Чи ви колись замислювались, які конкретні медичні та релігійні критерії потрібно виконати, щоб Церква визнала зцілення чудом? Виявляється, що визнати щось чудом зовсім не так легко.
Як стати святим? Можна, наприклад, зробивши чудо. Бо для піднесення до слави вівтаря потрібне хоча б одне чудо — надзвичайний знак Божої дії за чиїмсь посередництвом.
Найпопулярніші чудеса — це, звісно, оздоровлення. Такі, як, наприклад, зцілення п’ятирічного Лукаса з Бразилії — чуда, завдяки якому канонізовано «фатімських дітей». Але як саме Церква визнає певну подію чудом?
Коли фактом, який досліджують, є незвичне одужання, насамперед перевіряють його відповідність «канонічним критеріям Католицької Церкви». Потім досліджують обставини передбачуваного зцілення. Йдеться про те, чи вказують вони на його божественне походження, чи ні.
Щодо згаданих критеріїв — їх сім. Їх сформулював кардинал П.Ламбертіні у творі «Про беатифікацію Слуг Божих і канонізацію беатифікованих» ще в XVII ст., але, попри свою давність, вони й надалі залишаються підставою для визнання події (або її відсутності) чудом. Згадаємо їх усі (у перекладі з латини і з відповідним коментарем, якщо буде така потреба). Отже:
«Перше: хвороба має бути важкою, невиліковною або важко виліковною.
Друге: хвороба, що минула, не повинна до того досягти своєї кінцевої стадії (розвитку), після якої вона невдовзі могла би зникнути самостійно». Отже, не може бути так, щоб хвороба була на кінцевому етапі й тоді настало «чудесне» зцілення.
«Третє: потрібно також, щоб людина не вживала жодних ліків… Але якщо хворий вживав ліки, то вони не повинні мати жодного позитивного впливу». Отже, ліки, які давали хворому, мають виявитися заслабкими для того, щоб вилікувати хворобу, або невідповідними для одужання.
«Четверте: зцілення має бути раптовим і швидким.
П’яте: зцілення має бути повним, а не частковим або неповним.
Шосте: жоден помітний причинно-наслідковий прорив або вивільнення залишків зміни матерії не повинні в цей момент випереджувати зцілення, бо якби так сталося, то неможливо було б визнати його чудом, але повністю чи частково природним». Отже, у хворого не може відбутися якихось фундаментальних змін стану здоров’я (його покращення або погіршення) безпосередньо перед чудесним одужанням. Йому також не може передувати блювота.
«Нарешті (сьоме), подолана хвороба не може мати рецидиву». Саме тому від зцілення — умови канонізації — до самої канонізації часто може минути чимало років. Бо треба підтвердити, що не відбулося ремісії. У випадку Лукаса, якого я згадував на початку, тільки через чотири роки було підтверджено, що його зцілення тривале.
Усі медичні дослідження, призначені церковною владою, мають на меті перевірити, чи ця подія відповідає вищезгаданим критеріям. Але якщо лікарі визнають, що проаналізований факт не узгоджується хоч би з одним із них, то зцілення безумовно не можна визнати підставою для канонізації.
Але навіть відповідності всім описаним критеріям замало для того, щоб певне одужання було визнане чудом. Важливі також обставини зцілення. Кардинал Ламбертіні у своєму творі наводить їх шість: успішність, корисність (звісно, для релігійності), спосіб, мета, особа (краще, наприклад, коли зцілення стосується дитини, ніж відомого злочинця) та можливість.
Далі автор пише: якщо всі ці обставини «не містять у собі нічого легковажного, смішного, непристойного, ганебного, насильницького, безбожного, гордовитого, брехливого чи неправильного», а навпаки — «все пристойно, розсудливо, схиляє до побожності, релігійності, святості», то можна визнати, що досліджуване явище походить не від злого духа, а від Бога.
Варто також додати, що рішення про обставини передбачуваного чуда зцілення виносять, звісно, не лікарі, а теологи та церковні достойники.
А повертаючись до п’ятирічного Лукаса — його зцілення мало бути згідне з канонічними критеріями, а також мати відповідні обставини. Як видно — це було не легко.
Переклад CREDO за: Ерик Лажевський, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
