У XVI столітті двоє знаменитих духовних лідерів, Мартін Лютер і святий Томас Мор, стояли по різні боки релігійних дебатів свого часу. За іронією долі, спиралися вони на один і той самий принцип: звернення до совісті.
Лютер помер поза Католицькою Церквою, бо твердив, що його совість змусила його виступити проти Церкви. Мор загинув мученицькою смертю, бо наполягав, що совість не дозволяє йому виступити проти Церкви.
Сьогодні серед католиків та людей загалом дедалі частіше лунає заклик до совісті, особливо щодо суспільно спірних питань. Проте, як це було і за часів Лютера, висновки, зроблені відповідно до індивідуальної свідомості, часто суперечливі. Як же так вийшло, що довіра до власної совісті здається одночасно важливою і небезпечно ненадійною?
Розгляньмо таку аналогію. Я маю зріст понад 190 см. Більшість людей вважають мене високим, але у моєму власному сприйнятті я — середнього зросту. Фактично, щоразу, коли я зустрічаю людей мого зросту, я сприймаю їх як вищих за себе. Розумієте, протягом більшої частини мого життя мій погляд був спрямований униз, коли я дивився в обличчя рідних і друзів. Отже, те, що здається мені «рівним» або «нормальним», насправді трохи скошене донизу.
Таким чином, моє сприйняття висоти є не об’єктивно точним, а радше суб’єктивним відносно мого досвіду. Якби я провів своє життя серед здебільшого вищих або нижчих за мене людей, я б, мабуть, у будь-якому випадку звик думати про себе як про людину їхнього зросту.
Враховуючи цю ситуацію, якби я став перед великим дзеркалом поруч з іншими, я був би здивований тим, що у ньому бачу. Безсумнівно, тоді я шукав би надійний вимірювальний прилад, якесь мірило, щоб точно визначити та об’єктивно порівняти свій зріст із зростом інших. Лише тоді я зміг би виправити це спотворене сприйняття себе та інших протягом усього життя.
Так само і сприйняття правильного і неправильного, яке ми називаємо своїм сумлінням, може стати недостовірним. З роками воно має тенденцію пристосовуватися до навколишнього світу тими способами, до яких ми небезпечно сліпі. Іноді наше сумління прагне бути схожим на людей, якими ми захоплюємося або які захоплюються нами. Іноді воно відвертається від тих, кого ми зневажаємо, або хто зневажає нас.
У кожному разі наше сумління спотворене способами, яких ми не розпізнаємо. Святе Письмо визнає цю проблему, коли говорить про сумління як про «слабке», «зранене», «тавроване», «заплямоване».
Отже, як нам зробити совість надійною, здатною точно розпізнавати добро і зло? Більшість людей не бажає досліджувати та виправляти своє сумління, доки вони не усвідомлять, через пряму конфронтацію з сумлінням іншої людини або якесь інше «Ага!», що «з цією картинкою щось не так!» Такий досвід схожий на стояння перед дзеркалом.
Визнавши проблему, ми повинні регулярно досліджувати та формувати своє сумління, використовуючи надійний моральний «критерій» — об’єктивний засіб вимірювання того, що є правильним, а що неправильним. Але яке мірило підходить нам із практичної точки зору?
Лютер стверджував, що для формування свідомості ми повинні використовувати лише Святе Письмо. Але достатньо поспостерігати за хаосом християнських думок щодо критичних моральних питань, щоб побачити, що принцип Лютера «sola Scriptura» виявився перманентно недостовірним у якості засобу формування сумління. Саме лише приватне тлумачення Святого Письма є надто суб’єктивним.
Інші кажуть, що найкращий спосіб сформувати свідомість — це спитати «Що зробив би Ісус?» Але цей підхід може бути таким самим суб’єктивним і хитким, як і «sola Scriptura». Замість цього ми повинні спитати: «Що зробив Ісус?» Що Він зробив, щоб дати нам об’єктивні засоби вимірювання істини та формування надійного сумління?
Відповідь, звичайно, полягає в тому, що Він дав нам як надійне мірило «Церкву Бога живого, стовп та основу правди.» (1Тим 3, 15). Якщо ми вивчатимемо і прийматимемо заповіді Церкви та всі її авторитетні моральні вчення, ми сформуємо сумління, з яким зможемо впевнено перебувати на своїй позиції.
Переклад CREDO за: Маркус Ґроді, Simply Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
