«Моє тіло», «моє майбутнє», «мій вибір»… Саме до цих гасел часто зводиться аргументація прихильників абортів.
Проте реалістичний аналіз цих гасел виявляє їхню справжню порожнечу. Вони жодним чином не виправдовують аборти. Радше, вони демонструють невігластво і відчай тих, хто вважає, що їхні гасла мають ціну.
«Моє тіло»: Юлій Цезар Аранці, анатом XVI століття, був першим, хто виявив, що кровоносна система зачатої дитини не пов’язана з кровоносною системою вагітної жінки. Ті, хто кажуть, що плід — частина жіночого тіла, відстають від часу на шість століть. У 1620 році Паоло Заккіа з Італії та Томас Фінус із Бельгії, працюючи незалежно один від одного, відкинули аристотелівську теорію відкладеного у часі одушевлення і знайшли наукові докази того, що життя плоду починається з моменту зачаття — або, принаймні, дуже швидко після нього. У 1644 році Папа Інокентій Х присвоїв Заккіа титул Генерального Прототерапевта Всієї Римської Церковної держави. Наука послідовно, переконливо і різними способами доводила, що ненароджена дитина не є частиною тіла вагітної жінки, а просто перебуває в її утробі, поки не буде готова до народження.
«Перебуває» — ключове слово. Хвора людина може деякий час перебувати у лікарні, поки не стане достатньо здоровою, щоб повернутися до зовнішнього світу. Хоча життя пацієнта залежить від медичного догляду, що його він отримує від персоналу лікарні, сам він у цей період не є частиною лікарні. Він залишається тією ж самою людиною, як під час перебування у лікарні, так і після нього. Крім того, жіночий організм не може забезпечити свою яйцеклітину сперматозоїдом для запліднення, що ініціює життя нової людини. Ненароджена дитина, до того ж, може бути чоловічої статі, що ще більше відрізняє її від матері. Якби плід справді був «частиною» тіла вагітної жінки, він залишався би ним і після народження, але ж ніхто не буде твердити, що тридцятирічна людина досі є частиною тіла своєї матері.
«Моє майбутнє»: ніхто не може передбачити свого майбутнього. Але добре відомо, що багато жінок, які зробили аборт, відчувають на собі різноманітні несприятливі наслідки, як фізичні, так і психологічні. Насильницьке і довільне переривання вагітності, яким є аборт, суперечить природі і не може вважатися медичною процедурою, яка гарантуватиме майбутнє жінки. Аборт накладає свій відбиток і створює фізіологічні проблеми, що можуть впливати на наступну вагітність. Навіть лікарі, що схвалюють аборти, не радять робити їх жінкам, які ще не мають дітей. Аборт може поставити під загрозу життя дітей у наступних поколіннях.
Відстоювати власне майбутнє ціною майбутнього ненародженої дитини — це не повага до майбутнього загалом; лише до майбутнього однієї особи, чий аборт часто супроводжується жалем. Життя і реальність ненародженої дитини — це те, що добре відоме і беззаперечне. Майбутнє жінки, натомість, невідоме. Надавати більшої ваги невідомому майбутньому перед відомою реальністю, по суті, нереалістично. З філософського боку це означає надавати перевагу абстрактному перед конкретним. Ми просуваємося до кращого майбутнього, піклуючись про життя, яке існує у сьогоденні. Сьогодення — це пролог, а не майбутнє.
«Мій вибір»: ми живемо у культурі, яка проповідує: «Не вживайте наркотики», «Не керуйте автомобілем у нетверезому стані», «Пристібайтеся ременями безпеки», «Не ставтеся до інших, як до сексуальних об’єктів», «Не засуджуйте», «Не дискутуйте про політику або релігію» тощо. Наш світ переповнений різноманітними «не можна». Мало би бути зрозуміло, що простий вибір — це не те, що варто постійно і повсюдно рекомендувати. Вибору на користь аборту передує багато негативних рішень: ненароджений плід не є людиною, Десять заповідей більше не актуальні, аборти переважно нешкідливі, стара мораль не стосується постмодерного світу, аборт не має негативного впливу на шлюб чи сім’ю тощо. Ці негативні вибори (або заперечення) створюють нігілістичну платформу для рішення на користь аборту. Тому це рішення часто ухвалюється в умовах морального вакууму. Ба навіть більше, тиск, який суспільство чинить на жінку, схиляючи до аборту, ставить під сумнів те, наскільки сама жінка вільна у своєму виборі. Не кожен вибір — добрий. Об’єкт цього вибору, хоч він і є критичним, часто випускають із загальної картини. Аборт може бути не стільки вибором, скільки пострілом у темряві. Часто у вільний час ми шкодуємо про те, що зробили у минулому з примусу.
Отже, гучний галас, який привертає увагу до «мого тіла», «мого майбутнього» і «мого вибору», за словами Шекспіра, «мов та казка, що каже безумень, — гучна, ярлива і непотрібна ні до чого». Він викриває невігластво та відчай проабортних активістів, але сам по собі нічого не вартий.
Переклад CREDO за: Д-р Дональд ДеМарко, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
