Черниця, монахиня чи богопосвячена діва? Звичайний священник чи відлюдник? Якщо хочете в цьому розібратися, прочитайте.
Консекрований, богопосвячений чи який? Прихильники латини скажуть «консекрований», українською ж це звучить як «богопосвячений». Хоча іноді так говорять про предмети, пожертвувані Богові, та значно частіше цей термін вживається стосовно людей, яких Бог «перемінив»; стосовно тих, хто відповів на Його покликання, щоб наслідувати у своєму ужитті Ісуса чистого, убогого й слухняного.
У кожного є місія, яку потрібно виконати
Невипадково перша консекрація — це хрещення. Саме в цьому таїнстві народжується зв’язок людини з Богом. З часом він дозріває і стає щораз більш особистісним. А принаймні, має для цього потенціал.
Коли постає запитання «Як і з ким жити?» або «Подружжя чи священство?» — виявляється, що можливостей є багато, а «Дух віє, як хоче». І навіть якщо в минулому про деякі з цих покликань казали, що це «стан досконалості», то сьогодні відомо, що немає «кращих і гірших». Кожен має свою місію. Вони різні. Незалежно від того, мирянин ти чи священнослужитель.
(До речі: духовенство — це дієцезіяльні священники або священники-ченці. Критерій приналежності до духовного стану — це прийняття Таїнства Священства, тому сестри-черниці й брати-ченці не належать до духовенства).
Євангельські ради і пов’язані з ними обітниці чистоти, бідності й послуху — це спосіб наслідувати у своєму житті Ісуса Христа. Для богопосвячених — це найважливіше в їхньому житті, навіть якщо оточення дивиться на них крізь призму корисності для суспільства. Апостольські справи, які вони роблять, — це результат приналежності до Бога.
Особливо зосереджені на апостольстві — товариства апостольського життя. Ці спільноти схожі на чернечі згромадження (наприклад, паллотини, шаритки), але, на відміну від інститутів богопосвяченого життя (чернечих і світських), саме місія — апостольство — для них важливіша від консекрації.
Форми богопосвяченого життя
Об’єднує різні форми життя, «посвяченого Богу», консекрація, тобто обіти: чистоти, а також — залежно від специфіки конкретної форми — послуху та бідності. Тому богопосвяченими особами є як ченці й черниці, так і члени світських інститутів (богопосвячені миряни) та ті, хто належить до стану богопосвячених дів і вдів.
Ченці й черниці — це члени чернечих орденів і згромаджень. Тих із ченців, хто водночас є священниками, зазвичай називають «отцями».
Натомість богопосвячених, які живуть «закрито», за огорожею споглядальних (контеплятивних) монастирів, називають «монахами/монахинями». Їхнє життя зосереджене на молитві та слуханні Божого Слова, індивідуальній аскезі й умертвленні.
Ченці та монахи залишають життя у світі, щоб присвятити його Богу, а члени світських інститутів поєднують два в одному: консекрацію та світський стан. Якщо суть чернечого чи монашого покликання — це бути «знаком» для світу, то покликання богопосвячених мирян — бути «закваскою», яка перемінює світ ізсередини.
Чи всі богопосвячені носять габіти?
Зазвичай члени монаших орденів і чернечих згромаджень носять габіти — одяг, характерний для конкретного ордену або згромадження. Черниці й монахині також надягають на голову покриття, що прикриває волосся, — вельон.
Богопосвячені миряни з цього погляду залишаються «невидимими». Вони не носять жодних зовнішніх ознак консекрації; живуть найчастіше поодинці, іноді в сім’ї або малими групами. Працюють у різних середовищах, більше впливаючи свідченням свого життя, ніж особливими справами.
Хоча черниці не звільнені від особистого свідчення, їхня праця зазвичай пов’язана зі специфічною місією згромадження, до якого вони належать; вони також долучаються до справ своєї чернечої спільноти.
У спільноті чи окремо?
Спільнота — дуже важливий елемент богопосвяченого життя. Черниці живуть разом у монастирі або чернечому домі, до якого їх скерували настоятелі. Вони разом моляться, навчаються і працюють, мають свій стиль життя, їх об’єднує певна духовність та участь у місії згромадження.
Для світських інститутів богопосвяченого життя спільнота теж важлива, навіть якщо окремі їх члени живуть нарізно. Це більше спільнота цілей, духовності й постійної формації, аніж спільного проживання. Важливо, що як черниці, так і богопосвячені миряни складають обіти на руки своїх вищих настоятелів.
Богопосвячені діви та вдови
Натомість богопосвячені діви, вдови та відлюдники — це представники індивідуальних форм богопосвяченого життя. Вони не об’єднані ні в які структури, а залишаються в духовному зв’язку з дієцезією та підпорядковуються безпосередньо дієцезіяльному єпископу (або призначеному ним делегату). Якщо вони утворюють формаційні групи, то виключно з практичних міркувань.
Богопосвячені діви через єпископа особливо пов’язані з місцевою Церквою, якій «служать із відданістю, залишаючись у світі». Це про них кажуть, що вони є «образом Небесної нареченої і майбутнього життя, в якому Церква переживатиме повноту любові до Христа-Нареченого». Богопосвяченою дівою може стати жінка, яка ніколи не була у шлюбі й не жила відкрито у стані, який суперечить чистоті. Своїм віком, розсудливістю і звичками вона зобов’язана гарантувати, що дотримається чистоти та обітниці Церкві та ближнім.
Консекрація дів відбувається за попереднім зверненням до єпископа і після кількарічного приготування. Під керівництвом єпископа діви беруть різноманітну участь в житті дієцезії.
До консекрації також допускаються вдови, які жили в подружжі, а після смерті чоловіка не жили публічно в стані, що суперечить чистоті. Вдови складають обітницю чистоти, щоб «більше любити Христа і краще служити ближнім». Відповідно до свого стану, вони мають віддаватися покуті, справам милосердя, апостольству та ревній молитві. Під час консекрації вдови отримують від єпископа Бревіарій (Літургію годин).
Богопосвячені вдова не підпорядковуються жодній структурі спільнотного життя. Для богопосвячених удів спільнотою, де вони реалізують свою місію, є дієцезіяльна Церква.
Натомість відлюдники й відлюдниці внутрішнім і зовнішнім відділенням від світу свідчать про його мінливість. Постом і покутою вони показують, що «не лише хлібом живе людина».
Поруч із давно відомими формами богопосвяченого життя виникають нові спільноти, в яких безшлюбні та подружжя живуть спільно згідно з євангельськими блаженствами, практикуючи їх кожен згідно зі своїм станом. «Святий Дух, надихаючи на нове, не суперечить собі. Нові форми богопосвяченого життя не замінили старих» (Vita Consecrata 12).
фінансово.
Щиро дякуємо!
