Моніка Корнецька та її чоловік Кшиштоф пробачили вбивцю свого 23-річного сина. Жінка стала лауреаткою міжнародної премії св.Рити, якою нагороджують жінок, що реалізували в своєму житті євангельське послання про пробачення.
«Пробачення не забирає біль, але дозволяє жити. Можна піти в інший бік, без Бога. Але тоді це буде ненависть. Насправді — це кінець життя. Якби я залишалася в ненависті, то моє життя вже би скінчилося. Ненависть не дає дихати», — каже Моніка.
Нагородження відбулося 22 травня 2021р., в літургійний спомин св.Рити Кашійської (Santa Rita da Cascia), в італійській Кашії. Цю відзнаку присуджують з 1988р. жінкам, які, за прикладом її покровительки, св.Рити, свідчать своїм життям про любов, що пробачає, і живуть тими ж цінностями, що і свята монахиня-августинка. Мета цієї події, як пояснила сестра Марія Роза Бернардініс, полягає у тому, щоб показати, що й сьогодні можна прощати, любити і присвятити себе захисту людської гідності та прав, як це робила св.Рита.
Цього року нагороду вручили вже в 33-тє. Нині у світі є 119 «жінок св.Рити» — жінок, що, як і свята, прощали, страждали й любили, відкриваючись на інших конкретними жестами солідарності та милосердя. Це жінки різного віку, стану, національності, віросповідання, які сповідують ті ж цінності, що і св.Рита з Кашії.
Цього року нагороду отримали: Анна Лоренца «Анналорі» Горла Амбросолі, Моніка Корнецька і Ґельтруда «Джина» Ґаріссі.
Її сина убили в його 23 день народження
Обґрунтування нагородження Моніки Корнецької звучить так: «Моніка Корнецька з Кракова отримує нагороду, оскільки за прикладом св.Рити без вагань пробачила вбивцю свого сина, відкинувши прохання про помсту й ненависть, які поширювалися в мережі навколо її сім’ї. Це було пробачення, яке реалізувалося в молитві за навернення вбивці. Все це поєдналося з рішенням присвятити себе турботі про стражденних і помираючих дітей, щоби стати ще більш плодотворною матір’ю».
«Пробачення не забирає біль, але дозволяє жити. Можна піти в інший бік, без Бога. Але тоді це буде ненависть. Насправді — це кінець життя. Якби я залишалася в ненависті, то моє життя вже скінчилося б. Ненависть не дає дихати», — каже Моніка.
Її сина 7 вересня 2013р., в його 23-й день народження, в Кракові, вбив агресивний перехожий. Чоловік Моніки, Кшиштоф, в інтерв’ю для сторінки franciszkanie.pl підкреслив, що пробачення — це благодать. «Без Божого втручання, не знаю, чи зміг би я сам пробачити. По-людські це важко зрозуміти, як батько може пробачити, бути доброзичливим до того, хто вбив його сина. Я відчував те ж саме в перший момент. Природно думати: що б зробити, щоб знищити цю людину».
Чоловік згадав момент, коли вперше побачив тіло свого сина. «В моєму житті сталося те, чого я не очікував. Але я отримав благодать від Бога. Це було на третій день після того, як загинув Давид. Я купив на території лікарні газету, в якій було фото того чоловіка, його вели двоє поліціянтів. Я не міг на нього дивитися. Відклав газету. Але відразу після цього сталося те, що розплющило мені очі. Ми мали побачити в морзі тіло сина. Це було, ніби сходження в його могилу. Я відчув любов, яка, зрештою, огортає всіх людей у світі. В очах Бога ми всі рівні й так само Він нас однаково любить. Це було щось поза моїм розумінням, але дало мені впевненість, що Бог любить також і того чоловіка. І настав спокій, бо до того мене дуже нервувала думка, що я побачу мертвого сина».
«Віра — це велика благодать»
Моніка згадує, що побачити сина в лікарні було надзвичайним переживанням. «Прокурор не дозволив нам його побачити. Але я не могла цього прийняти. Як медсестра за освітою, хоча й не працюю за фахом, я не почуваюся в лікарні незручно. Як мені можуть казати, що я не можу туди заходити, що не можу побачити свою дитину? Хто має право заборонити це мені як матері? Я просто пішла туди. Бог так веде людину, що те, що здається неможливим, стає можливим. Можливо, мені йшлося про те, щоб його побачити, який він був гарний, усміхнений, спокійний. Можна собі уявити, що він пережив перед смертю, а також під час багатогодинної операції, коли йому намагалися врятувати життя. Лікарі були чудові, я бачила, у якому розпачі вони вийшли з операційної. Але я була впевнена, що вони скажуть мені щось інше, що він у критичному стані. Я хотіла його побачити й доторкнутися до ще живого, але у Бога був інший план. Зовсім інший. Я побачила Давида в такому світлі, в свіжій, пофарбовані палаті з ранковими променями сонця. Побачивши його таким, я просто отримала мир в душі. Тоді я подумала: “Синочку, зараз тобі добре, вже ніхто тебе не скривдить”. Я молюся про Небо для нього. Кажу: “Господи Боже, тримай його біля Себе”. Я спокійна, бо знаю, що він в добрих руках. Віра — це велика благодать».
Як підкреслила жінка, спокій походить від молитви. «Така трагедія може відкрити очі. Кожна людина переживає свій хрест. Іноді дивишся на когось і думаєш: “У нього суперове життя”. Але якщо сісти й поговорити з цією людиною, то можна зрозуміти, який у неї хрест. Поки ми тут, на землі, маємо нести свій хрест».
Інші «жінки св.Рити»
Інші цьогорічні лауреатки премії св.Рити — це Анна Лоренца Горла Амбросолі та Ґертруда «Джина» Ґаріссі.
Анна Лоренца Ґорла— в народі Анналорі — з Мілана, вдова Джорджо Амбросолі, юриста, призначеного ліквідатором італійського приватного банку. Амбросолі знайшов докази злочинних фінансових махінацій, які надав Міністерству юстиції США, після чого, 11 липня 1979р., за те, що він не піддався погрозам і тиску, його вбила мафія. Анна Лоренца Горла отримала нагороду св.Рити за те, що «змогла перетворити свій болісний особистий та сімейний досвід на активне служіння побудові спільного блага». Вона простила вбивцям свого чоловіка, вірного й непідкупного державного діяча. Протягом багатьох років Анналорі Ґорла пропагує соціальну справедливість, передаючи моральну спадщину чоловіка не лише своїм дітям, а молоді протягом понад 40 років своєї невтомної соціальної діяльності.
Ґельтруда Ґаріссі, відома як Джина, з Кальтабелотти, визнана «жінкою св.Рити» за те, що вона «з любов’ю прийняла народження своєї старшої, дуже бажаної, доньки, яка хворіє на серйозне генетичне захворювання, віддано та вірно піклувалася про неї і водночас робила все можливе для хворих і стражденних. Плекаючи велику відданість св.Риті, вона навчилася знаходити сили для здійснення своєї місії, насамперед, завдяки молитві та близькості до Господа. Ґертруда Ґаріссі залишається прикладом втіхи та надії для багатьох матерів, які щодня зустрічаються зі стражданнями своїх дітей.
Нагорода, яка робить свідчення любові видимим
Міжнародна премія св.Рити висвітлює буденні історії, свідчення про любов, страждання та біль, які нагадують епізоди з життя св.Рити Лотті, маленької жінки, яка жила в 1380–1457рр., а сьогодні її знають в усьому світі як небесну покровительку в безнадійних справах, до неї звертаються в молитві з проханням про заступництво тисячі вірних.
З довірою до Господа та смиренням вона віддавала Йому всі життєві труднощі як дружина, мати, вдова, монахиня. В юності Рита прагнула посвятитись Богові, але витримала випробування нелегким шлюбом. Як дружина, втратила чоловіка, який помер від рук убивць; як мати, пішла на все заради вічного спасіння своїх дітей; як вдова, була здатна прощати, сіяти добро й припинити криваву ворожнечу; як монахиня принесла себе в жертву за ближніх, щоб страждати з розп’ятим Христом.
«Її життя, її досвід залишили незгладимий слід в історії. Багатьох жінок надихає її приклад; навіть у трагічні моменти вони знають, як віднайти спокій, і водночас знаходять у складних ситуаціях сили, щоб піднятися і жити далі», — каже настоятелька монастиря в Касії, с.Марія Роза Бернардініс.
Читайте також: Молитви до святої Рити — покровительки у безнадійних справах
Переклад CREDO за матеріалами: Stacja7 / Vatican News
фінансово.
Щиро дякуємо!
