11 квітня 1963 року Папа Йоан ХХІІІ видав енцикліку «Pacem in Terris» («Мир на землі») — потужний заклик до світу, де не буде ні жертв, ні катів, що зміцнило репутацію понтифіка як «доброго Папи Йоана».
Джордж Вайґель, папський біограф, філософ і журналіст, у своїй колонці на Catholic World Report аналізує енцикліку, вказуючи як на її шляхетні наміри, так і на недоліки, що стали очевидними 60 років по тому.
Коли світ коливався на межі ядерної війни під час кубинської кризи в жовтні 1962 року, папський заклик до «миру на землі» був добре сприйнятий усюди, включно з Радянським союзом, хоча в деяких колах Ватикану панувала думка, що господарі кремля дуже наївно сприйняли послання енцикліки.
Чого ж тоді навчала «Pacem in Terris»? І як виглядає її аналіз світових справ через шість десятиліть?
Йоан ХХІІІ навчав, що світ увійшов у новий історичний момент, який характеризується поширеним переконанням, що «всі люди рівні через свою природну гідність». Це переконання означало, що класичний католицький принцип соціальної доктрини загального блага мав глобальний, а не лише національний вимір — що, своєю чергою, означало, що «мир на землі» має бути досягнутий через встановлення «всесвітньої публічної влади». Ця глобальна влада, яки визначив Папа Йоан, повинна зробити своєю основною метою захист і просування прав людини.
Що ж стосується комуністичних держав, писав він, то вони також мали бути включені у глобальну політичну спільноту, оскільки комуністичні рухи, незалежно від їхніх «фальшивих філософських вчень», все ж можуть «містити елементи, які є позитивними та заслуговують на схвалення». Нарешті, «Pacem in Terris» навчала, що гонка озброєнь була пасткою й оманою; загальне роззброєння було моральним імперативом, якого вимагав здоровий глузд, оскільки «в таку епоху, як наша, що пишається своєю атомною енергією, міркування, що війна є відповідним способом відновлення порушених прав, суперечить розуму».
Хоча грандіозне бачення Йоана XXIII дало надію, що світ зможе знайти свій шлях за межі глухого кута холодної війни, прогалини в енцикліці, на які доброзичливі критики звернули увагу після її виходу, — такі як брак уваги до реалій влади у світовій політиці, неправильне тлумачення внутрішнього зв’язку між марксистськими ідеями і тоталітарною політикою та удавана байдужість до постійних наслідків первородного гріха в політичній сфері — у ретроспективі 60 років виявилися справжніми недоліками.
Холодна війна закінчилася не тому, що між недосконалими демократіями та тираніями була встановлена «довіра» (ще одна ключова тема енцикліки); це сталося завдяки тому, що Вільям Імбоден (у книжці «Миротворець: Рональд Рейган, Холодна війна та світ на межі») описує як стратегію «переговорної капітуляції», розроблену США та підтриману їхніми західними союзниками. І хоча гонка озброєнь у 1980-х роках на певний час посилила небезпеку ядерної війни, вона також зламала здатність (і волю) Радянського союзу продовжувати конкуренцію.
Що стосується пропозиції енцикліки створити «універсальний державний орган», здатний вирішувати проблеми глобального значення, то безсилля і корупція, продемонстровані ООН після видання «Pacem in Terris», не в останню чергу — у питаннях захисту основних прав людини, викликає сьогодні серйозні питання щодо доцільності (та навіть бажаності) подібної інституції.
Наголос Йоана XXIII на правах людини як на важливому питанні міжнародного суспільного життя був підтверджений революцією сумління, — революцією прав людини, — яку його третій наступник, Йоан Павло ІІ, розпочав у Східній і Центральній Європі у 1979 році. Ця революція стала ще одним ключовим фактором ненасильницького краху європейського комунізму. Але ні Церкві, ні світовій політиці не пішла на користь тенденція «Pacem in Terris» маркувати як «права людини» практично всі політичні, соціальні та економічні бажані речі; тенденція, яка згодом стала непереборною спокусою для Святого Престолу у його стосунку до світової політики.
У своєму коментарі до енцикліки теолог-єзуїт Джон Кортні Мюррей стверджував, що уявлення Йоана XXIII про ідеальну політичну спільноту — те, що Мюррей описав як «вільну людину під обмеженим урядом» — було взяте з Томи Аквінського. Але якщо «Pacem in Terris» була частково натхненна Ангельським Доктором, то де в енцикліці можна знайти відлуння Августина, іншого великого майстра класичної католицької політичної теорії? Дехто запитував, чи достатньо Папа усвідомлював масштаби людської політичної дурості та небезпеку тиранії, закладеної в утопічних уявленнях про людську досконалість, — як, безперечно, усвідомлював це Августин?
Натхненне і шляхетне бачення, але разом із тим — неадекватний аналіз перешкод для реалізації цього бачення: це здається розумним судженням про «Pacem in Terris» у час її 60-річчя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
