слово і посидіти в тиші. Тиша, а інколи навіть нудьга можуть стати брамою до скарбів, укритих у Бозі й доступних тільки для тих, хто спроможний затриматися.
— Сам-на-сам із Богом? Звучить чудово, але як на це знайти час?
Лукаш:
— Просто знайти його (сміється). Інакше ми будемо як подорожні в експресі через прекрасну країну. Нічого не бачимо, нічого не пізнаємо, все зливається у смуги, бо ми пролітаємо надто швидко. Аби пізнати красу, треба зупинитися, вийти з поїзда і трохи там побути.
— Чи пам’ятаєте якийсь особливий момент, коли ви вперше відчули Божу присутність?
Йоанна:
— Дитиною і підлітком я шукала Бога в різних релігіях, але дійшла до ствердження, що Його, певно, не існує. Хоча Бог кликав мене, я Його не чула. Все змінилося, коли я почула свідчення християн, які пізнали у житті дію Господа Бога, знали Ісуса і знали, який Він. Це мене неймовірно потягнуло до Ісуса. Я відчула Його присутність і любов і відтоді вже не хотіла жити без Нього. Пам’ятаю, як спершу я боялася, що це буде тільки хвилинне пережиття, і що воно мине, як багато інших захоплень замолоду. Але відтоді минуло вже багато років (сміється) і виявилося, що воно зовсім не минає. Що більше ми Його пізнаємо, то більше любимо. Він насправді Особа, близький друг, завдяки Ньому і разом з Ним я виконую те, чого зазвичай би не спромоглася зробити.
Лукаш:
— На противагу до Асі, я виховувався в домі, де ми говорили про Бога і щонеділі ходили до храму. Попри це, мені бракувало близького стосунку до Бога. Коли мені минуло 14 років, я став шукати Бога, спершу в Старому Завіті, і захопився юдаїзмом. Однак під час шкільних канікул мій приятель, який був у Віднові, розповів мені історію свого життя. Мене вразило, що він говорив про Бога як про когось дуже близького. Ще в автобусі я помолився до Ісуса і попросив Його перейняти контроль над моїм життям. Для мене це було таким сильним пережиттям, що наступного дня я пішов до школи без портфеля (сміється). Аж тоді зорієнтувався, що весь цей час думав про Ісуса. Я закохався. Бог так глибоко торкнувся мого серця, що став цілим моїм життям. І так є донині.
— Але в житті не завжди все барвисте. Що ви робите, коли з’являються труднощі?
Лукаш:
— Страждання і труднощі вписані у земне життя. Зі стражданням і проблемами у вірі боролися всі святі. Читаючи Книгу Псалмів, легко помітити, що Давид багато разів був розчавлений, побитий, стражденний. Але псалом завжди закінчується словами довіри і ввірення всього Богові: «Ти, Боже, знаєш найкраще», «Ти над усім пануєш»…
Життя з Ісусом означає не відсутність проблем, а віддавання їх Йому! Довкола нас можуть діятися страшні речі, але з Ісусом ми вистоїмо і вийдемо цілими з усього. Він у кінці об’явить свою славу!
Йоанна:
— Мені на думку спадає фрагмент із Писання про дім, збудований на скелі. Написано, що коли прийде буря… — «коли», а не «якщо». Бурі приходять до кожної людини, але, будуючи своє життя на Ісусі, який є Скелею, тримаючись близько Нього, дивлячись на Нього, — ми напевно встоїмося.
фінансово.
Щиро дякуємо!
