Ірландія, зовнішня околиця Західної Європи, єдина залишалася непідкореною могутньою Римською імперією.
Місцевий клімат був надто непривітним (римляни називали острів «Гібернією, країною зими»), а кельтські воїни — надто лютими, щоб військова експедиція у той край була варта зусиль.
Але один святий був хоробріший за римських генералів: святий Патрик зміг завоювати віддалену острівну державу для Христа під час своєї місіонерської праці.
Коли святий Патрик закладав підвалини ірландської Церкви, ніхто не міг передбачити, яку життєво важливу роль вона зіграє по його смерті у збереженні світла віри та освіти у темні для Європи часи.
«Золотий вік» Ірландії тривав із VI століття до вторгнення вікінгів у ІХ столітті. За цей час «Смарагдовий острів» дав світові 500 визнаних святих, а його численні монастирі сприяли розквіту мистецтва та знань, що їх місіонери повезли на стражденний європейський континент після краху Риму. Те, як ірландська Церква прийшла на допомогу цивілізації, є найвагомішою спадщиною Патрика.
Церква, заснована святим Патриком, мала три відмінні риси: вона була кельтською, чернечою та місіонерською.
Патрик виявляв велику повагу до рідної духовності та традицій ірландців, які були включені у християнську практику. Рідна кельтська культура була перетворена зсередини за допомогою Євангелія, але не була викорінена. Патрик знайшов спосіб зануритися у глибини ірландської душі, розігріти та трансформувати ірландську уяву, зробивши її гуманнішою та шляхетнішою, але зберігаючи її ірландською.
«Імпорт» Патриком християнства приніс до Ірландії писемність. Єдиним алфавітом, який раніше знали ірландці, був доісторичний огам — двадцять символів, що складалися з паралельних штрихів з обох боків суцільної лінії або поперек неї. За одне покоління ірландці опанували латинську, грецьку та навіть трохи івриту.
Між християнською вірою та традиційною ірландською духовністю була тісна спорідненість. Вона була такою природною, що під час поширення християнства по всій країні обійшлося без мученицьких смертей. Ірландія стала певною «історичною аномалією»: її унікальність в історії релігії полягала у тому, що це була єдина країна, куди християнство прийшло без кровопролиття.
На противагу традиційному «червоному мучеництву» крові, ірландці розвинули духовність «зеленого мучеництва» аскетизму. Незабаром ірландська Церква дала світові безпрецедентну кількість ченців і місіонерів.
За часів Патрика ірландська Церква вже розвинула чернечий дух. Багато з його новонавернених, включно з синами і доньками королів, прагнули присвятити своє життя Богові як ченці та черниці.
Протягом століття після смерті святого Патрика монастирі по всій Ірландії утворювалися монастирі. Хоч спочатку це були відокремлені місця молитви, згодом вони стали об’єктами патронату королів і знаті; багато людей були залучені до будівництва поселень навколо монастирів, і, зрештою, вони стали центрами економіки та освіти.
Ірландія відрізнялася від решти західної Церкви, організованої через єпископати, що імітували римські міські адміністративні одиниці, які називалися дієцезіями. Ми й сьогодні знайомі саме з такою системою організації в усьому католицькому світі. Але в середньовічній Ірландії не було міст, і тому ірландці не вбачали сенсу в єпископах, важливість яких була витіснена абатами.
Ці чернечі міста-держави стали центрами цивілізації. Найважливішими були бібліотеки та скрипторії, де зберігалася мудрість стародавнього греко-римського світу.
Ізольована острівна держава не постраждала від варварських орд після розпаду Римської імперії. Святий Патрик приніс найкраще з римської релігії та освіти на острів, який продовжував процвітати у своїх численних монастирях, поки решта Західної Європи поринула у пітьму.
Римська імперія сприяла розквіту мистецтва, права, літератури, технологій, мови та релігії у стародавньому світі. Але таку величезну територію у Західній Європі ставало все важче контролювати та захищати, поки вона нарешті не впала у 476 році. Полководець варварів на ім’я Одоакр вторгнувся у Рим і скинув імператора-підлітка Ромула Августа, відправивши його у вигнання. Імператорські регалії були надіслані пригніченим сенатом імператору Зенону у Константинополь, де Східна Римська імперія існувала ще тисячу років.
Можна сказати, що Рим впав через свою внутрішню слабкість, соціальну чи духовну; або ж через зовнішній тиск — варварські орди. Що можна сказати з упевненістю, так це те, що Рим падав поступово, і що протягом десятиліть римляни цього майже не помічали.
Навіть найбільш світські сучасні люди сприймають як належне історичну християнську ідентичність Європи. Однак після падіння Риму християнство могло легко зникнути на всьому континенті. Рим був християнською імперією, яка впала під рукою варварів-язичників. Якби язичницьке чи єретичне аріанське плем’я змогло консолідувати владу у той час, християнство цілком могло би занепасти й не стати невід’ємною частиною західної цивілізації.
З падінням Західної Римської імперії усі великі континентальні бібліотеки зникли лише через кілька років після смерті Патрика. Виникла неписьменна Європа ворогуючих племен. Замість того, щоб шукати знань, розвивати мистецтво та культуру, ці племена були зайняті тим, щоби заповнити вакуум влади, який залишився після розпаду імперії. Світ колишньої імперії скотився до економічного, інтелектуального та культурного занепаду.
В Ірландії ж світло класичної цивілізації зберігалося у її монастирях. Процвітало мистецтво, про що свідчить вишукана робота з металом на прикладі чаші Ардаг, високі кам’яні хрести на церковних подвір’ях і цвинтарях, і розкішне оздоблення рукописів, таких як Келлська книга. Найважливішими були монастирські бібліотеки та скрипторії, де зберігалася та поширювалася мудрість давнини.
Доки по всій Європі варвари нападали на колишні римські міста, розграбовуючи артефакти та спалюючи книги, ірландці, які тільки вчилися читати й писати, взялися за велику працю копіювання всієї західної літератури — усіх текстів, які потрапляли до їхніх рук.
Святий Патрик передав ірландській Церкві місіонерський імпульс. Покоління святих, яке прийшло за ним, не могло задовольнитися збереженням християнських скарбів і мудрості давнини для самих себе.
Першою великою постаттю епохи великої ірландської місіонерської діяльності був святий Колумсилл (521-597), латинізований як «Колумба». Він заснував знаменитий монастир на острові Йона біля узбережжя Шотландії та продовжував проповідувати шотландцям і піктам на материку.
Серед інших видатних ірландських місіонерів, які засновували монастирі в Британії та на півночі континентальної Європи, були святі Ейдан, Фрідолін, Фурсі, Кіліан і Галл. Найбільший серед них, святий Колумбан (543-615), заснував монастирі у Бельгії, Швейцарії, Франції та Італії, де він і похований в абатстві Боббіо. Учням Колумбана приписують заснування більше сотні монастирів по всьому континенту, кожен з яких був світлом, яке освітлювало темряву Європи.
Перший у Європі рух Відродження очолив Карл Великий (747-814). Проте мало хто знає, що Відродження Каролінгів було би неможливим без напливу на континент ірландських кодексів. Кажуть, що особисто Карл Великий дуже любив мандрівних ченців Ірландії.
Але як щодо західної цивілізації ХХІ століття? Наш сучасний світ перебуває у жахливому занепаді практично за всіма показниками, тож який урок ми можемо винести з того, як ірландці врятували цілу цивілізацію багато століть тому?
Це можна зробити лише вірою. Як казав Андре Мальро, французький культуролог і мистецтвознавець, «ХХІ століття або буде духовним, або ж його не буде». Якщо ми хочемо врятувати нашу цивілізацію, яка, як сказав би святий Патрик, може минути миттєво, як хмара чи дим, розвіяний вітром, нам допоможуть у цьому не римляни, а святі.
Переклад CREDO за: о. Шейн Конноллі; Томас Кегілл Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
