Інтерв’ю

Андрій Юраш: Папа — людина спонтанна, Україна готова його прийняти в будь-який час

11 Лютого 2022, 14:33 1139

Про значення українсько-ватиканських взаємин, про те, яку роль може зіграти візит Папи Франциска в Україну — розмова Андрія Юраша.

Новим послом України при Апостольському Престолі був призначений д-р Андрій Юраш, донедавна директор Департаменту у справах релігій та національностей і в останні майже півтора роки — керівник Відділу у справах релігій Секретаріату Кабміну. Пропонуємо уривки з розмови з ним, яку провів Тарас Антошевський, РІСУ.

— Пане Андрію, 2021 рік закінчився. Як ми всі його запам’ятаємо?

— 2021 рік показав, що є закони, підходи і принципи, які повинні бути продовжені, бо вони ґрунтовані на тверезому системному підході. По-перше, це абсолютне розуміння, що в Україні має бути підтверджено релігійний плюралізм. Тобто кожна релігійна спільнота має право на певний набір елементів та особливостей, які гарантують їй вільний розвиток. Друга дуже важлива частина — Українська держава вирівняла і підтвердила для себе стратегічну важливість взаємин із Апостольською столицею. Був певний період, коли відчувався вакуум — на те були як суб’єктивні, так і об’єктивні причини. Проте 2021 року відбулося кілька важливих візитів, комунікацій, налагоджено неформальні зв’язки, обмін інформацією. До прикладу — візит Прем’єра-міністра України Дениса Шмигаля в березні до Ватикану і потім, в часі відзначення 30-річчя української незалежності, візит Державного секретаря Ватикану кардинала П’єтро Пароліна в Україну. Ще рік тому навряд чи міг хтось уявляти, що такий характер може виникнути у взаєминах між державами. Про це свідчить навіть той факт, що восени керівники двох католицьких спільнот — Греко-Католицької та Римо-Католицької Церков — заявили і сказали для всієї громади, що вони і суспільство в 2022-му році можуть очікувати на візит Римського Понтифіка в Україну.

Я сподіваюся, що в 2022 році тенденції лише будуть поглиблюватися і ми зможемо говорити про те, що стосунки України і Святого Престолу перебувають на рівні стратегічному, рівні усвідомлення реалій і взаємодії на всіх щаблях і рівнях.

Україна — це держава, яка заявила, що вона є частиною західного цивілізованого європейського світу. Уявити цей процес без взаємодії з Апостольською Столицею, на мій погляд, неможливо. З іншого боку, Апостольський Престіл має свою глобальну місію, у тому числі в конкретному регіоні — Східній Європі. Я думаю, так само мало хто сумнівається, що реалізувати цю місію, не беручи до уваги реалій сучасної України, — неможливо. Тобто ми бачимо абсолютно об’єктивне зацікавлення цих двох сторін у взаємодії.

Попередній візит кардинала Пароліна був в 2016-му році — тобто 5 років тому. Це не був візит ввічливості, це був дуже серйозний жест — розуміння того, що Україна вже зробила і чого досягла. Візити такого масштабу не відбуваються на голому ґрунті – в цьому обов’язково є дуже серйозний базис. Зокрема, маю на увазі і візит у часі святкувань Дня Незалежності. Зараз вирішується питання щодо організації робочого візиту Секретаря з міжнародних відносин з державами — архієпископа Поля Річарда Ґаллаґера.

 

Кардинал Паролін під час візиту в Україну

 

— Які зараз є гарячі питання України з Ватиканом, на які треба в першу чергу звертати увагу?

— Слава Богу, що ми зараз перебуваємо на такому етапі відносин, коли можемо в робочому режимі практично обговорити все і прийти до певного рішення. Наведу приклад дуже доброї співпраці і порозуміння – допомога України при евакуації у вересні минулого року тих осіб з Афганістану, про яких турбувалася Апостольська Столиця. Як для мене, це була своєрідна інвестиція в побудову добрих стосунків з Апостольською Столицею, а з другого боку — перевірка того, наскільки Україна є серйозним і повноцінним партнером, який здатний виконувати і дотримуватися власних обіцянок.

— Це про зовнішню політику України. Натомість стосунки у внутрішній політиці — під питанням. Не раз чуємо нарікання римо-католицьких священників про повернення храмів; до кінця не вирішена проблема з костелом Миколая.

— Своїм запитанням ви розкрили сутнісно, що де-факто приніс 2021 рік: власне, початок процесу реалізації базових пріоритетів. По-перше, Україна задекларувала, що вона розуміє, що відбувається в католицькому середовищі, які є проблеми, а також те, що вона є надійним союзником для всіх католиків нашої держави. До прикладу, кілька разів на президентському рівні було заявлено про підтримку ідеї беатифікації митрополита Андрея Шептицького — першорядної особи не лише для Греко-Католицької Церкви, а ще й для всієї Католицької Церкви та української державності загалом.

З іншого боку, Україна розуміє, що перед Церквою стоять багато питань, зокрема і практичних. Наприклад, УГКЦ минулого року очолювала ВРЦіРО. Від УГКЦ пролунав інституалізований системний запит на те, щоб держава не забувала про релігійні організації, коли йдеться про оренду державного майна. В Міністерстві економіки у той час завершувалася підготовка спеціальної методики розрахунку оплати за приміщення, які є в державній власності і які є в оренді чи користуванні релігійних організацій. Було задіяно на всіх рівнях потужний механізм консультування, щоб допомогти і переконати урядовців зберегти нульовий рівень для РО — а їх виявилося майже 5 тисяч, що мають у користуванні державне майно.

Були десятиріччя, коли РКЦ зверталася з певними питаннями, зокрема, про повернення частини семінарського комплексу у Львові — біля резиденції Львівського архієпископа, який історично був у користуванні цієї Церкви. Так от, у результаті узгоджень із Міністерством економіки і тим державним підприємством, яке донедавна було власником цих приміщень, Церкві було передано майже півтори тисячі квадратних метрів цих приміщень у користування.

 

Молебень за повернення вірним київського храму св. Миколая

 

Стосовно Миколаївського костелу — саме цього року через системну роботу, прямі та опосередковані меседжі всіх очільників держави, від Президента і закінчуючи представниками виконавчої влади різного рівня, питання набуває чітких обрисів. Бо досить дивно, що десятиріччями це питання стояло, і порушувалося часто, а держава навіть не пробувала починати конкретної роботи. Була лише голослівна заява: так, ми готові передати. Але щоб передати, треба виконати цілий ряд умов — цього вимагало і законодавство, і об’єктивні реалії.

Зараз це все запущено. Це показує, що державна влада, також і виконавча, керівництво України — всі прекрасно розуміють, що треба не говорити, а діяти. Так само і на зовнішньополітичному відтинку: бо пусті розмови не дають очікуваного результату.

Ми розуміємо тепер, якою серйозною є загроза військового вторгнення до нашої Держави. Тому, якщо ми зсередини не створимо відчуття гармонії та захищеності для суспільства — на рівні кожної релігійної спільноти, — ми не зможемо підготуватися до ще більших, глобальних викликів, які стоять перед суспільством. Очевидно, що мова про східного агресора. І якщо ми виконаємо всі зобов’язання перед релігійними спільнотами, вони, своєю чергою, допоможуть суспільству й державі перейти на необхідний, якнайвищий рівень захисту національних інтересів. Без релігійної складової досягти цього рівня нереально.

— Ви говорили, що візит Папи може відбутися в 2022-му році. Наскільки це насправді реально?

— Україна готова прийняти Папу в будь-який час, навіть дуже оперативно. Звісно, це не мав би бути критично короткий проміжок часу, бо треба підготуватися. Папа є людиною харизматичного духу, він дуже щирий, імпульсивний, і абсолютно всі розуміють, що його безпосереднє бажання бути корисним саме в певний момент і в конкретних обставинах може бути формалізоване й реалізоване в межах відзначення якоїсь дати чи відповідно до обставин, які несподівано складаються, тобто дуже несподівано і непередбачувано.

Папа в своєму різдвяному зверненні «Urbi et orbi» згадав про Україну, так само і в кількох недільних молитвах величезну увагу присвятив Україні. Україна перебуває у фокусі уваги Святішого Отця.

 

 

— 2001 року візит Папи мав за мету покращити ставлення до України та дещо зміцнити її міжнародну позицію. Чи не матиме цей візит таку ж саму мету?

— Жодної паралелі між 2001 та 2022 роком провести не можна. Зараз не тільки немає ізоляції, навпаки — ми на вістрі уваги. Був величезний прорив, наприклад, Кримська платформа. 46 держав взяли участь, голосування по Криму в ООН показало очевидний факт: якщо до цього близько 26 держав підтримували позицію РФ, то зараз їхнє число скоротилося до 20. Тобто на міжнародній арені число відвертих опонентів в України зменшується. Якщо на початку війни з Росією Україна потребувала Заходу, то зараз Захід потребує України. Бо Україна мобілізує весь західний світ на боротьбу за демократичні цінності, і світ починає дедалі більше розуміти, завдяки Україні, вагу та значення цих принципів, які хоч для нього є базовими, але з об’єктивних рацій втратили свою гостроту і самодостатню цінність. Україна не дає можливості Заходу, умовно кажучи, заснути. Тому приїзд Папи — це жест і свідчення нашої приналежності до західного світу. Ми гарантуємо, навіть в умовах війни, такі ж можливості вільного розвитку всіх суб’єктів суспільного процесу, які гарантує західне суспільство, не маючи ні війни, ні таких серйозних економічних викликів.

— Західний світ уже втомився від українських проблем і навіть готовий йти на поступки Путіну через певні економічні обставини, бо Європа залежна від російського палива, як і ми. Візит Папи може стати кроком надії, підтримки для українського середовища, адже останнім часом ми часто розчаровуємося в західній підтримці.

— Отут ви, власне, й підтвердили те, що я казав: візит Папи — це вже буде акт і факт визнання досягнень України, підтримка в її досягненнях, визнання українського політикуму, української дипломатії.

Україна впродовж останніх років виконала майже всі побажання й рекомендації партнерів із НАТО та ЄС щодо наближення до так званих західних стандартів. Ми досягли такого рівня прогресу і розвитку за всіма параметрами, якого багато країн, коли вони вступали до НАТО чи ЄС, на той момент не мали. І ми вже реально, не бувши членами цих організацій, не маючи системної фінансованої підтримки та сприяння, перебуваємо на абсолютно не гіршому рівні.

Тому структурам, які вирішують наше членство в НАТО чи ЄС, стає дедалі тяжче пояснювати, чому не відбувається інтеграції України в ці структури.

Звісно, ми розуміємо, що головна перепона — це та військова імперіалістська машина, яка стоїть за нами, на наших кордонах. Їхні погрози, шантаж — те, що стримує відповідні процеси. Тому перед Заходом дедалі гостріше стоїть питання, що для нього важливіше: гарантоване отримання певних матеріальних благ, за що треба платити заплющенням очей на несправедливість, нехтування принципами, на яких самі ці суспільства побудовані, чи навпаки — підтримка України і певні жертви з їхнього боку. В цьому контексті візит Папи в Україну критично важливий: він має засвідчити, що в політиці виграє не той, хто робить пріоритетом миттєву вигоду, а той, для кого духовність, принципи, мораль набагато важливіші.

 

 

— Недавно ми отримали нового нунція. Яке Ваше враження після спілкування з ним?

— Україні дуже поталанило з Нунцієм — архієпископом Вісвальдасом Кульбокасом. Це людина талановита, освічена і що важливо — дуже високоморальна. Коли Україна доправила біженців з Кабула до Києва, він одразу опікувався ними. В той час Нунцій ще не говорив українською, але дуже того хотів. Пройшло пару місяців, і він свої виступу та проповіді виголошує українською. Це вражає!

Це людина та ієрарх, який походить із того цивілізаційного ареалу, в межах якого розвивалася й Україна. Тому нас і нашу Державу він розуміє, і в мене є величезне переконання, що, люблячи всіх, розуміючи систему цінностей та пріоритетів, на які Святіший Отець вказував йому як на дороговказ, коли він відбував в Україну, — він зможе якнайоб’єктивніше інформувати Апостольську Столицю про те, які процеси відбуваються в нас. І коли ми говоримо про візит Папи в Україну, то присутність і роль такого Нунція є тут надзвичайно важливим аргументом.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: