Інтерв’ю

Як боротися з духовною депресією?

27 Січня 2023, 16:40 2892

Знеохочення, жаль, втеча від себе, бажання все почати заново. Як дати собі раду з «духовною депресією»?

«Acedia — це знеохочення. Жаль, що, попри величезні зусилля, наше життя не таке, яким воно мало би бути. Адже акедія — це втеча від себе, яка проявляється в думці: “Може, я почну своє життя заново?” (…) Дух акедії хоче, щоб людина втратила плід зусиль, які вона доклала досі. Перестала бути тим, ким є: чоловіком, дружиною, священником. Щоб порушила слово, яке дала», — пояснює в інтерв’ю Лукашу Кожуховському тинецький абат Шимон Ґіжицький OSB.

 

 

— Акедію іноді називають духовною депресією. Такий термін можна зустріти і в книжках, і в інтернеті. Чи це визначення слушне?

— Термін «духовна депресія» зараз уже вживається, принаймні в деяких колах. Це пов’язано з книжкою, яку опублікувало наше видавництво вже добрих кільканадцять років тому — авторства німецького пустельника Ґабріеля Бунґе. Всім відомо, що таке депресія, бо — або ми знаємо людей з цією хворобою, або самі через це проходили, або читали чи дивилися щось на цю тему. Чи правильно так думати про акедію? Я гадаю, що це не зовсім безпечне ототожнювання, згладжування цього стану, що применшує проблему, якою є акедія в сучасному світі; нею нехтують, зводячи лише до депресії. Я, звісно, не хочу тут применшувати цю серйозну цивілізаційну хворобу нашого часу. Але, значною мірою, акедія — це не те, що й депресія. Іноді прикметник «духовна» зникає і залишається тільки «депресія». Зрештою, так було і з різного роду психологічними інтерпретаціями досвіду, який описував св. Йоан від Хреста: «темної ночі». Людям здавалося, що достатньо страждати або мати кепський день, щоб говорити про «темну ніч» духа, ніч почуттів. У разі акедії проблема полягає не в перебільшенні, а в применшенні. Ми ставимося до неї надто легковажно. А це набагато серйозніше питання.

— З чого ж тоді почати, щоб добре зрозуміти, що таке акедія?

— Нам би треба звернутися до антропології Євагрія Понтійського [монаха IV ст., одного з найвидатніших Отців пустелі. — Прим. пер.]. А то й ширше: Євагрій успадкував її із записами від інших Отців пустелі, а також зі Святого Письма.

— Чи могли б Ви детальніше розповісти про антропологію Євагрія?

 

 

— У Євагрія невидимий аспект людини (тобто поза тілом) складається з двох частин: раціональної та ірраціональної. Раціональна — це та частина, яка уподібнює нас як людей до Бога. Натомість ірраціональна частина поділяється на два елементи: пожадливий і пристрасний. Але цей переклад може заплутати — щось пожадливе асоціюється у нас із чимось поганим. Натомість у пожадливій частині йдеться про те, що людина як жива істота наділена Богом здатністю хотіти. Я можу чогось хотіти. Я можу бажати хороших і поганих речей. Нерозумна частина — знову ж таки, може викликати погані асоціації, — це здатність сказати «ні», чинити опір і відбиватися. Ми можемо не хотіти хороших або поганих речей. Антропологія Євагрія чужа нашому менталітету, бо ми закарбували в своїх головах від св. Ігнатія Лойоли, що маємо переважно діяти проти (agere contra). Євагрій бачить це інакше: діяти проти — це гріх. Коли людина поводиться нормально, як має бути, використовує все своє єство так, як вона була створена, — то діє відповідно, і це привносить порядок. Ти нічого не мусиш у себе забирати, — каже Євагрій, — тільки використовуй те, що маєш, за призначенням.

— Отже, як у нас з’являються такі проблеми, як акедія?

— Окремі частини душі атаковані різними думками. Це помилкові парадигми мислення про реальність. Євагрій уявляв людину як коробку, в яку крізь вікна почуттів потрапляють різні дані. Їх потрібно розтлумачити відповідно до запропонованого зразка. Це можна зробити згідно з Божими заповідями, а можна перевернути все з ніг на голову й надавати сенс подіям згідно зі своїми викривленими і невпорядкованими примхами. Наприклад: я виглядаю на вулицю й бачу, як двоє людей розмовляють. Це чуттєве враження. Якщо все в порядку, то я бачу двох людей, які розмовляють. Можливо, це мене зацікавить, я підійду і заговорю з ними, усміхнуся або помахаю їм рукою. Якщо ж мене намовляє погана думка, наприклад, смутку, акедії чи гніву, я буду впевнений, що ці люди обговорюють мене і хочуть мені нашкодити. Я інтерпретую чуттєвий образ, який до мене прийшов.

 

 

— Ви назвали три види поганих думок. Чи їх є більше?

— Євагрій казав, що окремі частини душі атакують вісім злих думок, парадигм поганого мислення та тлумачення реальності. Він формував їх за принципом ланцюга. Деякі його тексти припускають, що все починається з атаки думки, яку Євагрій називає обжерливістю. Це (простіше кажучи) — споживацький підхід до життя. Людина хоче, щоб усе служило для її задоволення. Йдеться про бездумне споживання, задоволення своїх потреб. Наслідком цього є нечистота (porneia), або використання людей. Porneia однозначно асоціюється зі сферою еротики, але у Євагрія нечистота має такий відтінок, як і в нашій мові, коли ми кажемо, що хтось має нечисті наміри — не обов’язково хоче з кимось переспати; тут ідеться про інструментальне ставлення до людей, не дивлячись на них об’єктивно. Синтезом обжерливості та нечистоти є жадібність — третя думка, яка з’являється. Наша пожадливість стає ненаситною. Хороші речі використовуються погано. Чи це погано, коли людина має ненаситні бажання? Адже вона створена на Божий образ і подобу — хто ж її наситить, якщо не Бог? Погана думка призводить до того, що людина починає насичуватися речами створеними: світом, владою, силою, грошима, потребою величі та аплодисментів — як у кого склалося. Звісно, Євагрій не вважає речі самі по собі поганими — вони нейтральні. Натомість, погано, коли їх погано використовують, коли відсувають стосунки з Богом на дальній план.

— Я здогадуюся, що на місці невгамовної жадібності з’являється інший демон?

— Саме так. На думку Євагрія, так діє людська душа: один гріх породжує інший. Коли людина опиняється в лабетах жадібності, тобто коли бореться за те, щоби світ підпорядковувався їй, тоді приходить наступна атака — гнів. Людина раптом усвідомлює, що світ не такий, як їй здавалося; він не заспокоює її прагнень. Інші не такі, як хотілося б. І тому людина починає реагувати агресією, діяти в нищівний спосіб. Гнів — це також різновид приховування образи, плекання жалю, відмови пробачити. З цього погляду гнів — це не почуття, а позиція духу, спосіб вирішення справ. Потім, оскільки людина й надалі не заспокоєна, бо життя таке, яке є, — окрім гніву, вона впадає у смуток. Це думка, якої немає в нашому, латинському, списку головних гріхів. Якщо гнів, із цього погляду, — це агресія, то смуток — це втеча. Я бачу, що моє життя безнадійне, всі мене ошукали. Давайте з ним раду самі. Синтезом усього цього — парадигм мислення, зокрема, гніву і смутку, — є акедія. Її можна назвати спокусою бути деінде. Людина впирається у стіну, доходить до кінця шляху, який розпочала в товаристві демона обжерливості. Єдиний вихід для неї — втекти, розпочати все заново. Подружжя розлучаються; священники скидають сутани; ченці й черниці виходять із монастирів; деякі кажуть, що все життя брехали, а тепер раптом житимуть по-правді. Відмовляються від зобов’язань, які вже дорослими взяли на себе 30 чи 40 років тому, — але їм уже досить боротьби і вони вирішують капітулювати.

Я представив це у дещо розбудованій версії — з антропологією та думками, — але добре, щоб ми побачили, що акедія — це результат певного процесу. Це не так, що нічого не відбувається, а потім раптом настає акедія. Це наслідок тривалої хвороби, яка точить душу людини; це питання низки нерозв’язаних проблем, які призводять до такої кризи. Важливо це усвідомлювати.

 

 

— Ви розповіли про генеалогію цього явища, але мене цікавить, чи в нашому житті є якісь дії або занедбання, що створюють сприятливе середовище для акедії?

Акедія — це результат розчарування світом. Це показує Євагрій. Це також наслідок розчарування в людях, у собі й, можливо, навіть у Богові. У «Трактаті про аскетичні практики» Євагрія написано, що «демон акедії — найгнітючіший з усіх демонів. Він знаходить монаха близько четвертої години й огортає його душу аж до восьмої». Четверта година дня — це, приблизно, наша десята, а восьма — чотирнадцята. «Спочатку здається, що Сонце рухається надто повільно або не рухається зовсім, а день стає довшим, ніби має п’ятдесят годин Потім він примушує монаха постійно виглядати у вікно й вибігати з келії, щоб дивитися на Сонце, чи далеко ще до 15 години», — писав Євагрій. Монахи о 15-й їли. Тобто Сонце (годинник) повільно рухається і монах іще не може поїсти (сміється).

«Або, щоб оглядатися, чи не надходить якийсь брат. Врешті-решт, у ньому здіймається відраза до місця, в якому він мешкає, до такого життя і до фізичної праці. І приходить думка, що любов між братами зникла і немає нікого, хто б його любив. А якщо хтось у цей день засмутить монаха, то цим також послуговується демон, щоби збільшити його ненависть. Він зрощує в ньому тугу за іншими місцями, в яких легше знайти речі, необхідні для життя, і за ремеслом, яке вимагає менших зусиль і приносить більше користі. І додає, що подобатися Богові можна у будь-якому місці, адже Бога можна славити всюди, — каже демон. До всього цього він додає спогади про близьких і колишнє життя та показує, яке довге життя ще на нього чекає, водночас ставлячи перед очима труднощі аскетизму. Демон пробує різні хитрощі, щоб монах, покинувши келію, утік із поля бою. Жоден інший демон не слідує за демоном акедії; отже, після виграної боротьби душу огортає спокій і невимовна радість», — писав Євагрій. Цей процес можна також назвати знеохоченням.

Акедія приходить до втомленої людини, яка вклала багато зусиль у своє духовне життя, в роботу для сім’ї, Церкви, фірми, але не бачить результатів. Вона зауважує, що й далі все так само, може, навіть іще гірше, і попереду так само багато праці. Людина починає сумніватися, чи все це взагалі має сенс. Євагрій казав про того, кого атакує акедія, що «в ньому здіймається відраза до місця, в якому він мешкає, до такого життя і до фізичної праці», тобто злий хоче, щоб людина втекла з поля бою, покинула монаше життя і припинила займатися тим, чим займалася роками. Акедія не атакує людей, які нічого не зробили або зробили мало, — хоча і їх, мабуть, теж, — але великою мірою це демон людей заслужених. Хтось, наприклад, роками будував своє подружжя — раптом виявилося, що нічого з цього не вийшло. Хтось будував дружні стосунки або працював — а потім став почуватися недооціненим або перестав бачити результат цих зусиль. Тоді людина має спокусу втекти, бо вважає, що її життя не має сенсу, що вона помилилася.

 

 

— Дух акедії хоче вигнати монаха з місця його мешкання і практик. Але наші читачі — переважно миряни. Не могли б Ви узагальнити, чому дух акедії б’є саме в ці місця і чого хоче досягти?

Дух акедії хоче, щоб людина втратила плід своїх зусиль, які вона доклала до цього часу. Щоб перестала бути тим, ким є: чоловіком, дружиною, священником. Щоб порушила слово, яке дала. Тоді починають говорити про право на щастя, свої почуття, про будь-що. Вірність і відданість відходять на другий план. Ми починаємо шукати щастя за будь-яку ціну. Це закінчується погано.

— У Тинці було видано багато книжок про акедію та діяння Євагрія Понтійського. Чи є це результатом розпізнання отцями особливої присутності акедії в духовному житті сучасної людини? Як акедія пов’язана зі станом сучасних людей?

— До нас колись приїхав на довший час один чоловік. Я після перших монаших обітів працював тоді у видавництві. Він допомагав на складі відвантажувати книжки. Одного дня я застав його за читанням першого тому «Аскетичних творів» Євагрія. Він читав про демона акедії і сказав: «Це прямо про мене!» Якби він зустрів мудреця, який нарешті пояснив би йому, що з ним відбувається… Він тоді сказав: «Я досі не знав, про що йдеться; це воно!» Цей чоловік почав розповідати, як виглядало його життя, окремі випадки. Це справді було схоже.

Я вважаю, що це — стан духа нинішньої Європи, латинської цивілізації, яку пожирає акедія. Я не втрачаю надії, що це теж елемент шляху, який ми проходимо. Мене турбує те, як ми звели Євагрія до його концепції восьми злих думок, оминувши хоча б його містику, пов’язану з таємницею Пресвятої Трійці.

— Оскільки Ви вважаєте, що у нас фактично є проблема з акедією, то, на Вашу думку, чому вона з’явилася саме тут і зараз? Чому не якийсь із попередніх духів?

— Акедія завершує процесію поганих думок щодо ірраціональної частини людини. Раціональну частину атакують марнославство і пиха — приписування собі заслуг, створення хибного образу себе й остаточне відкинення Бога. Натомість ті шість думок, про які я говорив на початку, стосуються ірраціональної частини — можна сказати, тваринної. Гадаю, що всі ці шість думок мучать нас сьогодні. Акедія — це їхня кульмінація; натомість її наслідком є те, що наше ставлення до життя є споживацьким. Якби воно було іншим, то акедії б не було. За ненажерливістю, яку описує Євагрій, ідуть всі інші. Якщо ми змінимо своє ставлення до світу, яке сьогодні є агресивним, акедія зникне. Людина не шукатиме щастя за будь-яку ціну, а робитиме те, що має.

 

 

Це дуже провокативне твердження, — але сьогодні рахуються насамперед із почуттями. Кожен має право висловлювати свої емоції; не можна ранити чиїсь почуття, гамувати те, що хтось відчуває. Це робиться так, що чиїсь емоції можуть домінувати або тероризувати нас. У дискусіях стали важливими не аргументи, а саме емоції. Хтось щось відчуває — а якщо ці почуття дуже сильні, то він може всіх перекричати. Так сьогодні виглядають наші публічні дискусії.

Емоції дуже важливі, вони відповідають за наш комфорт або дискомфорт. Але вони дуже нестабільні. Ми не отримуємо задоволення від життя, від того, що ми вірні своїм обов’язкам; ми навіть соромимося їх. Десь у глибині душі має жити відчуття щастя, радості, задоволення. Щось насправді тонке і незалежне.

— Як я розумію, у Євагрія і взагалі у творах Отців-пустельників емоції самі по собі не є чимось поганим і ми не повинні від них ізолюватися.

— Звісно, ні! Серед Отців пустелі деякі стоїчні теми — дуже сильні. Отці чітко кажуть, що речі діляться на добрі, погані й нейтральні. Чеснота — добра, гріх — поганий. Натомість усі інші — нейтральні. Добрими чи поганими роблять їх наші рішення. З погляду моралі, емоції — нейтральні. Вони ні добрі, ні погані; прикрі, наприклад, гнів, — також. Не можна ні дозволити їм тероризувати себе, ні запихати у підвал. І те, й інше закінчиться фатально.

— Із того, що Ви кажете, випливає тісний зв’язок між акедією та попередніми злими духами. В такому разі: якщо ми хочемо впоратися з цим станом, то чи маємо почати з проблем, які їй передували?

— Йоан Касіян вважав, що з думкою або вадою, яка нас зараз турбує, ніколи не варто боротися напряму, бо вона виростає з попередньої. Потрібно відтяти корінь. Акедія походить зі смутку, тобто треба побачити, що було його причиною. Євагрій каже, що це почуття часто виникає від нездійснених бажань. Треба їх побачити. Часто акедія є наслідком гніву, тобто розчарування і протидії людям. Зауваження про смуток теж дуже добре описують акедію.

«Деякі думки наближаються, нагадуючи душі дім, сім’ю і колишній спосіб життя, а коли бачать, що вона не опирається, а, навпаки, піддається, то, схопивши її, занурюють у смуток, оскільки попередніх речей уже немає з огляду на нинішній спосіб життя». Тобто акедія показує міраж. Він говорить тут про батьків або про попередній дім; але людина може мріяти про все, що завгодно, що колись було, а зараз цього немає. «І що легше нещасна душа піддається першим думкам, то більше стає приниженою і пригніченою наступними», — писав Євагрій. Гадаю, що варто пам’ятати про тісний зв’язок акедії з гнівом та смутком.

— Чи є якісь практичні засоби захисту? Як ми можемо допомогти собі, коли стикаємося з акедією?

— Євагрій дає багато порад, як із цим боротися. Це може здивувати, але він написав так: «’Блукаючий розум’, тобто ту раціональну частину, яку можуть гнобити марнославство або пиха, підкріплюють духовне читання, чування і молитва» (це уривок із «Трактату про аскетичну практику»).

Ви розійшлися з Богом? Маєте неправильне уявлення про себе? Потрібно читати, важливо навчатися, рішуче вхопитися за якусь спадщину, чувати, тобто не спати якусь частину ночі і стоячи читати псалми, а також молитися, тобто встановити безпосередній контакт із Богом.

Ви не знаєте, хто ви у стосунках із Богом? Дізнавайтеся про Нього і зустрічайтеся з Ним. За цим слідує ірраціональна частина — пожадлива. Євагрій писав, що «розпалену пожадливість гасить піст, зусилля і віддалення від світу», а гарячкову пристрасність — гнів, смуток, акедію — «заспокоїть читання псалмів, терпеливість і милосердя. Все це повинно мати свій час і міру, бо те, що не знає відповідного часу чи міри, триває недовго, а короткотривале приносить більше шкоди, ніж користі».

 

 

Такий рецепт у кількох словах. Парадоксально, що пожадливість заспокоюється постом, зусиллями та відходом від світу (букв. аnachoresis — віддалення від населеного місця, більша самотність). Світ — це те, що мене поглинає; отже, я мушу дистанціюватися. Піст і утримання від їжі тісно пов’язані з милостинею — вираженням милосердя. Зусилля — це те, що пов’язане з важкою фізичною працею; з працею взагалі. Гарячкову пристрасність заспокоює співання псалмів, терпеливість і милосердя. Як із пожадливістю ми віддаляємося, так із пристрасністю — зближаємося. Терпеливість — це будування глибоких стосунків із людьми. Йоан Касіян казав: «Якщо маєш проблеми з братом — поїж із ним, спробуй з’ясувати, що між вами відбувається». Співання псалмів потрібне тому, що все, пов’язане з пристрасністю, призводить до роздратування, і щоб воно не вбило — краще взяти псалми і читати вголос. Тоді розум слідує за текстом. Псалми завжди мають терапевтичну дію, вони очищають. Відтинають нас від поганих думок. Залишилося ще милосердя, тобто доброта, лагідність до людей. Це перший рівень порад Євагрія.

Другий звучить так: чесноти, які очищають ірраціональну пристрасну частину душі, — це мужність і любов. Це цікаво, бо часто боротьба з гріхом асоціюється з тим, що потрібно казати «ні». Інтуїція Отців пустелі говорить про інше. Йдеться не про те, щоб казати «ні», а щоб формувати чесноту, протилежну конкретній нечесноті. Якщо у вас є проблема з пристрасністю — гнівом, смутком, акедією, — то докладайте зусиль, щоб любити людей, Бога, себе, світ, своє покликання, дружину дітей, настоятеля… Як ця любов має виглядати — то вже інша справа; але людина не може зійти зі шляху любові.

— Чеснота і мужність — це слова, які сьогодні не асоціюються з любов’ю.

— Це правда. Може, саме в цьому криється проблема сучасних стосунків? Євагрій ототожнював одне і друге. Щоб відкинути від себе думку про втечу, дезертирство, — потрібно мати багато любові й мужності, робити багато, щоби справи йшли в цьому напрямку.

По-третє, праця, тобто виконання своїх обов’язків. Демон акедії каже: «Дезертируй!» А я кажу: «Ні!» І виконую ті чи інші обов’язки краще або гірше, як вийде, — навіть якщо роблю це погано, все одно не відмовлюся, не здамся. Є така концепція, яка напряму походить не від Євагрія, але з його традиції. Це проста історія.

Приходить брат до старця і каже: «Що мені робити? Я не виконую жодної речі, гідної монаха. Мої думки скачуть з одного на інше, я тільки їм, сплю та п’ю. У мене немає жодного прогресу». Старець відповідає: «Роби все те, що робиш, тільки не виходь із келії. Бо те невелике, що ти робиш, і та спокуса, яку проходиш, — як боротьба нашого отця Антонія в пустелі (йдеться про св. Антонія Великого, монаха. — Прим. ред.). Якщо залишишся вірним і перебуватимеш у келії, то й ти опинишся на місці Антонія».

Спокуса каже, що зусилля не мають сенсу, що вони безглузді. Людина має думати інакше: «Я такий, як є, я знаю, що мені належить. Як зможу, так і зроблю». Хоча мужність, витривалість, виконання своїх обов’язків і роботи можуть здаватися нудними або не дуже втішними, насправді ж це важливо. Саме вони та витривалість на посту до кінця — це те, що лікує акедію.

*

Шимон Ґіжицький OSB — польський бенедиктинець, із 2015 р. — абат бенедиктинського монастиря в Тиньці. Доктор богослов’я, фахівець у галузі стародавнього монастицизму.

Лукаш Кожуховський — член редакції часопису ідей «Pressje». Аспірант історії Варшавського університету.

Переклад CREDO за матеріалами: Stacja7

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity