Інтерв’ю

Святослав Шевчук: Україна — це земля християнства третього тисячоліття

10 Вересня 2021, 09:02 1158 КАІ

«Україна, як колись казав св. Йоан Павло ІІ, — це лабораторія. Наша країна сьогодні — не проблема, а відповідь на багато запитань, які ставить світ. І це земля автентичного християнства третього тисячоліття».

Ці слова сказав в інтерв’ю КАІ Глава УГКЦ, Верховний Архієпископ Києво-Галицький Святослав Шевчук, який бере участь у 52 Міжнародному Євхаристійному конгресі в Будапешті та в цьогорічній Зустрічі єпископів Східних Католицьких Церков Європи.

За повідомленням Департаменту інформації УГКЦ, на інавгураційній сесії цієї зустрічі промовляли Примас Угорщини кардинал Петер Ердьо, президент Ради єпископських конференцій Європи (CCEE) кардинал Анджело Баньяско, Апостольський нунцій в Угорщині Майкл Огаст Блум та інші.

Під час дискусії Блаженніший Святослав розповів про літургійне життя УГКЦ в часи COVID-19. Він провів паралель між служінням Євхаристії у важких умовах підпілля та «євхаристійним голодом», який відчувають вірні під час епідемії.

Українську Греко-Католицьку Церкву на зустрічі представляли Блаженніший Святослав, єпископ Вроцлавсько-Кошалінський Володимир Ющак, екзарх Харківський Василь Тучапець, єпископ Курії Верховного Архієпископа УГКЦ Степан Сус та канонік папської базиліки Санта Марія Маджоре єпископ Іриней Білик.

8 вересня 2021 р., на закінчення академічної частини зустрічі, Блаженніший Святослав виголосив доповідь «Практичні аспекти синодальності».

6 вересня Глава УГКЦ разом з учасниками Зустрічі східних католицьких єпископів Європи молитовно вшанував пам’ять жертв Голодомору в Україні біля пам’ятника, що встановлений у столиці Угорщини.

За нагоди перебування Блаженнішого в Угорщині та його участі в Євхаристійному конгресі кореспондент Католицької інформаційної агенції поставив йому кілька запитань.

— Скажіть, будь ласка, яке значення може і повинен мати Євхаристійний конгрес для Європи? Говорити про Євхаристію в Церкві, яка бореться з секуляризацією та наслідками пандемії, здається великим викликом.

— Історія і сенс цих конгресів у тому, щоб зосередити увагу християн на життєдайній реальній присутності Христа в Євхаристії, яка є джерелом і кульмінацією християнського життя. «Євхаристія будує Церкву, а Церква робить Євхаристію» — як казав Анрі де Любак. Без Євхаристії Церква не може існувати, бо Ісус стає присутнім у Євхаристійних дарах, як говорять про це слова євхаристійної молитви св. Йоана Золотоустого, св. Василія Великого. У Східних Церквах ми звершуємо Євхаристію, щоб самі як християни могли стати Його Тілом. Він стає живим, присутнім серед нас, щоб з’єднати з собою кожне людське бутя. Євхаристія — це par excellence saсramentem єдності Церкви.

Треба пам’ятати, що цей Євхаристійний конгрес відбувається у Європі в контексті наших буденних проблем. Він мав відбутися минулого року, але через пандемію його перенесли.

— Кажучи про буденні проблеми, Ви маєте на увазі ті, що пов’язані з наслідками пандемії?

— Я хотів би звернути увагу на три дуже важливі й важкі для переживання моменти, для долання яких ми можемо черпати сили саме з Євхаристії. Перше — це секуляризація. Насправді, бачимо, що в нинішній час люди стають дедалі менш чутливими до Євангелія Христового. Секуляризація вбиває цю чутливість. Тому той самий Христос, який колись відкрив очі та вуха глухонімого — а це, до речі, слова Євангелія, які ми читали в день відкриття Євхаристійного конгресу, — стає сьогодні посеред нас, щоби зцілити цю нашу втрачену чутливість. Щоб відкрити наші вуха на Його слова вічного життя. А також для того, щоб розв’язати язик сучасного християнина, який часто боїться говорити про Бога.

Ми, нинішні християни, з огляду на ідеологічні та політичні переконання, боїмося проголошувати Євангеліє через політкоректність! Іноді так боїмося, що можемо дискримінувати іншу людину, дискримінуємо самих себе і не свідчимо своїм життям. Це перший, фундаментальний виклик нинішньої Європи.

— Чи можемо ми сьогодні в цій Європі говорити про будування спільноти віруючих без поділів?

— Це і є другий виклик, пор який я хотів би сказати: як будувати на нашому континенті спільноту вірних, зокрема в контексті пандемії? Ми живемо в «постковидному» світі, й 52-й Міжнародний Євхаристійний конгрес — перший у цій новій реальності, в якій опинилося людство. Конгрес привів до Будапешта багато єпископів з усього світу. Також ми, єпископи Східних Церков, не бачилися більше двох років.

Тому сподіваємося, що цей конгрес допоможе нам відбудувати євхаристійну спільноту, а ми заново відкриємо Євхаристію як фундамент єдності Церкви. Гадаю, що в контексті індивідуалізму, і релігійного, і культурного, ми відкриваємо, що бути християнином  — означає бути частиною спільноти. Не можна говорити про християнство як про щось вкрай особисте або індивідуальне, автономне. Ми часто говоримо про крайній індивідуалізм сучасної культури. І саме Євхаристія і цей конгрес допомагають нам бути разом, відкриваючи загублене сопричастя, переживаючи радість від зустрічі з іншою людиною.

— А який третій виклик?

— На мою думку, це дуже делікатний виклик. На жаль, ми бачимо сьогодні, що навіть Європейський Союз розпадається на частини. Сьогодні постає так багато стін. З погляду України, я можу засвідчити, що наші східні кордони сьогодні є раною і боротьбою між різними баченнями майбутнього. Отже, звідки ми можемо черпати сили й натхнення — як вічне, так і дуже сучасне та постійно нове? Де знаходити відповіді на те, як далі бути разом, як віднаходити надію і позитивне бачення нашого майбутнього? Як будувати мирне співіснування з іншою людиною, яка може відрізнятися від мене?

— Із погляду України, сьогодні переважає почуття єдності й будування зв’язків, чи, швидше, забуття й нерозуміння?

— Ми в Україні іноді почуваємося забутими. Найбільші авторитети Святого Престолу також не раз описували війну в Україні як забуту. Наша країна — це територія різного типу зіткнень. Йдеться про протистояння двох цивілізацій: тієї, що походить із радянської культури, і сучасної західної. Але сьогодні Україна — це також арена суперечки між двома патріархами: Константинопольського і Московського. І в цьому контексті цікаво і провіденційно те, що і представники Московського патріархату, і патріарх Варфоломей прибули до Будапешта, щоб розмовляти з учасниками Євхаристійного конгресу. Все це породжує наступне питання: як жити християнським життям у такому роздробленому світі?

— Україна залишається з цими питаннями сам-на-сам?

— Дехто заплющує очі, щоб не бачити проблеми. Така часто реакція секуляризованої людини, свого роду європейського фарисейства: це не моя справа, не моя проблема. Якщо ти страждаєш, то я від тебе відокремлюся, щоб не страждати разом, щоб залишити тебе з цим болем, урятувати себе. Ось так: я не бачу проблеми. Але з іншого боку, хочу сказати, що Україна, як казав колись Йоан Павло ІІ, — це лабораторія. Наша країна сьогодні — не проблема, а відповідь на багато запитань, які ставить світ. Ми бачимо, що біль, який вона відчуває, — це часто біль відкритого нерва. Я би сказав, невралгія, яка виникає, коли торкаєшся чогось дуже глибокого. Чогось, що стосується усього світу: Східної Церкви, католицького світу; світу, який замислюється, яким чином сучасна глобалізована реальність може більше відкритися на різноманітність, на різні традиції. Як зіставити між собою універсальну християнську віру й певну особливість і національну чутливість, щоб не впасти в замкнутий націоналізм.

Тому питання, яке сьогодні постає, — це питання, як переживати сучасний християнський патріотизм. Це одне з основних запитань, які треба собі поставити. І я справді бачу, що Бог обдарував мене великим даром жити в Україні й переживати на власній шкурі всі ці проблеми, яких інші, можливо, навіть не усвідомлюють.

І мушу сказати, що місія Церкви в Україні дуже цікава! Захоплива! Тому що люди часто бачать, що ані політики, ані дипломати, ані соціологи, ані культурологи не в змозі дати задовільну відповідь на їхні екзистенційні питання. Коли я зустрічаю матір, яка мусить поховати тіло свого вбитого на Донбасі сина, вона дивиться на мене і запитує: «Чому? Чому це трапилося зі мною? Чи варто було? Чи варто жити, страждати, боротися? В ім’я чого? Чи ми залишилися самі, забуті, хіба Бог нас покинув?» На ці екзистенційні питання можемо знайти відповіді тільки в Божому Слові. Жоден політик не може сьогодні сказати, коли закінчиться війна в Україні.

— Багато хто навіть не визнає, що це війна. Вони називають її «внутрішнім конфліктом».

— Звісно, бо вони бояться, що потім доведеться відповісти на запитання: «Чому війна?» Дуже багато людей в Україні сьогодні переживають свою віру глибоко і по-справжньому. Україна — це земля справжнього християнства третього тисячоліття.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит січень-травень 2021
Зібрано Залишилося зібрати
132664грн
5749грн
Потрібно зібрати
138413грн
Залишилося
3дні
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: