Жанна д’Арк — одна з найпопулярніших у світській культурі святих Католицької Церкви. Про неї знімали фільми, писали книжки та поетичні твори і створювали її портрети.
Образ неосвіченої юної сільської дівчини, яка отримала божественне одкровення і повела за собою армію, драматичним фіналом життя зворушував серця не лише віруючих, а й людей, далеких від Церкви, а подекуди й вороже до неї налаштованих. Саме тому можна зустріти часом полярно протилежні погляди як на її особистість, так і на роль Церкви у її житті.
Сьогодні, коли на нашій землі точиться війна, свята Жанна — одна з тих, до кого ми повинні звертатися з молитвою не про «мир за будь-яку ціну», а про справедливу перемогу і правосуддя для наших ворогів. Саме за це вона боролася протягом свого недовгого життя, наполягаючи на своєму навіть перед лицем болісної смерті.
Чи була Жанна д’Арк неписьменною?
Збереглися свідчення самої Жанни під час процесу в Пуатьє у 1429 році — для комісії зі священників і теологів, скликаної за наказом короля Карла VII. Комісія мала довести богословську непомильність свідчень дівчини та її особисту моральну чистоту (до слова, члени комісії визнали її «дівчиною бездоганного життя, доброю християнкою, наділеною чеснотами скромності, чесності та простоти»). Під час цього процесу Жанна сказала, що «не знає ні А, ні Б», тобто не володіє грамотою, — що було не дивно для сільської дівчини XV століття.
Втім, до наших часів дійшли рукописні документи — листи, звернені як до англійських і французьких вельмож, так і до мешканців міст, залучених до бойових дій, — підписані Жанною д’Арк. Самі листи написані різними особами, оскільки, як це було заведено в ті часи, їх диктували писарям; однак підпис під ними стоїть той самий: ім’я «Жанна», виведене невпевненими і кострубатими літерами людини, не звиклої тримати в руках перо.
Була теорія, нібито хтось водив рукою Жанни при підписі, однак це спростувала графологічна експертиза. Згідно з припущеннями низки дослідників-біографів, Жанна вивчила грамоту під час тримісячного перемир’я у війні, від серпня до листопада 1429 року. На це може вказувати й та деталь, що під час інквізиційного процесу над нею Жанна просила дати їй для ознайомлення матеріали слідства. Оскільки під час цього процесу в неї не було адвоката чи будь-якого іншого представника в суді, можна припустити, що вона сподівалася прочитати документи самотужки.
Чи «Церква спалила Жанну д’Арк за єресь»?
Втім, відсутність у Жанни формальної освіти ще не робить її наївною та нерозумною, або й психічно неврівноваженою дівчиною, як це подекуди зображують з огляду на її містичні об’явлення. Під час судового процесу вона майстерно оминала пастки, розставлені для неї суддями, відповідаючи на їхні запитання так, що її неможливо було звинуватити у єретичних поглядах. Наприклад, коли її запитали, чи Бог ненавидить англійців (що протирічило би вченню Церкви про те, що Господь любить усіх людей і прагне спасіння кожного), Жанна відповіла: «Мені нічого не відомо про любов або ненависть Господа до них і про те, як Він учинить із їхніми душами. Однак я переконана, що всі вони будуть вигнані з Франції, крім тих, що знайдуть тут свою смерть». Це збігається зі свідченнями католицького письменника Луї де Воля, що описував, як вона їхала верхи на білому коні, розмахуючи прапором із зображеннями Ісуса та Марії, і кричала англійцям: «Ідіть додому, до своїх сімей, і Господь благословить вас!» Пізніше ті, хто був присутній на суді, підтверджували, що їй вдавалося давати правильні відповіді на ті богословські питання, у тонкощах яких вона очевидно не могла розумітися. Коли Жанну запитали, чи перебуває вона у Божій благодаті, вона сказала: «Якщо ні, то нехай Бог візьме мене під свою благодать, а якщо так — нехай Він і надалі тримає мене в ній», уникнувши звинувачень як у надмірному, так і в недостатньому сподіванні на Божу благодать. Очевидно, що крім чистої та богонатхненної віри, Жанна мала також чудову пам’ять, що не дозволяло суддям упіймати її на протиріччях: у протоколах її допитів не раз можна зустріти її слова «На це запитання я вже відповідала». Варто зауважити також, що навіть тоді, коли їй погрожували тортурами, відмовляли у Таїнствах та залякували, Жанна твердо стояла на своєму: її воля — воля Господня, і все, що вона робила, було зроблене за Його словом, переданим через святих. Тому судді, зрозумівши, що впіймати її на слові буде вкрай важко, зосередилися на тому, щоб довести її одержимість нечистим (виражену у прагненні носити чоловічий одяг) і в тому, що її об’явлення мали не божественне, а диявольське походження.
Важливо знати, що хоча формальною причиною для страти Жанни д’Арк була єресь, ідолопоклонство, зв’язок зі злими духами тощо, та немає підстав стверджувати, ніби її судді насправді так вважали. То був типовий сфабрикований політичний процес, де доля підсудної була заздалегідь визначеною: залишалося тільки «підтягнути» під вирок формальні звинувачення. Щоб убезпечитися від втручання «згори» (яке, очевидно, порушило би їхні плани), інквізитори відмовили Жанні в її проханні звернутися до Папи та учасників Базельського собору, що саме розпочався 1431 року, наполягаючи, що «Папа далеко, натомість кожен єпископ є повноправним суддею у своїй дієцезії». Через це вона опинилася сам на сам із упередженими суддями, що могли безкарно чинити будь-яке беззаконня.
Англійський уряд, який фінансував судові витрати (а вони були досить солідними), не приховував ні своєї прямої причетності, ні зацікавленості у процесі; головував на суді проанглійський єпископ П’єр Кошон, довірена особа герцога Бургундського Філіпа ІІІ, який і видав Жанну англійцям. Саме через таку очевидну заангажованість суду Жанна просила, щоб у процесі над нею «брали участь як богослови, що тримають сторону короля французького, так і ті, що тримають сторону короля англійського», однак це її прохання — як і безліч інших — проігнорували.
Коли реабілітували Жанну д’Арк?
Іноді можна почути, нібито Церква майже 500 років вважала Жанну відьмою та єретичкою, визнавши свої помилки лише у ХХ столітті. Судовий процес над нею — неодмінна складова будь-якого художнього твору про Орлеанську діву. Набагато меншою популярністю користується інший процес, що відбувся незадовго після її страти: реабілітаційний процес, який зіграв ключову роль у її подальшому вшануванні як святої. Ініціатором його став король Карл VII, який 1452 року — майже через 20 років після страти Жанни — наказав зібрати всі документи, що стосувалися її засудження і провести розслідування щодо його законності.
Вивчивши документи і допитавши свідків, слідство одностайно визнало, що суд над Жанною був проведений із численними грубими порушеннями права. З огляду на це 1455 року папа Калікст ІІ звелів провести реабілітаційний процес та призначив для участі в ньому трьох своїх персональних представників. Судові засідання відбулися у трьох французьких містах: Руані, Орлеані та Парижі; крім того, були проведені розслідування у рідному селі Жанни, Домремі. Судді та папські легати допитали близько 115 свідків, серед яких були її родичі, соратники та звичайні містяни. Першою на суді виступила матір Жанни, Ізабелла Роме, яка благала суд очистити від неправедних звинувачень добре ім’я її доньки. Зрештою, 1456 року, після вивчення свідчень та документів, вирок інквізиційного суду над Жанною був оголошений «юридично нікчемним» за кожним із пунктів звинувачення, а один примірник вироку символічно розірвали перед очима городян.
Гійом Коль, один із писарів інквізиційного процесу над Жанною, зауважує, що тих, хто брав участь у судилищі, «спіткала лиха смерть»: двоє зникли безвісти, один потонув у болоті, а єпископ Кошон, який головував на судді, за свідченнями Коля, помер наглою смертю без останніх Таїнств, коли його голив цирюльник. Племінники Кошона, яких запросили взяти участь у реабілітаційному процесі, зреклися його, сказавши, що на той час були ще малими і не мають жодного стосунку до його злочинів, а папа Калікст ІІІ після виправдання Жанни посмертно відлучив єпископа Кошона від Церкви.
1909 року папа Пій Х беатифікував Жанну д’Арк, а папа Бенедикт XV у 1920 році проголосив її святою. Але на той час з Орлеанської діви вже давно було знято всі несправедливі звинувачення, як цього і просила її мати.
фінансово.
Щиро дякуємо!
