Колискова на «темне Різдво». Любов це безсмертя

Художник-плакатист Нікіта Тітов, харків’янин, поділився на своєму ФБ-акаунті піснею, яку написали «за його малюнками».

Авторка пісні — Віка Zabavka, яка бажає слухачам: «Люди, нехай буде своя власна колиска у кожного з вас. Місце сили і спокою, місце неквапливих думок, початкова точка, з якої видно увесь світ, як на долоні».

Пісня була написана і викладена в мережу давно як на наші останні події: на початку лютого. «Особлива колискова, — відзначає Zabavka. — (…) Бачу в тих подіях, які відбувались протягом написання й подальшого перетворення цієї пісні, не що інше, як божественний задум».

Нікіта Тітов, викладаючи цей запис на своїй сторінці тепер, під Різдво і в часи блекаутів, обстрілів, нищень, — зазначив: «Вірю в Україну!»

Свій запис художник присвятив друзям, завдяки яким постала «Колискова». 

«Колись Yura Bin подивився на мій малюнок і сказав: друже, цей малюнок треба оживити для колискової, ось тільки хто заспіває не знаю. Якось я почув колискові Vika Zabavka, вони настільки вразили, що я одразу вирішив: це точно має бути саме вона. Віка не просто погодилася, а запропонувала написати колискову саме для цього малюнка. Почав думати, хто краще його анімує, — і написав до Бориса  Борис Денисевич. Він не просто це зробив, а надихнув і створив цілу історію.

Хочу трохи розповісти про нього. Борис — це людина, яка дуже вплинула на все моє життя і він заклав перший камінь, напевно навіть фундамент, у те, ким я є зараз. На початку дев’яностих ми разом навчалися на харківському худграфі, тільки я був першокурсником, а Борис вже закінчував. У той час я був, хоч як це дивно для багатьох, досить агресивним ‘ватником’, а Боря був першим у моєму житті, хто розмовляв виключно українською. Він неймовірна людина. Його розум, почуття гумору, його неймовірні роботи і все, за що він брався, викликали таке захоплення, що моя агресія згасала.

Я не буду розповідати про той біль і прагнення створити навколо себе Україну, які він випромінював. Він уперто йшов до своєї мети. Його сини, попри російськомовне оточення, змалечку розмовляли українською; його родина завжди була колом добра й любові, і навколо них завжди збиралися неймовірні люди. Його молодший син запропонував моєму, коли Луці було сім, перейти українську мову. Лука дотримався обіцяного і тим самим привів до української мене.

З лютого Борис та його молодший син захищають Україну зі зброєю в руках. Вірю, що якщо є зв’язок, то він усередині нас і більший за розмови. Молюсь за них і вірю! Вірю в Україну, як завжди вірив та вірить Борис! Переможемо!»