Справжньою несподіванкою стало оголошення про початок приготування до початку беатифікаційного процесу єпископа відновленої Кам’янець-Подільської дієцезії Яна Ольшанського.
Але кандидатів до вівтаря наша українська земля має набагато більше, ніж це може комусь здаватися. І, можливо, невдовзі наш календар поповниться новими іменами.
1. Мученики з Чорткова
12 листопада 2006 р. під час богослужіння у Львівській катедрі Внебовзяття Діви Марії кардинал Мар’ян Яворський офіційно розпочав беатифікаційний процес 8 домініканських мучеників із Чорткова, які загинули в ніч на 2 липня 1941 року від рук більшовиків. Це були 46-річний настоятель монастиря о. Юстин Спирлак ОР, отці Яцек Станіслав Місюта ОР, Анатолій Адам Знаміровський ОР, Єронім Франциск Льонґава ОР та брати-ченці Реґінальд Червонка, Анджей Бояковський, Методій Кароль Іваніщув та Юзеф Вінцентович. Наймолодший мав 31 рік, а найстаршому, бр. Регінальду, виповнилося 84. Половину чортківських домініканців розстріляли у їхніх келіях, друга зустріла смерть на березі річки Серет.
Мешканці Чорткова і навколишніх сіл відразу прибігли на місце їх смерті, збираючи просякнуту кров’ю землю та вмочуючи у неї хустинки. Люди хотіли поховати їх у домініканській гробниці на місцевому кладовищі, але радянська влада, яка поспіхом відступала перед наближенням німців, наказала скинути тіла в одну могилу. Інакше погрожувала втопити їх у річці. Лише зі здобуттям незалежності, у п’ятдесяту річницю їхньої смерті, 2 липня 1991 р. вдалося здійснити ексгумацію тіл та перепоховати їх на місцевому цвинтарі.
У первісній Церкві мучеників одразу оголошували святими, адже, проливши свою кров за Христа, вони виявили найвищу міру любові. І сьогодні для проголошення їх святими Церква не вимагає чудес і зцілення, лише досліджує, чи їхня смерть була здійснена з ненависті до віри та чи вели вони гідне християнина життя. Спеціальна комісія вивчає, чи смерть синів святого Домініка сталася насправді з ненависті до віри та Христа.
2. Слуга Божий о. Людвік Вродарчик ОМІ (1907-1943)
Іншим мучеником, чий беатифікаційний процес якого нині триває, є облат Непорочної Діви Марії о.Людвік Вродарчик, якого в ніч на 7 грудня 1942 р. убили вояки УПА. Тієї ночі українські повстанці вбили майже всіх його парафіян — мешканців села Окопи, що неподалік Рокитного. Самого священика прямесенько з храму забрали з собою. Спочатку націоналісти хотіли спалити і храм, але на прохання о. Людвіка його вирішили залишити цілим. Перед відходом же сплюндрували вівтар та збезчестили Пресвяті Дари. Це був чи не єдиний випадок, коли під час Волинської трагедії поляка вбили не відразу на місці, а забрали з собою. Точно не відомо про всі подробиці мученицької смерті загибелі о. Людвіка. За однією версією, його живцем різали пилою дванадцять українських дівчат, і ще ледь живого поставили на ноги до дерева, щоб розстріляти з карабінів. Але він уже відав духа.
За участь у порятунку євреїв під часу Голокосту цього священика посмертно (2000 року) проголосили Справедливим серед народів, а 2016 року. розпочався дієцезіяльний етап його беатифікації. Йому самому присвоєно титул Слуга Божий.
Нині ж його кров волає не про помсту, а про милосердя і примирення. Адже мученики не є проти когось, вони до останнього свого подиху є за Христа і Його правду.
3. Досточтимий Слуга Божий о. Серафим Кашуба OFMCap (1910-1977)
Чи не єдиним українським Слугою Божим, якого Апостольська Столиця визнала досточтимим, є капуцин о. Серафим (Алоїз) Кашуба.
Майбутній священик народився у 1910 в передмісті Львова — Замарстинові. 1928 року вступив до монастиря капуцинів, а в 1933-му був висвячений. 1940 року добровільно вирішив служити католикам на Волині, які були позбавлені душпастирської опіки, поки в 1958 р. радянська влада в Рівному йому не заборонила діяльність. Не погоджуючись із забороною, о. Серафим таємно здійснював своє священицьке служіння вірним на Волині, Поділлі, в Криму, Білорусі, Естонії, Литві, Центральній Україні, Росії. З 1963 року виїхав до Казахстану, де відбувало заслання чимало чимало католиків. Він охопив опікою також мешканців Алтаю та Сибіру.
Помер у Львові 20 вересня 1977 року і був похований на Янівському кладовищі. На його могилі написано слова Апостола Народів «Став усім для всіх». 2010 року його тлінні останки були перенесені до вінницького храму Матері Божої Ангельської, де спочивають і нині.
4. Слуга Божий о. Станіслав Шульмінський SAC (1894-1941)
Ще на Генеральному капітулі згромадження паллотинів у 1947 р. було вирішено збирати документи для підготовки беатифікації священика, який походив з України і довгий час працював тут, о. Станіслава Шульмінського SAC.
Він народився1894 р. в Одесі, середню освіту здобував у Кам’янці-Подільському. Після цього навчався в семінарії в Житомирі, а потім продовжив його в Тарнові. Священицькі свячення прийняв 1923 року. З 1927 року декретом Луцького єпископа Адольфа Шельонжа був призначений викладачем у семінарії. Прагнучи реалізувати свій давній задум про богопосвячене життя, о. Станіслав Шульмінський 1928 року вступає до Товариства Католицького Апостольства (паллотинів). Заради єднання християн заснував 1937 року товариство «Апостольство Єднання».
У 1939-му був посланий до нової паллотинської парафії Пресвятої Трійці, в Окопах на кордоні з СРСР. Але через початок Другої світової війни до неї так і не дістався, вирушивши на схід, до Луцька і Дубно. Там був заарештований радянською владою і ув’язнений у Барановичах. Не перестав виконувати священицькі обов’язки: здійснював Таїнства, сповідав, підтримував в’язнів. Радянські спецслужби визнали його агентом Ватикану і засудили до п’яти років каторжних робіт.
У 1940 р. був засланий до табору в Ухті. Після нападу нацистів на СРСР отримав від радянської влади амністію, але вирішив залишитися в таборі, щоби далі служити засланцям. Помер 27 листопада 1941 р. від виснаження і раніше завданих тортур. Похований на місці заслання, вірний своєму священицькому покликанню та прагненню Христа, щоб «усі було одно» (Йн 17,21). Беатифікаційний процес о. Станіслава разом з іншими новомучениками Католицької Церкви в Росії розпочато 2003 року в Санкт-Петербурзі.
5. Слуга Божий єп. Адольф Петро Шельонжек (1965-1950)
Єпископ Адольф Шельонжек народився 30 червня (1 липня) 1865 р. в с. Сточек Луковскі на Підляшші. Досить рано втратив матір, яка померла, коли йому виповнилося півтора роки. У вісімнадцять років вступає до духовної семінарії в Полоцьку і 1888 року приймає священицький сан.
Виконував обов’язки канцлера, викладача канонічного права та філософії в семінарії. Заснував Товариство Християнських Працівників і очолив Католицький Союз. 1909 року був призначений ректором духовної Санкт-Петербурзької семінарії. 1918 року з рук папи Бенедикта XV отримав номінацію на титулярного єпископа Барка. Хіротонія відбулася 24 листопада цього ж року у полоцькому кафедральному соборі.
Після реорганізації у 1925 р. Луцької дієцезії стає її першим єпископом ординарієм.
Адольф Шельонжек мав особливу побожність до св. Терези з Лізьє і 1927 року Рим на його прохання проголосив її покровителькою Луцької дієцезії. А 1936 року єпископ Шельонжек засновує Згромадження св. Терези від Дитяти Ісуса — сестер, які працюють із дітьми й молоддю та опікуються хворими.
Єпископ Шельонжек був активно задіяний у справі єдності християн, 1928 року організував у Дубно духовну семінарію для священиків візантійсько-слов’янського обряду та сприяв ширенню неоунії. Після приходу 1939 р. радянських військ комуністична влада заборонила йому виконувати пастирське служіння і вигнала з єпископської резиденції.
Після приходу німецьких військ у 1942 р. єпископу Адольфу вдається трохи нормалізувати церковне життя, хоча нацистська влада також здійснювала репресії проти священиків і навіть деяких вислала у концтабори. Після другого приходу Червоної Армії на Волинь, 1944 р., в ніч із 3 на 4 січня 1945 р. владику Адольфа Шельонжека заарештували і вислали — спочатку до в’язниці в Ковелі, а потім у Києві. Завдяки зусиллям ватиканської та американської дипломатії 80-річного луцького єпископа випустили на волю і дозволили йому виїхати до Польщі.
Він перейшов до дому Небесного Отця 9 лютого 1950 р. у віці 85 років. Похований у крипті храму святого Якова в Торуні.
6 жовтня 2013 р. розпочався його беатифікаційний процес, а 2016 року документи були передані до Рима.
6. Слуга Божий єп. Рафал Керницький (1912-1995)
У соту річницю народження, 4 травня 2012 р., у Львові офіційно розпочався дієцезіальний етап беатифікаційного процесу єпископа-помічника Львівської архідієцезії Рафала Керницького OFM Conv.
Народився він у с. Кулачківці, Івано-Франківська область. 1930 року вступив до Ордену Братів Менших Конвентуальних, а 1939-го був висвячений на священика. Служив у парафії Львова, у час як радянської, так і німецької окупацій. Під час наступу Червоної Армії у березні 1944 р. брав участь у Львівському повстанні проти німців. Після приходу більшовиків до Львова був засуджений на 10 років таборів і засланий до Рязанській області. Після звільнення в 1948 р. повернувся до Львова і протягом 47 р. здійснював служіння у Львівській катедрі. Отець Рафал випадково опинився на місці вбивства одного з ініціаторів Львівського псевдособору 1946 року Гавриїла Костельника (УГКЦ), якому уділив розрішення перед смертю.
Після відновлення структур РКЦ в Україні папа св. Йоан Павло ІІ призначив його у 1991 р. єпископом-помічником Львівської дієцезії. Сакру прийняв 2 березня 1991 з рук тогочасного львівського митрополита Мар’яна Яворського. Перейшов до вічності 23 листопада 1995 р.
Відомо лише Богові, скільки святих, які тепер вічно радіють присутністю Христа, дала Небу українська земля. Проте Церква подає нам найяскравіші світочі серед мільярдів зірок, які би вказували нам шлях до дому нашого Отця.
Очікуйте невдовзі на жіночу частину українських кандидатів до слави вівтаря.
фінансово.
Щиро дякуємо!
