Музика розважальна — наслідки серйозні

Попередні статті:
00. «Ой лишенько!» чи «За роботу»?
01. На що спертися
02. Літургійна музика в Україні: куди ж нам йти?
03.  Літургійна музика в Україні: ТЗ
04. Прославлятиму Його піснею своєю (Пс 28, 7). Що таке пісня
05. Хто головний? Одна із найважливіших ознак
06. Григоріанський спів: український акцент
07. Заспіваймо єретичної?
08. Нікейський собор? Ні, не чули
09. Шрек і Таємний сад

Продовжимо тему мирської музики та її небезпечності в католицькому репертуарі. Слово «небезпечність» тут ужито не випадково. Використання в літургії розважальної музики веде до дуже серйозних наслідків.

Здавалося, що ми вже ніби про це досить однозначно обговорили в минулому нарисі. Рецепт боротьби теж нібито нескладний: вилучити ці пісні з репертуару, тим більше, що їх небагато, та й по всьому.  Але не все так просто.

Розглянемо механізм взаємопроникнення популярної та релігійної пісні. Поп-виконавці, пісні яких здебільшого мають банальні слова і таку ж невибагливу мелодію, дуже охоче використовують у своєму репертуарі релігійні чи церковні пісні, особливі ті, найвідоміші  – публіка дуже прихильно сприймає пісні, які вона знає. А оскільки і слова, і мелодія таких пісень вже відомі, виконавці намагаються виділитися за допомогою незвичайного інструментування, цікавого аранжування, виконуючи пісню нерівним ритмом, у стилі джаз чи соул, вводячи мелізми і т.п. На тлі вбогеньких пісеньок-одноденок такий хіт може виглядати досить пристойно. Подібний обмін збагачує поп-сцену.

Проте наївно було б думати, що зворотній обмін діє так само. Зовсім ні! Таку релігійну пісню в обробці поп-музиканта спільнота віруючих виконати вже не в змозі. Спільне виконання стає неможливим насамперед через нерівний  ритм та мелізми. Часто теж у виконанні ансамблю чи соліста виконання такої пісні стає, грубо кажучи, актом самолюбування, «мистецтвом заради мистецтва». І ще одне, ми вже про це згадували – це знову може викликати асоціації із виконавцем.

Ось, наприклад, пісня «Дрімає Гетсиманський сад», яку виконують в деяких парафіях у Великий Піст. Мелодію написав Петро Чайковський – так-так, той самий, «Лебедине озеро», «Лускунчик», «Франческа да Ріміні» і т.д. Оригінальні слова написав російський поет  Олексій Плещеєв, але вони надто нелітургійні. І ось хтось, найімовірніше, у п’ятдесятницьких колах, написав нові слова, і пісня потрапила з часом в католицькі пісенники. В людей мого покоління «Дрімає Гетсиманський сад» однозначно асоціюється із першим зятем Алли Пугачової, Володимиром Пресняковим. Він виконував «Легенду» (так називалася ця пісня із оригінальними плещеєвськими словами) і був досить популярним в певний період. Асоціативний ряд можна продовжувати… Проте це, як говориться, приватні проблеми трохи старшого поколіггя. Молодь може того не знати, і ніяких асоціацій це в неї не викликатиме.

Але саме тут прихована глобальна проблема, яка охоплює вже не лише одну вікову групу, а всю спільноту Церкви. Коли мирські пісні звучать на літургії, в її учасників підсвідомо формується враження і впевненість, що це нормально. І за короткий проміжок часу в такому ключі починають творити церковні композитори, тобто не якісь там люди «зі сторони», а практикуючі католики – керівники хорів, органісти, священики, монашки і так далі. Під впливом мирської музики вони творять власні релігійні пісні, часом навіть доброї якості. Але ці пісні по мелодії релігійні – не літургійні! Потім свої пісні вони виконують під час Меси. Додайте сюди невразливість до категорії літургійного/нелітургійного тексту – і маємо на Месі все що завгодно, тільки не католицький літургійний спів.

На «Радіо Марія» з дня у день  (крім суботи) о 18 годині проводиться трансляція Мес із різних римо-католицьких храмів України. Контрольним відрізком ми взяли 2 тижні періоду Адвенту минулого року, прослухали всі Меси і виявилося, що літургійними  були менше 20% пісень! Були навіть Меси, на яких не прозвучало жодної літургійної пісні.

Приклади таких пісень? Їх багато, але не хочеться про це говорити. Насамперед тому, щоби не образити Авторів (про це вже наголошувалося) – мета циклу інша.

Тому для прикладу вернемося до польського, уже згаданого нами, гімну Всесвітнього дня молоді 2016 р. «Блаженні милосердні». Про слова ми вже говорили, там було зауваження до перекладу, та зараз не про це. Музику до цього гімну написав Якуб Блихаж, католицький композитор, спеціально для Всесвітнього дня молоді. Кожен, хто чув гімн, розуміє, що ми маємо справу з типовою поп-музикою. Але й автор творив пісню не для Меси, не для літургії, а саме для молодіжного заходу! І гімн цей, наскільки мені відомо, на літургії не виконувався – на сцені, перед богослужінням, після нього. «Блаженні милосердні» – приклад релігійної пісні, яку можна заспівати біля вогнища, на концерті релігійної пісні, на оазі, на катехезі, десь у паломництві – але не на літургії! У нас же, тобто в Україні, доводилося цю пісню чути саме на літургії.

Про офіційне ставлення Церкви до мирської музики в стінах храму чітко говорить канонічне право: «У святому місці допускається лише те, що слугує звершенню і поширенню культу, побожності і релігії, і забороняється те, що є чужим святості місця» (ККП, 1210). Мало того, в 1987 р. Конгрегація Божого культу в 1987 р. видала спеціальну інструкцію Про концерти в костелах, в якій чітко регламентоване виконання сакральної музики на концертах у храмах і так само чітко заборонено виконувати в них музику несакральну. Навіть класичну! Див. п. 8: «Навіть найкраща симфонічна музика не є сама по собі релігійною. Таке окреслення має чітко походити із початкового призначення музичних творів або пісень, а також з їхнього змісту.  Незаконним є виконання у костелі музики, яка не зродилася з релігійного натхнення (…) незалежно від того, чи це музика старовинна, чи сучасна, чи вона є твором найвищого рівня а чи має характер народного мистецтва. Її виконання означає відсутність пошани до святості храму».

Інструкцію детально розглядати не будемо, вона чітка, як мало які церковні документи. Коротко: вона окреслює всі паперові формальності між парохом, єпископом і організаторами концерту, забороняє брати будь-яку оплату з глядачів, строго регламентує використання амвону і храмового простору (а ось це ми, мабуть, потім розглянемо детальніше у відповідному розділі).

Що далі можна говорити про попсу на Месі, якщо навіть класику ПОЗА МЕСОЮ у стінах храму виконувати не можна?!

P.S. Із сестрою Яніною та її «Ти цим займися» стаття співпала випадково. Але це просто чудовий збіг! Все вищесказане стовідсотково можна віднести й до цього випадку.