Для християнина, якщо чесно, середньої дороги немає. Кожний з нас стоїть перед вибором: чи це реліквія, німий свідок воскресіння Ісуса Христа і свідчення Страстей, — чи фальшивка, виготовлена середньовічним генієм. Згідно з традицією, в це полотно було загорнуте тіло Господа Ісуса після того, як його зняли з хреста і перенесли до скельної гробниці, пожертвуваної Йосифом Ариматейським.
То він, багатий член Синедріону та потаємний прихильник Ісусового вчення, купив полотно, щоб загорнути в нього тіло Спасителя, відповідно до юдейських звичаїв похорону. Про це нам розповідає св. Марко Євангеліст: «А Йосиф, купивши полотно, зняв Його, обгорнув полотном і поклав Його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу» (Мт 15,46).
Справжніми свідками Страстей і Воскресіння визнаються ще Хустка з Ов’єдо і Туніка з Аржантея. Однак туринська реліквія безсумнівно відіграє провідну і найважливішу роль.
Головні факти і бурхлива історія полотна
Варто почати зі згадки про факти — але тільки про найважливіші, щоб читач цього тексту отримав чіткий концентрований образ і не мусив заглиблюватися у пребагату літературу. Славетна тканина, яку за місцем зберігання звуть Туринською плащаницею, має численні плями кольору крові та сліди пошкоджень, викликаних вогнем, водою і плином часу.
Попри те, що Плащаницю досліджували всіма можливими способами та з використанням найсучасніших дослідно-вимірювальних засобів, вона надалі залишається нез’ясованою таємницею. Своєрідний «дискомфорт» з’являється вже на вступі. Задокументована історія Плащаниці розпочинається з 1537 року.
Все, що відбувалося з цим полотном протягом попередніх 15 століть, — неточне. Найбільше прихильників на сьогодні має гіпотеза, що Плащаницю отримав король Едесси Абгар V. Цей історичний властитель жив за часів Ісуса, а його панування охоплює 13-50 роки нашої ери. Саме посланець Абгара до Ісуса нібито повернувся до Озринту (Озроена/Осроене, тодішня назва держави зі столицею в Едессі) з полотном, на якому залишився відбиток тіла Христового.
Однак ця легенда має досить пізнє походження, з VI століття. Відтоді в Едессі підтверджується присутність обговорюваного тут предмета. Далі мова про його перенесення до Константинополя внаслідок воєнної завірюхи 944 року. Плащаниця опинилась у славетному соборі Премудрості Божої (Айя-Софія). Після того як хрестоносці здобули Константинополь 1204 року під час IV Хрестового походу, полотно зникло за неясних обставин.
Пожежник, який виніс Плащаницю
Як Фенікс із попелу
Немов казковий Фенікс із попелу, полотно виринуло 1357 року в Шампані. Саме відтоді його історія вже строго задокументована. Тоді Плащаниця була власністю Жанни де Вержі, вдови лицаря Готфріда де Шарні. Вже тоді полотно оточували місцевим культом. 1370 року єпископ Труа, Анрі де Пуатьє, навіть заборонив це поклоніння, вважаючи Плащаницю фальшивкою.
Спадкоємиця згаданої вдови, Маргарита де Шарні, вивезла Плащаницю 1418 року до Монфора, а потім до Льєжа і Женеви. 1457 року реліквія стала власністю герцогів Савойських. Тоді її перенесли до колегіати в Шамбері, де 1532 року вибухнула сильна пожежа. Плащаницю врятували в останню мить, але вона зазнала пошкоджень. Її підлатали двома роками пізніше сестри-клариски, вшиваючи кільканадцять латок.
Зрештою, 1578 року полотно перевезли до Турина, тодішньої столиці герцогства Савойського. Останній король, Умберто ІІ Савойський, записав Плащаницю в заповіті як дар Апостольському Престолу. По його смерті 1983 року полотно стало власністю Ватикану. Так у сильному скороченні виглядає історія найважливішої реліквії християнства.
Перейдімо тепер до обговорення найважливіших аргументів «за» і «проти» Плащаниці.
Інтерпретації та спекуляції
Аргументи проти автентичності Плащаниці: її підробили «невідомі» (найчастіше говориться про Тирос і дати 1260-1291). Для створення зображення міг послужити дорослий чоловік, якого, можливо, для цієї мети розіп’яли. Коронний аргумент прихильників «гіпотези підробки» — брак задокументованої історії до 1350 року. Не так давно (2011) вийшла друком праця італійського консерватора мистецтва Лучано Бузо. Він висунув гіпотезу про авторство видатного художника, Джотто ді Бондоне. Фальшивка мала би постати 1315 року.
Аргументи на користь істинності Плащаниці: навіть за використання якнайбільш сучасних технологій немає можливості виконати такий відбиток. А що вже казати про набагато простіші середньовічні техніки! Взяті з поверхні Плащаниці мікроорганізми та рослинний пилок підтверджують гіпотетичну трасу протягом цих двох тисячоліть. Гадана середньовічна фальшивка не змогла би все це підробити, фалсифікаторам таке навіть на думку би не спало. Так, Плащаниця справді є полотном із зображенням у кілька мікрон завтовшки. Донині людство не володіє технікою, здатною досягти такого ефекту.
Чиї рації переважать?
У багаторічних дослідженнях переплелися недовіра і «скельце мудреця» з упованням і ввіренням, ірраціональна затятість і скептицизм — з інтуїцією пізнання та відкритістю на прийняття таємниці. Попри щораз краще дослідницькі знаряддя (тривимірна реконструкція НАСА, точне дослідження пилку середземноморських рослин, що століттями осідали на Плащаниці, вуглецевий метод С-14, найсучасніші гематологічні аналізи, товарознавство і ткацтво, мінералогія, хімія тощо) — одні других не переконали.
Спеціалізовані дослідження з використанням найкращих знарядь і методологій показують, однак, що докази «за» Плащаницю щораз більше переважають над раціями противників. Попри це, надалі постійно бракує наукових даних, які б підтвердили автентичність полотна — або ж точно довели, що воно фальшивка.
Як же сильно знаменним залишається те, що коли дослідження радіовуглецевим методом С-14 (який безліч людей вважають остаточним) показали вік Плащаниці як середньовічної підробки, то цей факт опинився на перших шпальтах провідних газет усього світу! А коли пізніше виявлено кардинальні помилки та недостовірність тих вимірів, то спростування світова преса проігнорувала…
Нині регулярно відбуваються наукові конгреси на тему Плащаниці. Є серйозні міжнародні та професійні бібліографії, різномовні портали в інтернеті, присвячені цьому питанню.
Там, де наука не досягла
Розголос навколо Плащаниці й зацікавленість цією темою як у християн, так і в атеїстів можна тлумачити людською цікавістю і проникливістю, бажанням пізнати закони природи і таємниці космосу. Хай би як на це поглянути — прагнення проникати у незвідане і долати незнання це мотор цивілізацій.
Погляньмо, однак, на це ще з іншого боку: невідоме, якого ми тут торкаємося, є немовби «з іншого світу». Нездоланну донині таємницю Плащаниці пояснюють слова євангелістів про те, що сталося «на третій день» у гробі Йосифа Ариматейського. Ці слова ніби прості і ясно описують Воскресіння, однак які ж вони складні для сприйняття! Можна або повірити євангелістам безсумнівно — або прийняти їхнє донесення з певною дозою обережності. Вибір належить кожному з нас, ми ж бо в будь-якому разі залишаємося людьми вільними.
Віра, тобто час на бритву Оккама
Правдивість або фальшивість Плащаниці нічим не порушує особу і вчення Ісуса Христа. Магістерій Церкви не дає чіткого вчення про Туринську плащаницю, залишаючи це на розсуд вірних. Таку позицію треба визнати найкращою і найчеснішою з можливих.
Вже в апокрифі, який наводить гадане листування Ісуса з королем Абгаром, ми знаходимо слова: «Блаженний ти, що увірував у Мене, хоч сам Мене й не бачив». Вони є очевидним посиланням на Євангеліє від св. Матея, де Наставник повчає Тому Невірного.
Якою, однак, має бути позиція християнина, який живе тут і тепер, у третьому десятилітті ХХІ століття? Шукання відповіді на це запитання і становить головну і найважливішу мету мого тексту. Для мене вельми переконливими є слова св. Йоана Павла ІІ, виголошені під час виставлення Плащаниці в туринській катедрі 1998 року. Він заохочував учених «вивчати Плащаницю без упереджень, які би провадили до фальшивих результатів». Всі останні папи, відвідуючи Плащаницю, ставилися до неї з великою повагою і фактично визнавали її реліквією.
Ми стоїмо перед нездоланною таємницею archeiropoietos — образу, «не людською рукою» створеного. Всі людські дослідницькі методики відбиваються, мов гороз від стіни, від чогось, що є «понад» чи «поза». Ці дослідження і використані знаряддя просто стають некомпетентними у зустрічі з чимсь, що виникло не згідно з парадигмою природничо-фізичних явищ. Хіба ж не простіше й чесніше прийняти існування іншого порядку, невидимого для людських очей, бо порядку Божого і надприродного, аніж вивчати без кінця те, що до кінця вивчити неможливо?
Свідок воскресіння
Вслуховуючись у голоси численних дослідників та вчених, що висловлювалися у справі Плащаниці, можна прийняти, що образ на полотні постав у мить Воскресіння. Процес закріплення відбитку на тканині міг тривати секунди, а може, навіть частку секунди. Як же вдало під час пам’ятної туринської проповіді 1998 року св. Йоан Павло ІІ назвав Плащаницю «свідком воскресіння»!
Для християнина, чесно кажучи, середніх доріг немає. З одного боку євангельське «так — так», з другого «ні — ні». Кожний з нас стоїть перед вибором: чи це реліквія, німий свідок воскресіння Христового та свідчення Його Страстей, — чи фальшивка, створена середньовічним генієм.
Я одразу вибрав першу дорогу, а вивчивши численні книжки, присвячені цьому питанню, лише утвердився у виборі. Однак моє прийняття випливає з позиції віри, яка містить у собі довіру та уповання, а не з накопичених наукових знань. Якщо чиясь віра мала би залежати тільки від Плащаниці, це означало би, найправдоподібніше, що то слабка віра.
Трохи немовби на полях залишається питання, що ця реліквія насправді потрібна людям, які насправді вірять, для збереження їхньої віри. Безсумнівно, Плащаниця може віру зміцнити; але і без неї віра існує. Бо ж «блаженні, які увірувала, хоч не бачили».
Таємничий Чоловік
І ще одна недавня ситуація, на полях. Група іспанських митців під керівництвом Альваро Бланко відтворила з гіперреалістичною точністю тіло Ісуса Христа у стані посмертного застигання (rigor mortis). Виконана ними статуя важить 75 кг, її виготовили з латексу й силікону. Творці готувалися до втілення свого задуму протягом 15 років, уважно слідкуючи за дослідженнями Туринської плащаниці — найважливішим взірцем для своєї праці.
«The Mystery Man» (так офіційно зветься скульптура) викликає суперечливі відгуки, але нікого не залишає байдужим. Для одних це мистецький перформенс, для інших — глибоке духовне пережиття, можливість «узріти таємницю». Скульптуру виставили в катедрі Саламанки, незабаром вона вирушить у паломництво світом.
Переклад CREDO за: Герберт Олешко, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
