Американський католицький публіцист, політичний аналітик і громадський активіст Джордж Вайґель розмірковує про витоки російської агресії щодо України і про те, чому путінський режим залишатиметься незмінним, поки Росія не пройде крізь національний «іспит совісті» та моральну розплату за злочини комунізму.
1961 року режисер Стенлі Крамер зняв фільм «Нюрнберзький процес». З того часу техніка й технологія створення кіно були значно вдосконалені. Але важко уявити, що сучасний акторський склад міг би покращити надзвичайну акторську гру у цій захопливій судовій драмі, яка досліджує значення справедливості для Німеччини — і для світу — та зведення моральних рахунків зі злом Третього райху.
Нюрнберзький процес, який тривав кілька років, не був бездоганним. Серйозні юристи та державні службовці запитують, чи може «справедливість переможців» вважатися справжньою справедливістю, тоді як інші ставлять під сумнів правильність висування звинувачень у злочинах, які не були кваліфіковані законом на момент їх скоєння.
Радянський халтурник Андрій Вишинський, який був прокурором під час першого Нюрнберзького процесу, був не менш ніж гротескною фігурою. Він вперше привернув увагу міжнародної спільноти як прокурор під час сумнозвісного процесу сталінських «чисток», коли закликав суд до розправи над своїми колишніми товаришами-більшовиками такими словами: «Розстріляти цих скажених собак… Давайте покінчимо раз і назавжди з цим жалюгідним гібридом лисиць і свиней, цим смердючим трупом…»
Хай би якими були недоліки Нюрнберзького процесу, але об’єктивно винні чоловіки та жінки були притягнуті до відповідальності за невимовні злочини. Суди змусили німецький народ зіткнутися з тим, що скоїли державні службовці та юристи, твердячи, ніби діють на благо своєї країни. Сьогодні Німеччина з багатьох причин вважається зразком демократії. Одна з цих причин — моральна розплата Нюрнберзького процесу, яка стала неминучою.
У пострадянській Росії не відбулося ніякої подібної юридичної, політичної та моральної розплати. Тому муміфікований труп Леніна досі вшановують на Красній площі Москви. Тому незалежне опитування 2021 року показало, що 56% росіян вважають масового вбивцю Сталіна «великим лідером». І це одна з причин того, чому Володимир Путін, здається, довічний президент Росії, існує — і становить смертельну загрозу миру у Східній Європі, зокрема в Україні.
Путін проводить ретельно сплановану кампанію, щоби скасувати вирок історії часів Холодної війни й підпорядкувати собі нині незалежні колишні «республіки» Радянського союзу. Ця кампанія була б неможливою, якби російський народ, зіткнувшись із суворою правдою про радянське минуле — до чого змусив німецький народ Нюрнберзький процес — побудував правову державу. Замість цього сталося так, що колишній апаратник КДБ Путін та олігархічні кадри побудували беззаконну клептократію, яка вбиває своїх політичних опонентів, вторгається на території сусідів, проводить масові кампанії з дезінформації та дестабілізації по всьому світу, закриває неурядові організації, що займаються вшануванням пам’яті жертв комунізму, носить маску «захисника християнської цивілізації» — і все це величезною ціною для власного народу.
Нинішня агресія Володимира Путіна проти України також розгортає велику брехню про те, що українці є несправжньою нацією, — зловмисну брехню, частково засновану на твердженнях, нібито Росія — єдина законна спадкоємиця хрещення східних слов’ян. Насправді хрещення Русі відбулося 988 року, коли нинішня Москва була густим лісом, населеним дикими тваринами. Подальша історія східнослов’янського християнства була надзвичайно складною, але претензія росіян бути єдиними власниками та інтерпретаторами цієї історії — це богословський та історичний нонсенс. Так само і позиція Росії стосовно України щонайменше з кінця XVIII століття була позицією імперського агресора. У 1932-33 роках ця позиція перетворилася на геноцид, коли під час Голодомору Сталін та його посіпаки свідомо заморили голодом щонайменше чотири мільйони українців.
Російський путінський режим становить небезпеку для власного народу і всього світу. Ймовірно, він залишатиметься таким доти, доки не відбудеться велика моральна та історична розплата, як це було в Німеччині після Другої світової війни. Російська Православна Церква, що має величезні духовні ресурси, могла би відігравати важливу роль у національному іспиті совісті. Але вона цього не зробить, поки її патріарх Кирило вчить, що нинішній стан його країни є «проявом Божого милосердя», навіть якщо він проголошує, що «Росія — лідер вільного світу».
Джордж Орвелл, ваш вихід.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
