«Сповідь потрібна не для того, щоб нам стало краще. Загалом — так, поліпшення самопочуття може бути одним із плодів сповіді; але найважливішою справою є стосунки з Богом і той факт, що Він відпускає гріхи, відбудовує приязнь із нами».
Про Таїнство покаяння і примирення розповідають о. Томаш Грабовський ОР та о. Кшиштоф Поросло.
Частина 1:
Таїнства — це сили, що виходять із завжди живого тіла Христа
— Не всі таїнства ретельно викладені в Євангеліях. То ж чи всі встановив Христос?
Отець Кшиштоф Поросло: Так, але в Біблії знайдемо «тільки» опис того, що становить суть таїнств, тобто як вони діють, а не конкретні служіння чи ритуали. Сьогодні навіть деякі згадувані в Біблії жести не сприймаються однозначно як сакраментальні знаки. Так є, наприклад, у випадку миропомазання. Колись як приклад цього таїнства наводили момент покладання рук апостолами на неохрещених самарян (пор. Діян 8,14‑15). Сучасна біблійна критика не визнає цього провіщенням Таїнства миропомазання.
Немає сенсу шукати описів конкретних служінь, і тим більше взагалі не належить сподіватися, що Христос здійснював таїнства саме так, як ми нині це робимо. Бо коли Він діяв у спосіб видимий і відчутний, то такі знаки потрібними не були.
— Знаком чого є Таїнство сповіді?
Отець Томаш Грабовський ОР: Відпущення гріхів, тобто фактичного повернення нас до стану освячувальної благодаті, а кажучи простіше — у Божу любов. Коли хтось грішить, він відвертається від цієї любові й показує, що Бог для нього не є Богом. Конкретна царина мого життя не підпорядкована Всевишньому. Сповідь повертає нам істинний стан справ: я весь — з усім, що становить мене — належу Богові.
Отець Кшиштоф Поросло: Чимало біблійних текстів показують, що гріх є чимось, що нас убиває (див. Рим 6,23). Отож можна сказати, що сповідь повертає нас до життя.
— Певно, небагато хто так думає…
Отець Томаш Грабовський ОР: Я часто маю враження, що перед святами люди приходять до сповіді, коли вже мають прибране помешкання, засвічену ялинку або спечені паски — залежно від сезону… Вони знають, що сидітимуть за столом із близькими, і хочуть мати чисте сумління. Це немало; але це ще не все.
Ми часто сприймаємо сповідь як щось, що має допомогти «розібратися з минулим», звільнити від почуття провини. Тим часом же Таїнство покути і примирення має дозволити мені жити заново. Це не тільки очищення, це повернення життя у перспективі Божої любові.
Хорошою аналогією тут є людські стосунки. Якщо я когось скривдив — я прошу його мені вибачити. Я роблю це не виключно для того, щоб добре почуватися, але щоб могти надалі жити у приязні з цією людиною.
Отець Кшиштоф Поросло: Мені думається, що чимало людей приступають до Таїнства покути без усвідомлення і без прагнення того, що воно означає. Сповідь потрібна не для того, щоб нам покращало. Загалом — так, поліпшення самопочуття може бути одним із плодів сповіді; але найважливішими є стосунки з Богом і той факт, що Він відпускає гріхи, відбудовує зв’язок приязні з нами.
— А хіба ж це не так, що Бог — на відміну від людей — прощає ще то того, як Його хтось про це прощення попросить?
Отець Томаш Грабовський ОР: Господь Бог не сприймає нас як невігласів, нездатних до відповідальності. Це правда, що Христова жертва на хресті має міць відпустити всіляку провину. Він відкупив усіх своєю смертю. Тому жодний гріх, скоєний у минулому чи в майбутньому, не є однозначним приводом для засудження людини. Однак те, чи я цим відкупленням скористаюся, залежить від мене самого. Я не знаю, чи Бог прощає до гріха, чи після нього! Я знаю, що Він відкупив мене смертю свого Сина, коли мене ще на світі не було.
Отець Кшиштоф Поросло: Ми не отримуємо розрішення автоматично — бо це порушувало би свободу людини. Бог, створюючи нас вільними, зважився на ризик і поважає рішення людини, яка у своїй свободі може захотіти Його повністю відкинути.
— А чи можна сказати, що саме діється в людині під час розрішення?
Отець Кшиштоф Поросло: Не всім подобається це формулювання, але воно передає те, що відбувається під час сповіді: «Міць відкуплення і смерть на хресті діють у мені, впливають на мої гріхи». Відкуплення відбулося вже давно, але сила, що плине з тієї події, скажемо технічним терміном, вже «застосована». Насправді до тільки рішення моєї волі дозволяє Богові діяти в мені. Це, зрештою, основний мотив Павла: милосердя було до нас виявлене раніше, не тоді, як ми навернулися, а ще тоді, коли ми були грішниками (див. Рим 5,8). Нас простили ще тоді, коли ми на це не заслуговували.
Нам часто здається, що ми повинні заслужити прощення: принизитися, переламати сором, стати навколішки, визнати те, що ми б хотіли зберегти у своїй таємниці, — і за весь цей труд священник у конфесіоналі винагороджує нас розрішенням.
Але ж милосердя було мені уділене набагато давніше, задовго до того, як я вирішив змінитися й виправитися, ще тоді, коли я жодним чином на прощення не заслуговував.
Отець Томаш Грабовський ОР: Бог виявив милосердя ще до того, як я встиг народитися; але чи ми, приступаючи до Таїнства покути, усвідомлюємо, якою була ціна цього прощення? Здається мені, що ми часто говоримо про милосердя як про щось очевидне, так ніби Господь Бог стер усі наші гріхи гумкою з малюнка… Ні! У сповіді я постаю перед Тим, Хто віддав за мене життя! Я стаю перед Ним як винний. Зізнаюся у гріхах і хочу милосердя від Того, Хто був убитий…
Милосердя коштує крові. Хтось мусив померти, щоб я міг уповні тішитися життям. І тепер я прошу Христа, який помер замість мене, щоб Він уділив мені благодать життя. Кожний повинен застановитися, чи пам’ятає про це, приходячи на сповідь, — чи йому просто хочеться мати спокійні свята і чисту совість.
— У такому разі, церковна заповідь «принаймні раз на рік сповідатися», певно, не допомагає у кращому розумінні суть сповіді?
Отець Томаш Грабовський ОР: Заповідь визначає межі байдужості. Суттєвим є не запитання, коли ти востаннє сповідався, — але коли ти востаннє прийняв Святе Причастя. Якщо хтось був на сповіді на Великдень, прийняв Причастя, а потім до грудня жодного разу не брав участі у Святій Месі, то він не виконує веління Ісуса «чиніть це на Мій спомин». Ось у чому полягає проблема. Коли ми починаємо думати про стосунки з кимсь тільки й виключно на площині виконання приписів закону, то це перестає бути стосунками любові. Заповідь має нас захистити від того, щоб ми повністю занедбали стосунки з Богом. А щоб ці стосунки не нагадували розрахунків з податковою, куди звіти подають раз на рік, — то вже наше завдання.
— Може, варто визначити, що я буду регулярно — скажімо, щомісяця чи щодва місяці — ходити на сповідь?
Отець Томаш Грабовський ОР: Я би визначив щось інше. Вибрав би собі пору проведення іспиту сумління, і то не раз на місяць, а щонайменше двічі-тричі на тиждень, щоб обдумати стільки подій, скільки вміщає пам’ять…
— А який саме іспит совісті зробити? Є так багато пропозицій.
Отець Томаш Грабовський ОР: Я — прихильник ігнатіанської школи. Під час іспиту сумління я думаю не тільки про заповіді, але й про події мого дня: чи вони були добрі, чи погані, чи я за них можу подякувати, чи маю перепросити, і якою була мотивація моїх дій. Так я вчуся глибше аналізувати свою поведінку: чому я зробив те і те. Чому я допоміг тій жінці перейти через дорогу? Бо мене розізлив той підліток, який цього не зробив, а чи я справді хотів їй допомогти? Чому я відреагував злістю? Чи тому, що з самого ранку був шерег подій, які викликали в мені напруження, чи я хотів на комусь зірвати злість? Це дозволяє побачити, які гріхи легкі, а які тяжкі, і чи з моїх легких гріхів не виникає якась вада, над якою я маю попрацювати і попросити про очищення саме від неї у Таїнстві сповіді.
Часто говориться, що емоції не підлягають моральній оцінці; однак не завжди додають, що формування свої емоцій то вже підлягає. Якщо я не працюю над емоціями, то прирікаю себе на те, що буду постійно вибухати або ходити пригніченим.
Отець Кшиштоф Поросло: Це важлива справа, бо визнання гріхів найчастіше зводиться до перелічення того, що я зробив, і рідко коли хтось шукає причин, чому я вчинив так, а не інакше. Зі способу сповідатися я бачу, з ким маю справі: якщо хтось починає говорити про мотиви вчинків, то я розумію, що це буде сповідь на абсолютно іншому рівні. Але це нечасті випадки…
*
Отець Томаш Грабовський, домініканець, нар. 1978 року, у 2005-2010 роках — директор Домініканського літургійного центру, а від моменту перетворення центру в Фундацію — Президент (2010-2016). Від вересня 2016 р. — керівник Видавництва «W drodze», від 2022 року — Провінційний промотор засобів суспільної комунікації Польської провінції Ордену Проповідників, опікун катехуменату дорослих.
Отець Кшиштоф Поросло, священник Краківської архідієцезії, нар. 1988 р., літургійний аніматор Руху Світло-Життя, доктор догматичної теології Університету Памплони (Іспанія), викладач догматичної теології в Університеті Йоана Павла ІІ (Краків).
фінансово.
Щиро дякуємо!
