Питання: Чи не є наші молитовні прохання своєрідним язичницьким навіюванням?
Відповідає Vatican News:
«Просіть, і дасться вам, — казав Ісус; — шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють. Чи ж є між вами хтось такий, що, коли син попросить у нього хліба, дасть йому камінь?» (Мт 7,7-9). Наші потреби і наші бажання — неосяжні настільки ж, наскільки малими є наші можливості. «І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите» (Мт 21,22), — стверджує Христос. Він не уточнює, як саме і коли Бог відповість; але Він обов’язково відповість.
Як же розцінювати ці слова? Насамперед як повчання у вірі. Молитва — це мірило нашої віри. Віра в ефективність молитви зовсім не означає, що ми претендуємо отримати бажане в обмін на слова та благочестиві жести. Це й справді було би язичництвом: Do ut des (лат. — даю, щоб ти дав) — коли ми даємо щось Богу, щоб Він дав нам те, що ми просимо, як за помахом чарівної палички. Або навіть шаманством, коли людина вступає у спілкування з надприродним задля тією ж мети. Йдеться про механічні стосунки, а не про звернення до Живого Бога.
З іншого боку, якщо ми не отримуємо щось в обмін на молитву, то який сенс у молитовних проханнях і намірах, із якими ми звершуємо Меси, виконуємо обряди, постимося? Молячись, християнин має бути готовим до мовчання Бога. Це мовчання допомагає нам зростати, змушує рухатися наші духовні сили. А іноді відкриває нам очі, показуючи нашу безвідповідальність, інертність, і пробуджує волю, підштовхуючи до того, щоб ми робили все, від нас залежне, для вирішення тієї чи тієї проблеми. Мовчання Бога виховує в нас смирення віри і вказує на наші власні межі, щоб ми зростали в довірі до Нього. Довіряти Богові не означає бути впевненим у тому, що Він виконає всі наші бажання. Довіряти Богові означає бути впевненим у тому, що Він зробить у тій чи іншій ситуації те, що необхідно, і зробить найкраще. Іноді наша воля противиться такій Його відповіді, й лише по роках ми розуміємо, що Його відповідь на наше прохання була єдино правильною. Його відповідь, а не наша передбачувана відповідь.
Але тоді постає запитання: навіщо взагалі формулювати прохання, чи недостатньо просто віддати все в Його руки, Його волі, й спокійно довіряти правильності Його рішення? З одного боку, можна сказати, що це так; але з іншого — ми можемо і маємо висловлювати Богові свої бажання, оскільки це також — вираження нашої довіри до Нього. Інакше Господь би не сказав: «І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите». Тут ключове слово — «з вірою».
Повторюємо, «з вірою» — не означає, що Він виконає всі наші бажання; віра означає впевненість, що Його воля перевершує наші бажання.
«Все, чого проситимете…»
«Все» — містить у собі будь-яке наше законне бажання за умови Його на те доброї волі. Тобто це — бажання, підпорядковане Його любові. Господь знає, що нам чи нашому ближньому корисно, а що — ні. Зростаючи у вірі, ми щораз більше робимо Його волю нашою волею. Якщо бажання відповідає волі Бога — це означає, що Він уже випередив це наше бажання. «Отче… хай не моя, а твоя буде воля!» (Лк 22,42) Ці слова мають стати частиною будь-кого нашого наміру, будь-якого прохання.
Одне з найбільш розповсюджених прохань у молитві — це зцілення тіла й душі. Святий Яків у своєму посланні каже: «Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші й моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молитва праведника має велику силу» (Як 5,16). Молитва — це не лише прохання, а й покаяння, що супроводжується участю в Таїнствах, вивільнює внутрішні сили людини, яка визнає свою залежність від Творця. «Ревна молитва праведника має велику силу». В грецькому оригіналі — це сила, яка спонукає, оживляє зсередини людські сили, що вивільнюються під впливом благодаті. І це стає початком зцілення людини. Будь-яке зцілення починається зсередини, з навернення серця. Як писав св. Макарій Єгипетський, «серце керує всіма тілесними органами, і якщо благодать заволодіває пасовищами серця, то вона володітиме й усіма членами та помислами». «Спаситель відродить наше тіло, — каже св. Бернард, — але за умови, що наше серце вже відроджене і подібне до Його Серця».