Віра в те, що св. Миколай приносить у грудні подарунки, — чудовий привілей дитинства. Але батьків іноді мучать сумніви: як довго підтримувати в дітях цю віру і що робити, коли виявиться, що подарунки вже тиждень лежать у тата в шафі?
Варто почати з того, чого не треба казати. Не добре розповідати, що св. Миколай «приходить тільки до чемних дітей» і використовувати його як опудало, за яке можна ухопитись як за останній порятунок у батьківській безпорадності. Насправді немає сенсу впроваджувати до внутрішнього світу дитини черговий персонаж, який викликає напруження й страх і який за кожну «провину» тебе відкидає та відмовляє в любові.
Особливо коли ми поєднуємо це із загадковим поняттям «ввічливість», яке означає, що треба задовольняти батьків. Зрештою, грудень — це час, коли люди дарують одне одному подарунки, щоб висловити любов і принести радість, а не для того, щоб нагородити за добру поведінку.
Як св. Миколай допомагає дитині почуватися любленою
Не варто також відбирати у дитини віру в св. Миколая, коли вся культура навколо підживлює її, починаючи з фільмів, книжок, різних заходів, які організовуються ще в дитячих садках. У пам’яті маленької людини залишаються переживання від написання листів до св. Миколая і висловлювання в них своїх великих бажань, а також моменти чималого зворушення, коли ці бажання сповнюються. Тоді дитина відчуває, як це прекрасно — бути обдарованим відповідно до своїх найпотаємніших потреб. Вона також почувається поміченою і важливою, бо Миколай прочитав її листа. Хіба ви не переживали це?
Я вважаю, що такий досвід викликає бажання й іншим робити несподіванки. Оскільки Миколай спеціально прибуває з якогось далекого місця (неважливо, чи це Небо, чи Північний полюс), то це підвищує цінність жесту дарування. Давати — важливо. Це прекрасно — потрудитися, щоб зробити комусь подарунок. Приймати — чудово. Ми почуваємося любленими й цінними, коли вміємо приймати подарунки. Обидві ці моменти відкривають серце і зміцнюють зв’язки між людьми.
Коли розповісти дитині правду про св. Миколая?
Десь між закінченням дитячого садочка і початком школи зазвичай настає момент, коли «викривають» Миколая. Діти іноді переживають розчарування та ображаються на батьків за те, що їм «брехали». Це почуття втрати пов’язане також із переживанням того, що ти вже не маленька дитина. Проте звільняється місце для нового: готовності долучитися до ланцюга добра, до чого запрошує Адвент і різдвяні свята.
Отже, коли відкрити дитині правду, що це не св. Миколай приносить омріяні подарунки? Найкраще тоді, коли дитина готова до цього, а зібраний нею доказовий матеріал говорить сам за себе. Можна також сказати, що в нашій культурі це прекрасна гра, в якій дарувальник хоче залишитися анонімним.
Якщо ми віримо у спілкування святих, то неправда, що св. Миколая не існує. Можна сказати, що постать св. Миколая з Міри овіяна таємницею і що про нього відомо лише те, що він віддав свій маєток потребуючим (цікава річ: на Другому Ватиканському Соборі ледь не відмовилися від культу святого через те, що про нього мало історичних даних; Павло VI привів до компромісу, скасувавши свято 6 грудня і залишивши тільки довільний спомин св. Миколая). Відомо, що культ цього святого швидко розвинувся і вже в Середньовіччі люди у переддень його свята дарували бідним дітям презенти.
Важливо, що постать св. Миколая уособлює радість від безкорисливого дарування іншій людині. Можна сказати дітям, що він потребує на землі помічників, які так само сильно, як він, хотітимуть приносити іншим радість. Це, зокрема, відкриє перед дітьми нові можливості — приготування хоча б маленьких сюрпризів для інших (наприклад, власноруч зроблені печиво чи малюнки).
Ми можемо залучити дітей до розваги створення сюрпризів; у допомогу нужденним, до якої долучаємося перед святами. Показати їм, що радість, пов’язана з подарунками, триває.
фінансово.
Щиро дякуємо!
