Проректор УКУ, правозахисник, дисидент Мирослав Маринович узяв участь у проєкті #ДіалогиНаВійні (#DialoguesOnWar) від Українського осередку міжнародного PEN-центру. У розмові з директором Гарвардського українського науково-дослідного інституту Сергієм Плохієм він розповів про ситуацію у Львові і в Україні в умовах війни.
Подаємо ключові тези Мирослава Мариновича, опубліковані на сайті УКУ:
– Львівський вокзал зараз виглядає як у фільмах про Другу світову, і це жахливо.
– Тарас Шевченко завжди приходить до українців у найважчі часи. У в’язниці Кобзар відкрив мені свою внутрішню глибину і силу набагато більше, ніж у звичайному житті.
– Коли добро б’ється зі злом, Шевченко з’являється відразу. Ми, українці, вважаємо його творчість своїм другим Євангелієм.
– Хоча нацистська ідеологія була засуджена і заборонена законом, комуністам вдалося уникнути покарання трибуналу. Тож ці зерна проросли в сучасній Росії.
– Путінський режим — реінкарнація Сталіна, який досі є великим героєм для Путіна та багатьох росіян.
– Після 1991 року шляхи України і Росії розійшлися. Коли Україна взяла курс на інтеграцію в Європу, Росія повернулася до тоталітарного минулого. Тому українці не хочуть повертатися, бо ми вже маємо свободу. Варто розуміти, що путінська імперська ідея неможлива без України, тож ми зараз б’ємося за свою незалежність.
– Режим Путіна стоїть на трьох стовпах: брехня, ненависть, жорстокість. Це шлях в один кінець.
– Українська ідентичність мозаїчна і наше головне завдання — знайти найкращий шлях до гармонізації всіх мозаїчних відмінностей (після перемоги у війні).
– Розбіжності між українцями, які розмовляють українською та російською мовами, ніколи б не призвели до війни, якби не Росія. Це агресор трансформував їх на два табори.
– Кожна нація має можливість трансформуватися. І російська нація також має цю здатність, але найперше, їм потрібна моральна розплата після падіння режиму Путіна.
Дивіться повне інтерв’ю у записі:
фінансово.
Щиро дякуємо!
