Папа в Південному Судані: час сказати «досить» кровопролиттю

Зустріччю з представниками влади, дипломатичного корпусу, громадянського суспільства та світу культури завершився четвертий день Апостольської подорожі Папи Франциска до Африки, перший день у Південному Судані.

«Прибуваю як паломник примирення, мріючи супроводжувати вас на вашій дорозі миру, звивистій дорозі, яку вже не можна відкладати. Я прибув сюди не один, бо у мирі, як і в житті, потрібно крокувати разом», — сказав Папа Франциск, розпочинаючи свою першу промову на південносуданській землі — пише Vatican News.

Візит ввічливості до Глави Держави

Прилетівши до Південного Судану в п’ятницю, 3 лютого 2023 р., Святіший Отець, разом зі своїми супутниками на цьому етапі подорожі — очільниками Англіканської Співдружності та Генеральної Асамблеї Церкви Шотландії — прибув до президентського палацу в Джубі, столиці Південного Судану. В той час, коли Папа як глава держави мав приватну розмову з Президентом у межах візиту ввічливості, в сусідньому приміщенні віце-президенти зустрічалися з Державним секретарем, кардиналом П’єтро Пароліном, та іншими членами ватиканської делегації, а також з очільниками екуменічних делегацій. Згодом до них приєдналися Папа Франциск та Салва Киїр Маярдіт, Президент Південного Судану. Потім усі вийшли на подвір’я президентського палацу, де й відбулася зустріч із представниками влади, дипломатичного корпусу, світу культури й громадянського суспільства.

Щоб страждання не було даремним

Промовляючи до присутніх, Папа зазначив, що вони вирушили в це «екуменічне паломництво миру», щоб «почути волання цілого народу, який із великою гідністю плаче через насильство, що зазнає, через постійну небезпеку, через разючу бідність і стихійні лиха, які не вгавають». Роки війни, «здається, не мають кінця», а процеси примирення «здаються паралізованими; обіцянки миру виявляються невиконаними. «Нехай же ці виснажливі страждання не будуть даремними», — закликав він.

До джерел народження та відродження

Як метафору, навколо якої він побудував свої роздуми, Святіший Отець обрав «велику ріку, що протікає через країну», завдяки якій цей край багатий на рослинність та плоди землі. «Протягом століть дослідники прибували на територію, де ми зараз перебуваємо, піднімаючись Білим Нілом у пошуках джерел найдовшої у світі ріки. І саме з пошуків джерел спільного життя я хочу розпочати свою мандрівку разом із вами», — сказав він, наголошуючи, що ця земля «потребує зрошення зі свіжих і життєдайних джерел».

Час сказати: досить!

Наголосивши, що саме влада покликана «відроджувати суспільне життя», Папа підкреслив, що урядовці мають бути «батьками, а не панами». «Нехай же роки, позначені пораненим дитинством, що розпочалися після народження країни, поступляться місцем мирному зростанню», — побажав він, наголосивши, що наступні покоління або шануватимуть, або викреслять їхні імена з пам’яті, в залежності від того, що вони роблять тепер.

«Щоб ця земля не перетворилася на цвинтар, а знову стала квітучим садом, прошу вас від усього серця прийняти просте слово — не моє, а Христове. Він вимовив його в саду, в Гетсиманії, коли перед учнем, який вихопив із піхов меч, сказав: “Досить!”. Пане президенте, панове віце-президенти, в ім’я Бога, того Бога, до якого ми разом молилися в Римі, Бога лагідного і сумирного серцем, у якого вірять численні люди цієї дорогої країни, настав час сказати “досить” без “якщо” і без “але”: досить кровопролиття, досить конфліктів, досить насильства та взаємних обвинувачень на адресу тих, хто його коїть, досить залишати народ спраглим миру. Досить знищення, настав час будувати! Нехай же час війни залишиться позаду та настане час миру!» — закликав Святіший Отець.

В утвердженні демократії

Повертаючись до джерел ріки, Папа зазначив, що біля витоків цієї країни лежить слово «республіка», що означає «спільна реальність»; що «держава належить всім». Таким чином, «завдання влади — служити спільноті». Для життя республіки «фундаментальним є демократичний розвиток», який захищає «благотворний розподіл гілок влади». Демократія також «передбачає пошану людських прав». Потрібно пам’ятати, що «без справедливості немає миру», але також «немає справедливості без свободи».

Перезапустити надію

Порівнюючи з тим, як ріка Ніл після джерел протікаючи крутими ділянками з водоспадами і порогами, саме в Південно-Cуданській долині поблизу Джуби стає судноплавною, Святіший Отець побажав, щоб і шлях миру в цій країні був позначений не злетами і падіннями, а саме з цієї столиці «ставав плинним не загрузнувши, однак, в інертності».

«Друзі, настав час перейти від слів до дій. Настав час перегорнути сторінку, це час зусиль для необхідних і нагальних перетворень», — сказав він, заохочуючи втілювати мирну угоду й відповідну дорожню карту. — Посеред світу, позначеного поділами й конфліктами, ця країна приймає екуменічне паломництво миру, що є рідкістю; це становить зміну ритму, шанс для Південного Судану наново розпочати плавання тихими водами, відновлюючи діалог», — сказав Наступник святого Петра, побажавши, щоб це стало для всіх нагодою «перезапустити надію», щоб кожен громадянин зрозумів: уже не час дати нести себе отруєними водами ненависті, трайбалізму, регіоналізму та етнічних відмінностей, а час «разом плисти в напрямку майбутнього!».

Мистецтво зустрічі

Злиття кількох річок через озеро Но є початком русла Білого Нілу, і це стало для Папи нагодою звернути увагу на важливість зустрічі та діалогу. За його словами, вирішальну роль у «переході від нецивілізованості сутички до цивілізації зустрічі» може відіграти молодь, а тому варто створювати для неї простір для зустрічей і залучати в політичні процеси. «Молода історія цієї країни, розтерзаної етнічними сутичками, потребує наново віднайти містику зустрічі, благодать спільності», — сказав Святіший Отець, указуючи на те, як вбираючи різні притоки, річка збагачується. А той факт, що саме рікою в ці краї прибули місіонери, дав нагоду скерувати думку до них і до працівників гуманітарних місій.

Очищати русло та зміцнювати береги

Велика ріка також може виливатися та спричиняти катастрофи. У цьому контексті Папа висловив співчуття і запевнення у близькості постраждалим від повеней. Це також є нагадуванням про «поранене створіння», з чого випливає заклик піклуватися про спільний дім із думкою про майбутні покоління, зокрема, долаючи знеліснення. А той факт, що для запобігання повеням потрібно очищувати русло, Святіший Отець вказав на те, що «течія суспільного життя потребує боротьби з корупцією», яка є причиною «нестачі необхідних ресурсів для найпотрібнішого». А це, насамперед, — подолання бідності.

Щоб «води життя не перемінювалися на смертельну небезпеку», головне — укріплювати береги. У світлі цієї алегорії Папа вказав на необхідність зупинити потоки контрабандної зброї, бо «потрібно багато речей, але точно не додаткових інструментів смерті». Іншими укріпленнями, «незамінними для гарантування плину суспільного життя», він назвав також розвиток і адекватну політику в сфері охорони здоров’я, необхідність інфраструктури, та турботи про освіту — «єдиного шляху для того, щоб діти цієї землі взяли майбутнє в свої руки». «Вони, як і всі діти цього континенту та світу, мають право виростати, тримаючи в руках зошити та іграшки, а не робочі інструменти і зброю», — наголосив Святіший Отець.