«Я перестав ходити до храму, бо нічого не відчуваю». Що з цим робити?

Не перевертаймо порядку з ніг на голову. Найважливішою є причина (Бог), а не наслідок (наші відчуття або їх брак).

Підтримка віри завжди вимагає нашої доброї волі.

Почуття, переживання й віра

У наші часи диктат почуттів справляє переможний вплив на сумління. Спонтанність та емоційність пропаговані як ніколи раніше. Досить буде згадати тільки «вподобайки», які ми ставимо під записами знайомих по соцмережах! Ця тенденція стосується також і духовного виміру нашого життя — аж до тієї міри, що «переживання» стали важливішими від написаного в катехизмі.

Не раз випадає почути «Євангеліє це передусім досвід, а не доктрина». Згідно з такою концепцією християнського життя, віддання себе Богу і відкриття перед Ним свого серця спокійно може обійтися без пізнання істин віри розумом. Важливою була би тільки «любов до Ісуса», без необхідності подальшого розуміння. Такий підхід до релігії — не новинка, він зветься фідеїзмом.

Однак, ставлячи відчуття і почуття вище за катехизмові знання, католик ризикує впасти в дезорієнтацію в ту мить, коли зникне відчуття задоволення, пов’язане з практикуванням своєї віри. Якщо така людина відчуває «засуху» в той час, як уся спільнота святкує в неділю чудесні діла Господні, — чи це означає, що вона втратила віру?

Якщо я вже не маю відчуття внутрішнього тепла під час Святої Меси — чи це означає, що Таємниця віри, яку там урочисто правлять, не є істинною? А може, я маю звернутися до іншої віри або вибрати іншу гілку християнства, інше віросповідання?

Бог, який діє в нас

На жаль, саме таких висновків доходять деякі вірні, надміру зосереджені на почуттях. На їхню думку, мірою віри має бути ствердження «якщо я нічого не відчуваю, то це означає, що я (вже) не маю віри».

Однак же розглядати віру в такий спосіб може бути вельми небезпечною реакцією. Це означатиме, що ми будуємо фундамент цілого свого існування, тобто віру в Бога, на своїх відчуттях. Тим самим забуваючи, що вірою ми завдячуємо не собі, а Богу, бо це дар, який нам Бог посилає.

Окрім того, «рівень» духовної глибини не вимірюється тим, що ми здатні в собі помітити. Чому? Тому що Бог діє у глибині нашої душі від моменту хрещення, аое Його діяльність часто залишається прихованою.

Бог не тільки не нав’язується. Але й від тієї миті, коли ми скажемо Йому своє «так», Він оселяється в нас акуратно, щоб не порушити внутрішню рівновагу нашої особистості. Ось як важливо для Нього вшановувати нашу свободу. До тієї міри, аж часто трапляється, що душі, повні Бога, навіть не усвідомлюють Його присутність!

Переклад CREDO за: Жан-Мішель Кастан, Aleteia