Наслідки, які випливають із помазання Святим Духом, завдання зберегти цей аромат у священницькому житті та покликання бути апостолами гармонії — ось що було в центрі уваги роздумів Папи Франциска.
У Великий Четвер, 6 квітня 2023 р., Святіший Отець у Ватикані відслужив Святу Месу мира, повідомляє Vatican News.
Помазані Святим Духом
«Дух Господній на Мені», — сказав Христос, розпочинаючи свою проповідницьку діяльність у синагозі Назарета. Господній Дух є початком усього; саме Йому Папа Франциск присвятив свою проповідь у базиліці св. Петра у Ватикані. На це богослужіння зібралися священники Римської дієцезії, яким Єпископ Рима проповідував, що «без Господнього Духа немає християнського життя, а без Його помазання немає святості».
«Він — головна дійова Особа; а сьогодні, в день народження священства, прекрасним є визнати, що на початку нашого служіння є Він: на початку життя та життєздатності кожного пастиря», — сказав Папа. Свята Мати Церква вчить нас визнавати Святого Духа «Подателем життя».
Кожен може повторити за Ісусом: «Дух Господній на мені» — бо кожен християнин, і тим більше священник, може сказати за Ісаєю: «Бо Господь освятив мене помазанням». «Браття, без якоїсь заслуги, чистою благодаттю, ми отримали помазання, яке зробило нас отцями і пастирями серед святого Божого люду», — сказав Франциск, запросивши замислитися саме над цим аспектом, яким є помазання.
Після першого «помазання», ще в лоні Марії, Святий Дух зійшов на Ісуса в Йордані. Відтоді, як повчає св. Василій, кожна Христова дія сповнялася «у соприсутності Святого Духа». Силою цього помазання Він проповідував і чинив чуда. Ісус і Дух діють разом, немов «дві руки Отця, простягнені до нас, які обіймають і піднімають нас». І Ними «позначені наші руки».
«Так, браття, Господь не тільки вибрав і покликав нас; Він влив у нас помазання свого Духа — того самого, який зійшов на апостолів», — мовив Папа, звернувши увагу на те, як П’ятдесятниця перемінила учнів.
Поворотні моменти священства
Схожий шлях «охоплює наше священницьке й апостольське життя». «Також і ми мали перше помазання, що почалося з покликання любові, яке захопило наше серце. Задля нього ми залишили свій причал, і на цей початковий ентузіазм зійшла сила Святого Духа, який освятив нас. Потім, відповідно до Божих ритмів, для кожного з нас настає пасхальний момент, який позначає момент істини». Святіший Отець зазначив: це «момент кризи, що може мати різні форми». Бо кожен, раніше чи пізніше, відчуває розчарування, втому, слабкість. І це — вирішальний момент для того, хто отримав помазання. З кризових моментів можна «вийти зле, опускаючись до посередності», втягуючись у «нормальність», в якій «нашіптують три небезпечні спокуси», якими є компроміс, сурогати та знеохочення.
Але ця криза, за словами Папи, може стати також «поворотним моментом священства», вирішальним етапом духовного життя, «коли треба здійснити остаточний вибір між Ісусом та світом». Це благословенний час, коли «ми, як і апостоли під час Пасхи, покликані бути достатньо покірними, щоб визнати, що нас переміг упокорений і розіп’ятий Христос», і погодитися «ступити на дорогу Святого Духа». Це час, щоб ми, подібно до апостолів, прийняли «друге помазання», приймаючи Святого Духа «не на ентузіазм наших мрій, а на крихкість нашої дійсності».
Хто є справжнім героєм?
Шлях до цього — «допустити істину про власну слабкість». «Дух істини» спонукає нас заглянути у своє нутро, і запитувати себе, чи моя самореалізація залежить від моєї вправності, посади, похвали, кар’єри, настоятелів, комфорту, — а чи від помазання, що сповнює ароматом моє життя? «Браття, священницька зрілість приходить від Святого Духа; вона збувається тоді, коли Він стає головною дійовою Особою нашого життя», — наголосив Папа. Тоді перспектива змінюється, навіть розчарування й гіркота, — бо вже не йдеться про те, щоб почуватися краще через пристосування, але про те, щоби «повністю, нічого не затримуючи для себе, вручитися Тому, Хто пронизав нас своїм помазанням і хоче зійти в нас аж до кінця».
Зберегти аромат помазання
Далі Наступник св. Петра застеріг від спокуси лицемірства. Він зазначив: якщо дозволимо Святому Духові діяти в нас, то збережемо помазання, оскільки «зразу вийде на яв облуда, співжити з якою ми спокушені». У Книзі Когелета знаходимо слова: «Мертва муха псує масть мировара». «Це правда: кожна дволикість, яка закрадається, є небезпечною. Її потрібно не терпіти, а виводити на світло Духа», — сказав Святіший Отець. Ця боротьба є незамінною для кожного священника, бо, як навчав св. Григорій Великий, «хто звіщає Боже слово, нехай спершу присвятить увагу своєму способові життя, бо, з нього черпаючи, навчиться, що і як говорити». Й цим внутрішнім учителем є Святий Дух.
«Браття, бережімо помазання. Нехай же призивання Святого Духа не буде випадковою практикою, а щоденним подихом. Я освячений Ним, покликаний занурюватися в Ньому, дозволити Його світлу ввійти в мою тьмяність, щоби віднайти істину про те, ким я є».
Джерело гармонії
Наслідком помазання є покликання нести радісну звістку про визволення, зцілення та благодать. Все це, зауважив Папа, можна підсумувати словами «нести гармонію туди, де її немає». Отож наслідком помазання є гармонія, бо «Святий Дух, насправді, — це гармонія». Тут, на землі, Він у Церкві «пробуджує розмаїття дарів та складає їх у єдність, творить згоду, яка ґрунтується не на уодноманітненні, але на креативності любові».
«Будувати гармонію — це те, чого Він прагне, насамперед через тих, на кого Він вилив своє помазання. Браття, будування гармонії між нами — це не просто хороший метод для того, щоб церковні кампанії мали кращий перебіг; це не питання стратегії чи ввічливості. Йдеться про внутрішню вимогу життя Святого Духа. Грішимо проти Святого Духа, який є гармонією, коли стаємо — навіть через легковажність — засобами поділів», — сказав Святіший Отець, наголошуючи, що тоді ми граємо в гру неприятеля. Тому треба бути пильними, щоб «не забруднювати помазання Духа та ризу Матері Церкви» поділами та поляризацією.
Покликані берегти гармонію
Папа підкреслив, що гармонія — це щось більше, ніж одна з чеснот. З цього випливає заохочення для священиків берегти гармонію, «починаючи не від інших, але кожен від себе», запитуючи себе, чи в тому, що я говорю чи пишу, прослідковується печать Духа — чи печать світу. В цьому світлі Папа нагадав також про священницьку ввічливість, запитуючи: «Якщо люди навіть у нас зустрічатимуть невдоволених і незадоволених осіб, які критикують і тикають пальцем, то чи побачать гармонію?» «Як же багато людей не наближаються або віддаляються, бо в Церкві почуваються не прийнятими та любленими, а підозрюваними та осудженими!» Папа наголосив, що «бути різкими та нарікати» не тільки не приносить іншого доброго, але й «псує звіщення, бо є антисвідченням про Бога, який є сопричастям і гармонією».
Слово вдячності
Заключні слова проповіді для священників були словами вдячності. Папа подякував співбратам у священстві за їхнє свідчення та служіння, за «приховане добро», яке вони чинять, «за прощення та розраду», які вони дарують у Боже ім’я. «Дякую вам за ваше служіння, яке ви часто звершуєте серед труднощів, нерозуміння та замалого визнання. Браття, нехай же Божий Дух, який ніколи не розчаровує того, хто на Нього покладає своє уповання, наповнить вас миром і приведе до сповнення те, що розпочав у вас, щоб ви були пророками Його помазання та апостолами гармонії».
Відновлення обітів та освячення єлею
Після короткої призадуми відбулося відновлення священницьких обітів, що завершилося молитвою за всіх священників. Далі відбувся обряд освячення єлеїв, які використовуються при уділенні святих таїнств: єлею катехуменів, що вживається при хрещенні, єлею хворих, що використовується для Таїнства єлеопомазання, та мира, що вживається при уділенні Таїнств миропомазання і священства.