Коли Марк Твен написав роман про Жанну д’Арк, він залишив по собі одну з найбільших загадок американської літератури.
Він знав, що ця книжка збентежить читачів, які очікували від Твена зовсім іншого, тому, коли у 1895 році журнал «Harper’s Magazine» почав публікувати роман частинами [як тоді було заведено], він наполіг, щоб його друкували анонімно.
Шанувальники Марка Твена й досі чухають потилиці. Як творець таких «ікон» американської літератури, як Том Сойєр і Гекльберрі Фінн, дійшов до того, щоб написати про життя і смерть дівчини з XV століття? Навіщо людині, що має такі натягнуті стосунки з християнством, писати серйозний роман про католицьку мученицю? Відколи це знаменитий американський гуморист став агіографом?
Коли ми відкриваємо книжку, таємниці лише примножуються. Ми не знаходимо там нічого схожого на іскрометну народну мову чи гострий гумор, що характерні для інших творів Твена. Його дослідження прискіпливі; його текст залишається переважно серйозним, майже благоговійним, коли він створює новелізовану біографію Орлеанської Діви. Ба навіть більше, сам Твен називав «Жанну д’Арк» улюбленим твором з-поміж інших своїх творів. В автобіографії він наполягав: «Я написав цю книжку заради любові, а не заради грошей». Це об’ємний роман, на створення якого пішло, за його власними оцінками, понад десятиліття досліджень і підготовки. І на кожній сторінці ми бачимо щире захоплення автора цією католицькою святою.
Українською мовою роман Марка Твена «Жанна д’Арк» був виданий у 2021 році видавництвом «Пропала грамота».
Історія простої сільської дівчини Жанни починається у сонному селі Домремі. Францію вже давно роздирає кривава Столітня війна з Англією. Карл VII, законний король Франції, досі залишається некоронованим, перебуваючи під впливом свого корумпованого двору. Але у Бога є план для Жанни — і план для Франції. Під керівництвом того, що вона називає своїми «голосами» — чудесних об’явлень і настанов Архангела Михаїла та інших святих — Жанна представляє себе королю, повідомляючи, що Бог послав її врятувати Францію.
І Франція починає пробуджуватися. Знову й знову англійські війська зустрічаються з Жанною. Одне за одним падають англійські укріплення. Пригноблений народ Франції знову відчуває надію, і Бог долає загарбників мечем юної дівчини у сліпучо-білих обладунках.
Історичні факти здаються химернішими за будь-які вигадки, але всі вони — правда. Згодом Марк Твен наполягав: «Я ніколи не приписував Діві вчинків, які не були би чітко історичними, і не вкладав у її вуста слів, яких вона не промовляла».
Читайте також: Свята справедливої перемоги: що потрібно знати про Жанну д’Арк?
Для самого автора частина геніальності Жанни полягає у її простій вірі у Бога. Впевнена у Його могутності та можливості подолати всі перешкоди, дівчина приймає Його поклик. «Мене зараховано, — каже вона. — Я не повернуся назад, нехай допоможе мені Бог, поки англійська рука не припинить стискати горло Франції». І перешкоди будуть, бо Жанна стикатиметься з бездарністю, спротивом і навіть обманом у лавах власної армії.
Але здається, що Твена ваблять і чудесні дари Жанни. Попри те, що автор був літературним реалістом і релігійним скептиком, він ставиться до всіх пророцтв і видінь Жанни з надзвичайною серйозністю. Жанна передбачає, що знайде таємничий меч за церковним вівтарем. Вона пророкує перемоги, навіть коли вона поранена у бою.
Справді, для Твена містицизм Жанни є неспростовним доказом надприродної сили Бога у її житті та діяльності. Скептицизм Твена змушував його дивитися скоса на організовану релігію, але як літературний реаліст він бажав представити реальність такою, якою вона є насправді. Надзвичайний військовий успіх Жанни неможливо повністю пояснити лише логікою. Крім того, документи відомого судового процесу над Жанною 1431 року та її посмертної реабілітації є для Твена повним, вірогідним і надійним джерелом біографічних відомостей. З цих об’ємних судових документів, свідчень очевидців і рукописів постає сама Жанна д’Арк, з її святістю, пророцтвами і видіннями. І факти безпомилково вказують на Божу силу. Складається враження, що відданість Твена реалізму перемагає його скептицизм. Від імені вигаданого перекладача Жана Франсуа Олдена він пише у своїй передмові до роману:
«Подробиці життя Жанни д’Арк складають біографію, яка є унікальною серед світових біографій. Це єдина історія людського життя, розказана нам під присягою, єдина, донесена нам очевидцем».
Таким чином, ретельно задокументоване життя Жанни стає своєрідним прикладом Божої діяльності у людському житті та історії.
Але життя святої Жанни також розкриває і її природні здібності, і Твен цінує ці якості. Він описує її дивовижне лідерство, особливо її здатність перетворювати занепалих людей на героїв. Одному зі своїх товаришів дитинства, хвалькуватому боягузові, якого жартома називають Паладином, вона спокійно каже: «Колись ти був фантастичним балакуном, але у тобі є чоловік, і я приймаю це. Ти підеш за мною?» Як каже у своїх спогадах сьєр Луї де Контес, секретар Жанни і оповідач роману Твена: «Діва була надзвичайно великою у своєму дарі запалювати серця безнадійних людей благородним ентузіазмом, у дарі перетворювати зайців на героїв, рабів і боягузів на батальйони, що марширують назустріч смерті з піснею на вустах». Таким чином, Жанна дивиться на людей очима Бога. Бачачи велич, до якої покликана кожна людина, вона простягає руку і закликає її підвестися. Кожному з нас може стати у пригоді маленька Жанна д’Арк.
Але Твен також нагадує нам, що Жанна була простою дівчиною, до того ж селянкою. Вона пишається своїми навичками шиття, вона вірить у фей, вона неписьменна. І незважаючи на божественне покликання розгромити англійські армії, її серце розривається від споглядання бійні війни. Після того, як Жанна виграла виснажливу битву за англійську фортецю, читач бачить її серед купи трупів, де вона сидить, закривши руками обличчя, і плаче. Її героїчне серце водночас було і серцем юної дівчини, з властивими йому ніжністю і жалем. Вона думала про матерів загиблих друзів і ворогів.
Але якщо Жанна Марка Твена наділена глибокою ніжністю, вона також має і велику мужність. Вона висловлює свою думку королям і єпископам. Вона атакує, коли її армія відступає. У неї стріляють із арбалета, але з настанням темряви вона знову йде в атаку. Протягом усієї розповіді оповідач, який пише вже з позицій далекого минулого, передвіщає останнє випробування її відчайдушної хоробрості: мученицьку смерть на вогнищі. Якось, коли вона в’їздить до міста під вигуки захопленого натовпу, її стяг загоряється від смолоскипа, і вона гасить полум’я голіруч. Натовп вибухає криками, які для читача лунають як похмуре пророцтво: «Вона не боїться нічого, навіть вогню!»
Справді, її останньою битвою буде довгий суд під керівництвом корумпованих церковних чиновників. Захоплена під час бою і видана англійцям, Жанна постає перед ворожим судом на чолі з єпископом, лояльним до бургундської партії, яка підтримувала англійську окупацію. Оповідач ставиться зі зневагою до цієї пародії на правосуддя. Але він також розрізняє хибне політиканство французьких церковників та самої Церкви. Він наголошує, що Франція — це не вся Церква; що Рим не був зацікавлений у знищенні Божої посланниці. Рим забезпечив би їй справедливий суд, якого вона так прагнула, і вона вийшла б із нього вільною, шанованою і благословенною.
Твен прославляє ясний розум і мудрість Жанни, яка спокійно дивиться на своїх допитувачів. Її обвинувачі роблять усе можливе, щоб дискредитувати Діву та засудити її як відьму або єретичку. Вони питають її про її божественне покликання, про її «голоси», про її вибір чоловічого вбрання. Вони погрожують їй тортурами. Вони відмовляють їй у Святому Причасті. Але Жанна наполягає на своїх видіннях і своїй місії. Порушуючи таємницю її сумління і намагаючись спровокувати її на зухвальство, один із обвинувачі запитує, чи перебуває вона у стані благодаті. Твен виділяє безсмертну відповідь Жанни курсивом:
«Якщо ні, то нехай Бог візьме мене під свою благодать, а якщо так — нехай Він і надалі тримає мене в ній».
Але зрештою вороги прирікають її на смерть. На місці своєї страти вона стає на коліна, щоб помолитися за французького короля. Після цього маленьку Орлеанську Діву віддають вогнищу, допоки вічне полум’я Божої Любові не забере її у вічність.
Марк Твен був ще живий у 1909 році, коли Церква беатифікувала Жанну д’Арк. Певною мірою його роман залишається загадковим актом відданості непростої людини. Для великого американського письменника не було нікого більшого за святу Жанну. Він дивувався її довірі Божій волі, її мужності, її простоті. І в ній він бачив приклад на всі часи. У словах його оповідача ми можемо почути власний голос Твена: «На її народження знадобилося шість тисяч років; подібної до неї не побачать на землі і через п’ятдесят тисяч. Така моя думка».
Переклад CREDO за: Д-р Келлі Скотт Франклін, Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
