8 листопада 2023 року до Господа відійшов наш дорогий співбрат Михайло Артковський.
Він розпочав навчання у Вищій духовній семінарії Святого Духа в 2015 році. Михайло походив із парафії Святого Архангела Михаїла, м. Дунаєвець. Під час формації в семінарії він став справжнім братом для кожного з нас. Уже з самого початку був постійно усміхненим, доброзичливим та відкритим на допомогу.
Семінарист Михайло був надзвичайно інтелігентною і простою людиною. Він захоплювався духовною літературою, любив читати художні твори, особливо Джона Толкіна і Клайва Льюїса, а також не був байдужим до кінематографії; до нього завжди можна було звернутися за порадою про хороший фільм.
Михайло був надзвичайно здібним у навчанні, по‑справжньому цікавився тим, що вивчав, тож не дивно, що він був відмінником. Сумлінно виконував свої семінарійні обов’язки: був віцедеканом, а також кантором.
Ректор семінарії о. Віктор Білоус згадує Мішу так: «Він був дуже наполегливим і мав великий авторитет серед семінаристів. Коли обирали віцедекана серед кліриків, усі розуміли, що ним буде Михайло. Він був людиною, що випромінювала динамізм; дуже веселий, життєрадісний, інтелігентний, а разом із тим жертовний — завжди відгукувався на прохання, вмів жертвувати собою; був людиною рішучою, яка знала, до чого йде».
У житті Михайла особливу роль відігравала музика. Окрім того канторства у семінарії, він ще був активним учасником музично-душпастирського гурту «Апостольство покликань», де грав на кахоні (ударний музичний інструмент).
«Коли я побачив Михайла, який грає на кахоні, — згадує о. Юрій Голотюк, — одразу зрозумів, що це людина, яка молиться музикою. У нього було задіяне усе тіло. Не раз на концертах, на які ми їздили, не одна парафіянка казала: ‘А ти бачила, як він грає? І руками і ногами, і так і так, оце дає!’ І це правда. Михайло не вмів ‘грати частково’, як і не вмів жити частково, — він віддавався цьому служінню на повну. Це не була просто технічна музика: для нього це була молитва. Я дуже радію, що мав змогу грати разом із Михайлом».
Не можна не згадати про його активну творчу діяльність: коли потрібно було придумати якусь сцену чи якийсь сюжет, чи взагалі придумати щось цікаве, то завжди можна було звернутися до Михайла — він у цьому був майстром.
Спогади семінариста Богдана Посмітюхи: «Пам’ятаю, як курс Михайла готував вечір із нагоди св. Миколая — це було неперевершено. Хлопці розіграли неймовірну сцену з викраденням Миколая, були задіяні постановки із різних фільмів: ‘Зоряні війни’, ‘Операція И’ тощо. І це все поєднали у сценці про Миколая… Одним із головних генераторів цього шедевру був саме Михайло. Гра акторів була на найвищому рівні, особливо брата Михайла. Мене захопило, як майстерно він передавав емоції, як говорив, як входив у роль, як творчо грав — а попри це, залишався тим самим ‘усміхненим собою’. Я тоді подумав: ‘Хочу бути як він’».
Михайло був людиною молитви. Його часто бачили в каплиці, з ним завжди можна було порадитися, поспілкуватись на духовні теми, «узяти від нього Бога». Його щирість і відкритість дивували своєю справжністю.
2021 року, коли Михайло був на ІV курсі, його життя кардинально змінилося. Бог повів його дивною і важкою дорогою — було виявлено пухлину головного мозку. Він багато страждав, їздив за кордон на лікування, переніс не одну операцію й не один курс хіміотерапії, а також променевої терапії. Це тривало впродовж 4 років. Увесь цей час семінарійна спільнота огортала брата Михайла молитвою та періодично відвідувала, підтримуючи його.
Дорога покликання до священства перетнулася з дорогою хвороби і страждання. Попри хворобу, Михайло і надалі хотів бути священником та очікував на чудо зцілення; але Бог вирішив з’єднати його із собою в інший спосіб.
« Коли я востаннє відвідував із віцеректором семінарії брата Михайла, то він уже не міг говорити, — каже о. Віктор, ректор. — І коли я просив його жертвувати свої страждання, свої молитви за семінарію, то він стискав мені руку на знак згоди і усміхався, наче хотів сказати: ‘Так, я жертвую, я молюся’. Ця його усмішка і потиск пронизували до глибини».
Небесний Отець покликав Михайла до себе увечері 8 листопада 2023 року. Семінарійна спільнота болісно прийняла звістку про смерть нашого брата, але ми віримо:
«Надія його повна безсмертя, він, потерпівши трохи, великих благодійств зазнає, бо Бог його досвідчив і знайшов його достойними себе. Він випробував його, як золото в горнилі, і прийняв його як жертву всепалення» (пор. Мудр 3, 4б‑6).
фінансово.
Щиро дякуємо!
