Інтерв’ю

Анна Сай: «Не існує чогось такого, як тягар виховання дітей»

30 Липня 2018, 12:37 2399

Коли вони з’являються, починається великий рух. Усміхнені, спонтанні. Пробуджують зацікавлення, інколи — здивування. Моляться, виступають на сцені, анімують євангелізаційні заходи, співають, танцюють…

«Армія дітей» — це спільнота дітей і батьків, музичний гурт, дияконія прославлення і євангелізації. Постала й діє в Любліні (Польща). Розмова з Анною Сай.

— У вас є цікаві ідеї, як допомоги дітям у їхньому духовному розвитку. Ви організовуєте «недільну школу». Як це виглядає на практиці?

— Перед Євхаристією ми розділяємося за віковими категоріями і беремо участь у катехезах, які ведуть миряни. Потім ідемо на Месу, яку звершує наш душпастир, о. проф. Славомір Павловський SAC, а ми анімуємо музичне оформлення літургії. Хочемо, щоб літургійні елементи були для нас зрозумілими, тому дбаємо про жести. Коли настає час на прославлення Бога, ми повністю в це включаємося — голосно і радісно. Коли є Молитва вірних — заступаємося одне за одного. На Службі Божій стелимо дітям килимок, де вони можуть бавитися і по-своєму брати участь у літургії. Стоїть великий шум, але він нікому не заважає. Ми спостерігаємо, як у дітях зростає свідомість і як щоразу повніше вони беруть участь у Євхаристії. На завершення запрошуємо всіх на почастунок.

— У Свідніку, в торговельному центрі, ви маєте власну кав’ярню. Це ідея для бізнесу чи для євангелізації?

— В кав’ярні «Рафаїл» працює молодий чоловік, який таким чином утримує свою сім’ю. «Армія», натомість, долучається до цієї ініціативи через служіння заступницькою молитвою. Кожен відвідувач може попросити про таку молитву. Під час канікул там працювали і служили також і мої старші діти. Відвідувачам кав’ярні роздаємо релігійну літературу. Віримо, що це Божа справа і що згодом виникне ціла мережа таких закладів в усьому світі.

— Здається, що євангелізація — ваш сімейний стиль життя. Як це почалося?

— Ми з чоловіком познайомилися ще у школі й разом зростали у вірі в русі «Світло-Життя». Тепер бачимо, як ціле наше життя вписується у Божий план. Дім, який ми придбали і де зараз живемо, колись купив о.Франциск Бляхніцький на потреби руху «Світло-Життя». Сьогодні тут зустрічається «Армія дітей», а оскільки ми є також лідерами «ІСРЕ» — міжнародного товариства мирян на папському праві, створеного з метою євангелізації світу, то тут розшатований і його офіс. Вже на початку нашого подружнього життя ми вирішили, що як сім’я хочемо служити Церкві. Коли з’явилися на світ наші діти, вони стали центром нашого життя. Однак ми відчували, що Бог кличе нас до чогось більшого. Отож почали збирати навколо себе більше людей. Почали від зустрічей матерів із дітьми, згодом стали запрошувати цілі родини. Це було місце, де молодим батькам не треба було соромитися, їхні діти нікому не заважали. Так, у 2010 році, постала «Армія дітей».

 

 

— Як діти переживають свою віру? Чи ми можемо чогось від них навчитися?

— Діти свою віру переживають по-справжньому. У центрі духовності «Армії дітей» існує переконання, що до дітей слід ставитися так, як до дорослих. Не чекаємо, поки підростуть, але разом прямуємо шляхом віри. Намагаємося якомога рідше організовувати окремі заходи для дітей і для дорослих. Це вимагає від нас поваги до потреб усіх без винятку, а не тільки старших. Інколи в мене складається враження, що нас вчать поважати дорослих, зате ми не поважаємо дітей. Мій досвід показує, що як ми робимо для дітей щось добре, намагаємося їм допомогти, то самі ж від цього лише виграємо.

Діти дивують нас своєю вірою. Нещодавно, під час зустрічі для жінок «Magnificat» я запропонувала помолитися над людьми, які мають фінансові труднощі. Зацікавлені жінки підійшли вперед, а служителі поклали на них руки. Серед цих жінок я помітила мою 11-річну доньку. Для неї це природно. Я бачу, що діти з «Армії» дуже зрілі, знають Боже Слово, мають велику свідомість віри. Це їхнє середовище життя. Вони переймають ініціативи, включаються в нові ідеї. До прикладу, один з наших синів, який навчається у Варшаві, придумав майстер-класи під назвою «Розкіш науки». Запропонував виїзди на наукові вікенди для усіх, хто хоче навчатися. І всі захотіли поїхати, хоча знали, що від ранку до вечора матимуть дуже щільний графік навчання і там зовсім не буде часу на відпочинок. Наш молодший син, який навчається у середній школі, відвідує заняття «Армії» для дошкільнят. Допомагає їм, дуже добре почувається серед них, і йому зовсім не заважає, що вони набагато молодші. Таким чином «Армія» виховує дітей до добровільного служіння іншим. 

— Ви самі маєте шестеро дітей. Це багато?

— У сам раз. Ми кохаємо одне одного і приймаємо дітей, якими нас обдаровує Бог. У нашому житті був такий період, коли ми дуже перейнялися гаслом «відповідальне батьківство» і почали обмежувати нашу плідність. Ми гадали, що ситуація не дозволяє нам мати більше дітей. Однак це була брехня. Ми зрозуміли, що це Господь Бог дає дітей. І Він нас усім забезпечує. Такий підхід до батьківства нас очистив і поглибив наші стосунки. Зник страх, і ми стали більш відкритими. Я вважаю, що ми втратили декілька років, коли перебували у конфлікті між подружньою любов’ю, сексуальною експресією та бажанням уникнути потомства. У Святому Письмі написано, щоб ми були плідними і розмножувалися. Марія зачала Ісуса у дуже незручній ситуації. Тому я вважаю, що це не наша справа — турбуватися про кількість дітей. Господь Бог бере це у свої обійми.

— Тут фундаментом має бути довіра до Бога. І якщо не перейматися фінансовими проблемами, то залишаються ще й наші особисті обмеження, інколи бракує терпеливості…

— Про все це потурбується Господь Бог. Нам оплачується Йому довіряти. Ми дуже щасливі, адже знаємо, що все обов’язково вдасться, бо Він є з нами. А чи справимося ми з дітьми…? Ми не справляємося. Діти можуть до нас мати багато претензій, але батьки не можуть бути ідеальними, і це навіть не є їхнім завданням.

— Одна з моїх найбільших розгубленостей, коли думаю про багатодітні сімї, — це відсутність часу для кожної дитини. Я сумую за своїми дітьми. «Організаційні» справи займають стільки часу, що на ігри, читання, обійми та все інше залишається його дуже мало… Інколи, ввечері, я спохоплююся, що навіть не мала нагоди кожному поглянути у вічі.

— Відповідь на сумніви тобі слід шукати в Біблії, бо Господь найкраще знає, що порадити. У нас завжди буде голод. Знаємо, що могли зробити щось краще, і таке мислення дуже творче. Можливо, важливішими є стосунки між братами і сестрами. Не все залежить від нас. Бог неймовірним чином нас перемінює і в усьому співпрацює з нами для нашого добра.

— Що, отже, має бути найважливіше для наших дітей?

— Те, як вони дивляться на маму й тата. Чи бачать між ними любов, єдність, яка є відображенням Пресвятої Трійці. Це найважливіша катехеза для дітей. Колись одна журналістка запитала мене про материнство. Мене часто по це запитують. Мабуть, гадають, що я у цьому експерт. Тим часом, я своє материнство розглядаю у контексті батьківства мого чоловіка, адже батьками ми є тільки разом. Як би вам це пояснити?.. Дуже часто у Бозі ми бачимо Отця, а в Марії — Матір. Перекладаємо людські критерії. Тоді як Бог є для нас як Батьком, так і Матір’ю. Саме тому лише я і мій чоловік — це батьки. І такою є наша єдність. Ми доповнюємо одне одного, адже ми комплементарні. Хтось сказав моєму чоловікові, що йому вдалося добре виховати сина, якщо той у молодому віці не завагався запропонувати своїй дівчині одружитися. На це мій син відповів, що не потребував виховання: йому вистачило, що батьки йому все показали.

 

 

— Тобі легко говорити, бо твоє подружжя — щасливе…

— Почуття щастя міститься у нашій голові. Якщо хтось нещасливий у подружжі, то його проблема у тому, що він — не навернений. Навернена людина, яка живе з Богом, — або вміє дати раду з тим, що її подружні стосунки знемагають, або робить усе для того, щоб вони були переображені, бо в Божих очах усе можливо. Наше щастя не залежить від того, чи ми одружені, чи ні. Наше щастя не залежить від обставин, в яких ми перебуваємо. Коли ми кличемо: «Нехай прийде Царство Твоє», то можемо бути впевнені, що Бог запланував для нас щасливе життя. Він хоче бачити нас щасливими і задоволеними. Страждання не є частиною нашої спадщини, яку здобув для нас Ісус Христос на Хресті.

— Це означає, що кожна навернена людина мала би бути щасливою?

— Так. Якщо наш розум навернувся, а думки підпорядкувалися Ісусові Христу, то наші почуття та емоції, які спершу проходять через розум, також мають нам підпорядкуватися. Якщо я втрачаю стабільність, з’являється смуток або пригноблення, то за мить я можу прослідкувати, з яких думок цей стан народився, які думки я допустила до себе. Я повинна їм протистояти і відкинути їх. Наприклад: «Моїм життям не керуватиме думка, що хтось до мене погано поставився. Якщо навіть так сталося, то Бог є на моєму боці, і з Ним я перейду через цю складну ситуацію». Життя з таким упорядкованим розумом — чудове. Святий Павло називає це «переміною». Грецьке слово «метанойя» означає переміну способу мислення. Не йдеться про те, щоби під час Великого Посту регулярно стелити ліжко чи не їсти цукерок. Це ніяке не навернення! Навернення — це переміна способу мислення. Якщо ми хочемо бути святими, то мусимо перемінити наше мислення, наш розум. Якщо ми думаємо лише в категоріях добрих учинків, то ми не маємо стосунків із Богом. Бог цього не хоче. Він любить нашу свободу і любить, коли ми задоволені.

— Чи навернений розум є даром, незалежним від нас?

— Це рішення жити переміненим розумом. Це означає дбати про свої думки, щоб були Божими думами. Святий Павло у Посланні до Коринтян каже: «Усякий розум на послух Христові» (10, 5-6). Отже, ми маємо ловити свої думки і викривати ті, які походять від демона, а йти за тими, які походять від Христа. А як відрізнити одні від інших? Треба читати духовну літературу, зокрема Катехізис Католицької Церкви та документи Другого Ватиканського Собору. Це найкращі джерела для католиків. В «Армії дітей» ми організовуємо біблійні зустрічі, вчимося співом прославляти Бога… Це все допомагає нам пізнати Його, наблизитися до Нього і розпізнати Його діяння у нашому житті.

Повернімося ще до дітей. У мене складається враження, що як діти знайдуть любов у великій сім’ї, то потім самі захочуть створити подібну. Погоджуєшся зі мною? Мій найстарший син незабаром одружиться, і я знаю, що з нареченою вони хочуть якомога швидше мати дітей. В «Армії» є чимало молодих батьків, які відкриті на чергових дітей. Ми любимо дітей і хочемо їх приймати. Ми їх не боїмося. Колись думали, що про все необхідне нам треба потурбуватися самим. Коли наші найстарші діти були ще маленькими, ми віддали їх до католицького садочка, а потім — до католицької школи. Тоді ми зняли з себе частину відповідальності за їхнє виховання. Це була дуже велика помилка.

— Чи увесь тягар виховання лежить на батьках?

— Не існує чогось такого, як тягар виховання дітей. Коли ми любимо своїх дітей і живемо у стосунках із Богом, виховання дітей стає солодким плодом любові, а не чимсь, що нас обмежує і стає тягарем. Натомість відповідальність за виховання лежить на батьках, і не треба себе обманювати, начебто це не так. Зараз уже трохи краще; проте кільканадцять років тому на багатодітну сім’ю суспільство дивилося негативно. Я жодного разу не почула, як це добре, що я маю шестеро дітей. Навпаки, всі думали, що з ними будуть клопоти, бо вони походять із такої великої сім’ї. Я хочу сказати багатодітним мамам, щоб вони пишалися тим, що відважилися на таку сім’ю!

— Зі скількох дітей складається ТАКА сімя?

— Пригода починається тоді, коли дітей більше, ніж четверо. До цієї миті маєш відчуття, що даєш їм раду, що ти пануєш над ситуацією. Коли їх більше… мусиш покластися на Бога, бо іншого виходу немає.

 

 

— Як ти поєднуєш піклування про дітей зі своєю місією в Церкві? Крім того, ти ще й займаєшся професійною діяльністю!

— Тепер мої діти вже великі й самостійні, наймолодший син ходить до третього класу. Коли вони були маленькими, нам дуже допомагали мої батьки. Проте я завжди відчувала, що діти можуть бути зі мною, вони мені не заважали. Ми — власники рекламного агентства, а праця у власній фірмі дозволяє вільно розпоряджатися часом. Я знайшла час навіть на те, щоб захистити докторську дисертацію з богослов’я. У 1999 році заснувала польський осередок «Magnificat» — руху християнських жінок. Тоді почалася моя євангелізаційна діяльність у більшому масштабі. Я була вагітна третьою дитиною, коли полетіла у США. Літаю туди щодва роки, бо штаб-квартира «Magnificat» розташована у Новому Орлеані. Наші зустрічі часто відбуваються також на Мальті, тому і там намагаюся бути. Діти ні в чому мене не обмежують. Переконуюся, що разом із Богом людина має необмежені можливості.

— А втома? Така звичайна, коли «мені вже нічого не хочеться»?

— Бачу, що досить часто втома має духовне підґрунтя. І її причину треба шукати тут. Щоранку слід приймати рішення: чи я прокидаюся і енергійно починаю щось робити, чи лінуюся і валяюся в ліжку. Наше рішення залежить виключно від нас. Я не кажу, що кожне рішення має бути просте; але ми повинні вчитися послідовності й бути свідомими. Втома дуже часто є наслідком неправильного підходу до певних справ. Ми повинні жити згідно з Царством Небесним, а не згідно з обставинами, в яких опинилися. Я завжди повторюю, що найбільше ми втомлюємося від справ, якими лише маємо зайнятися. Хочу підкреслити, що наше життя не повинно бути важке ані складне. Бог хоче бути нашим Життям і допомагати нам. Коли даємо Йому свободу і простір, щоб Він сам міг діяти, усе починає змінюватися, і справи, які колись були складними, перестають такими бути, адже Бог їх постійно перемінює. Зрештою, Він є Богом Всемогутнім!

З Анною Сай, співзасновницею «Армії дітей», розмовляла Йоанна Штаудингер, Odnowa.
Переклад з польської: Ірина Сашко

Анна Сай – щаслива дружина і мати шістьох дітей, доктор теологічних наук у галузі екуменізму. Засновниця і координатор Польського відділу служіння католицьких жінок «Магніфікат». Світська місіонерка, член католицького інституту євангелізації світу «ІСРЕ» — міжнародного товариства мирян на папському праві. У 2010 році, разом із чоловіком, ініціювала проект «Армія дітей». Окрім Польщі, проголошувала Слово Боже, серед іншого, у США, Німеччині, Словаччині, Бельгії, Литві й на Мальті.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Польща
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: